Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

— Ну що, готова підкорювати нову школу? — усміхнулася мама.

— Ммм… а можна просто трошки вижити? — задумливо відповіла Емілія.

— Ну добре, план мінімум — вижити. План максимум — знайти друзів і отримати хоча б одну п'ятірку.

— А якщо я заплутаюсь у коридорах?

— Тоді скажеш, що ти — таємний агент на секретному завданні.

— Мам, ти така смішна! — засміялася дочка.

— А ти — найкраща донечка в світі. Все буде добре, обіцяю.

— Гаразд… Обіймеш на удачу?

— І обійму, і за руку потримаю, скільки треба.

– Мам… – розсміялася Емілія.
– Ну все, йди, доню, а то запізнишся.
– Бувай, мам!

Емілія швидко вискочила з дому й сіла в шкільний автобус. Дорога до школи здавалася нескінченною. Її думки плуталися: як пройде перший день у новому класі? Чи приймуть її однокласники? А що, як учителі будуть суворі? Від хвилювання її пальці нервово стискали ремінець сумки.

– Так… Потрібно заспокоїтись, – прошепотіла вона собі. – Надіну навушники, трохи відволічусь.

Емілія засунула руку в маленьку кишеню сумки, намацала свої улюблені навушники… Але раптом автобус різко загальмував, і її хтось ненароком штовхнув. Навушники випали з рук і покотилися під сидіння.

– Ой, вибач! Я не хотів… – пролунав тихий голос.

Емілія підняла погляд і побачила хлопця, що нахилився, щоб підняти навушники. У нього було чорне, трохи розкуйовджене волосся і темно-карі очі. Його обличчя видавало азійські риси, а голос звучав щиро винувато.

– Нічого страшного, – несміливо відповіла вона, беручи навушники з його рук.

Хлопець на мить затримав погляд на ній, трохи зніяковів і сів на сусіднє місце. Між ними запанувала тиша, але не напружена – скоріше заспокійлива. Автобус плавно котився вулицями, а за вікном миготіли знайомі й незнайомі будівлі.

– Ти новенька, так? – раптом запитав хлопець.
– Так… Сьогодні перший день у десятому класі.
– О, круто. Ми в одному класі, я – Тао.

– Емілія, – усміхнулася вона.

Вони ще трохи поговорили про школу, учителів і навіть посміялися з того, як легко загубитися в новій будівлі. Несподівано автобус зупинився біля школи.

– Ходімо, я покажу тобі, де наш клас, – запропонував Тао.
– Дякую, – зітхнула з полегшенням Емілія.

Здається, день починався не так вже й погано.

Вони разом увійшли до школи. Коридори були заповнені учнями, що поспішали на уроки, сміялися й обмінювалися новинами після канікул. Емілія стискала ремінець своєї сумки, почуваючись трохи розгублено. На щастя, поруч йшов Тао — спокійний і впевнений.

– Тут завжди так шумно? – пошепки спитала вона.
– Ага. Перший день — завжди хаос, – відповів він, обертаючись до неї з легкою усмішкою. – Наш клас ось тут.

Вони зупинилися перед дверима з табличкою "10-Б". Тао штовхнув двері й зайшов першим. У класі вже сиділо кілька учнів, деякі жваво обговорювали щось біля дошки, інші байдуже горнулися до своїх парт. Коли вони увійшли, кілька поглядів зупинилися на них.

– О, дивіться, наш Тао вже знайшов нову подружку! – жартівливо кинув якийсь хлопець із задньої парти.

Емілія зашарілася й опустила очі, але Тао лише закотив очі.

– Ой, відчепися, Олеже, – буркнув він. – Це Емілія, вона новенька.

Дехто привітався з нею кивком голови, а одна дівчина з каштановим волоссям навіть помахала рукою.

– Сідай біля мене, тут вільно, – запропонував Тао, показуючи на парту біля вікна.

Емілія з вдячністю сіла й дістала з рюкзака зошит. Клас поступово наповнювався учнями, і ось до кабінету зайшла вчителька — молода жінка з короткою стрижкою й добрими карими очима.

– Доброго ранку, десятикласники. У нас сьогодні нова учениця, – сказала вона, посміхаючись. – Будь ласка, представся.

Емілія підвелася, відчуваючи, як у неї стискається горло.

– Привіт… Я Емілія… Сподіваюся, ми потоваришуємо.

Кілька учнів усміхнулися, а хтось несміливо поплескав у долоні.

– Ласкаво просимо, Еміліє, сідай. Ми тут усі дружні, правда ж? – сказала вчителька, глянувши на клас.

Тао підморгнув їй, і вона трохи заспокоїлася. Урок розпочався, а Емілія поступово розслабилася. Можливо, цей рік не буде таким страшним, як вона думала. Особливо, якщо поряд будуть такі люди, як Тао.

– Ну що, як перший урок? – спитав він на перерві.
– Набагато краще, ніж я уявляла, – зізналася вона, і їхні погляди на мить зустрілися.

Здається, це був початок справжньої дружби. А може, й чогось більшого…