Читати книгу - "Бреннах, Герой Переказу"

Частина 1. Початок

Туманні пагорби на північному заході Кальрадії займають клани баттанійців, які здавна селилися майже по всьому континенту. Фортеці на цих пагорбах пам’ятають не одну війну: спочатку їх брали в облогу легіони Імперії, згодом – королівства Стургія та Вландія, що нещодавно набрали сили. Баттанійці майстерно володіють довгими луками, здійснюють нічні набіги та влаштовують засідки в лісі. Найбільше вони цінують доблесть, особливо в поєднанні з часткою хитрощів. Їхні герої – спритний злодій, який сховав у тумані ціле стадо, та великий воїн, що на гулянці у сусідньому племені вихваляється своїми бойовими подвигами й, аби довести свої слова, витягає з мішка сувенір – череп їхнього родича.

Саме тут, у гущавині баттанських лісів неподалік від міста Дунгаланіс, народився і виріс наш герой. Ім'я йому – Бреннах, що означає "ворон" або "гордий".

Його батько був ватажком розбійницької зграї, яка панувала в лісах поблизу міста, контролюючи торгові шляхи та вимагаючи данину з караванів. Матері він не пам’ятав – вона загинула, коли хлопець був ще зовсім малим. Ходили чутки, що вона була полонянкою з імперських земель, але сам Бреннах ніколи не знав правди.

Змалечку він навчався виживати в дикій глушині, опановуючи ремесло воїна і мисливця. Він вправно стріляв із лука, орудував важкими сокирами та дворучними мечами, а також засвоїв мистецтво партизанської війни: несподівані удари, швидкі відступи, засади вночі. Але батько вчив його не тільки битися – він неодноразово наказував синові проникати в міста та вкрасти щось цінне для зграї. Так Бреннах навчився зливатися з тінями та хитрістю добиватися свого.

Проте життя розбійника – це не лише свобода, а й постійний ризик. Коли Бреннаху виповнилося двадцять, доля підготувала йому важке випробування: каральний загін, посланий з Дунгаланіса, вийшов на слід зграї. Полювання було жорстоким і нещадним. Ліс, що довгі роки приховував їх від переслідувань, цього разу став пасткою. Усі його побратими загинули – одні в бою, інші на імперських шибеницях. Вижив лише він, засвоївши важкий, але необхідний урок: все має свій початок і свій кінець. Ніщо не вічне.

Десять довгих років Бреннах переховувався від минулого в Марунаті – столиці Баттанії, де правив король Каладог. Він працював охоронцем, найманцем, часом спускав останні денарії в тавернах, часом займався дрібними аферами, але ніде не знаходив собі місця. Відлюдькуватий і мовчазний, він став тінню серед людей.

Але одного дня, прогулюючись вузькими вуличками міста, він побачив знайоме обличчя – Кормака, сивого чоловіка зі шрамами та рубцями на обличчі, колишню праву руку його батька. Кормак одразу впізнав Бреннаха – не за статурою чи голосом, а за поглядом. Той самий пронизливий, дикий, що міг водночас заворожити та налякати до смерті. Погляд, який колись мав і його батько.

Після довгої розмови зі старим другом Бреннах відчув те, що не давав собі відчути всі ці роки – спрагу до справжнього життя, до гострих відчуттів, до легких грошей. Вже наступного вечора він стояв перед невеличким загоном, який складався з таких, як він. Це були не просто розбійники і не зовсім найманці – це була зграя вовків, що знову виходила на полювання.

Більшість воїнів у цьому загоні колись були «слугами великого лісу» – баттанійцями, які шанували лише закон сили та хитрості. Це були горлорізи, відчайдушні ветерани, які колись пройшли через численні битви, але в якийсь момент опинилися поза законом. Їх обділили трофеями, зрадили, кинули помирати – і тепер вони прагнули повернути своє.

Так Бреннах знову відчув у собі пекучий вогонь… Вогонь війни.