Читати книгу - "Мольфар і Навка, Юшманов В В"

пролог

 

Смарагдові стіни, м'яка, вкрита зеленим мохом підлога та недостигаймо далечезна стеля. Ізумрудний колір обводжував та домінував. Це все, що він мав змогу пам'ятати. І Любов. Кімната була переповнена нею. Любов поглинала та обіцяла Нірвану. Зелений був кольором Любові чи усього приміщення? Не зрозуміло. Усе зникало у минулому. Неможливо згадати навіть саму малість. Він насолоджувався неймовірним почуттям. Його переповнювали бажання надавати усього собі оточенню. Вирощувати паростки Радощі та  Надії та перетворювати їх у Любов. 

Бажання було почуто. Він повертається. Куди? Він буде культивувати Любов. Де? Так хто він такій? Неочікувано, він почав сприйняти себе як Сутність, що вже відбулася. Цей ліс  його вотчина. Він відчував подих, ритм, потреби будь-якої живності. Абсолютно нові враження, які властиві —  лише Берендеям. Звідки він це знає? Тому, що він і є Берендей. Владика, якій усвідомив власну могутність. Мабуть, він завжди був їм? Пам'ять відмовляється показувати минуле. Вона залишилась у “зеленому приміщенні”. Лише “тут і зараз”. 

Берендей - невіддільна частинка цього лісу. Зараз від нього залежить життя та процвітання на довірений йому території. Живі тіла для нього залишаються загадкою, але Душі, які у них існують, цілком під його владою. Він має змогу та обов'язок допомогти. З чого розпочати? Куди бігти?  Цей благородний порив був перерваний безцеремонним чином.

Зачекай, Берендею, не поспішай. З початку треба розібратися: що до чого. А вже потім діяти. 

Слідом за слухом повернувся зір. Він побачив сивого старого з невеликою, рівно  постриженою бородою. Він був трохи нижче середнього зросту, майже рівня самому Берендею. Мав старомодний, але вельми практичний одяг. Чоботи, полотняні штани, сорочка на випуск та довга, яка майже достигає колінами, куртка. Мабуть, плащ? Старий спирався на палицю, яка була заввишки понад його зріст. 

Звідки ти мене знаєш? Я - Страж. Зустрічати Берендея — мій обов'язок.  Вітаю тебе на твоєї землі! Що за Страж? ні зброї, ні обладунків. Мене ця бутафорія не до чого. Для Душ і палиці достатньо.  Ти Страж Душ? Можна так казати. За порядком у нашому лісі слідкую. Якщо Душа має намір надокучить, або, того гірше, щось погане задумає, якомога далі від гріха, її в Першосвіт відправляю.  Виходить ми колеги? У деякому сенсі. Ти вирощуєш Душі, а я шукаю ті, що заблукали.  Контролюєш мою роботу? Краще казати — виправляю можливі помилки. Радикально. Тому й прохаю: не поспішай. Маю питання до тебе, Страже. Я відчуваю кожен клаптик лісу, його потреби та проблеми. Але про тебе нічого не знаю. Як таке може бути? Вже познайомилися. Будемо разом працювати. Зараз все зрозумієш. Озирнися навколо. Що бачиш? Тебе … Ліс … Джерело. Вода, мабуть, смакує… Джерело під валуном. Воно тута головне. Запам'ятай його уяву. Заплющ очі, згадай питання та ковтні з нього у власній уяві. 

Берендей виконував все в точності. Було цікаво: хто перед ним?

Добре, зараз я зрозумів: що ти за істота: ти Дух цієї Землі, її Страж. Ім'я у тебе чудове - Лелет. Перший раз таке чую.  Добре. Запам'ятай Джерело! У будь-яку хвилину воно надасть тебе необхідну відповідь.  Що мене ще потрібно знати? Джерело — це головна скринька знань. Інше зрозумієш під час роботи. Ти відчуваєш ліс, його біль та радість. Важко бути у декількох місцях одночасно. Швидко переміщатися від однієї ділянці до іншої. Не хвилюйся занадто. У цьому нема потреби. Майже скрізь існують лісовики. Звертайся безпосередньо  до них та намагайся чітко формувати накази. Вони впораються.  Як вони мене почують? Джерело. Воно допоможе. Зараз … Так … Дійсно … Порада наостанок. Пересуватися краще в образі звіра. Вовка, лисиці, але Берендеї надають перевагу ведмідю.  Вже покидаєш? У мене багато питань … Джерело тебе на дарма даровано. Його питай. Не хвилюйся, я завжди поруч. У разі необхідності — згадай мій образ та відправ питання. Відповім негайно. 

 

Хорош Страж.  Щойно був поруч і … все, пустота. Нібито й не було нікого. Навити травинка не колихнулась, а його вже немає. Прокралася трохи печальна думка: “я так не вмію”.

Берендей швидко забув її. Ліс кликав і манив. Взивав про допомогу. Зараз не до чудового зникнення. Але порад Лелета він не забув. Треба намітити невеличкий план майбутньої роботи. Та не чіплятися за першу побачену проблему. Раптом існують більш важливі? 

Ліс неоднорідний. Тілесні сильно його спотворили. Вони зовсім не дбають про видову різноманітність! Як таке можливо? Природа страждає, хворіє, стає більш вразливою. На щастя існують ділянки де вплив людини найменший. Але їх мало, до болю мало.   В цілому йому дісталося спаплюжене оточення де доводиться виживати рослинам та тваринам. Роботи непочатий край! Берендей завжди мріяв про таку. Це він пам'ятав міцно.

Лісовики.  Скільки їх! Ні, перше враження вводить в оману. Мало, катастрофічно мало. Звідки їх набирати? Тут недостатньо бути Сутністю. Треба любити Природу понад усе. Вільних Душ майже немає. Лелет не дрімає. Чорних до лісу не допускає. Де брати світлих? Люди подалися у міста. Тут їх, майже, не залишилося. Вовки та кілька ведмедів. Зачекай. Це може стати розв'язанням проблеми. Душі цих істот в змозі виконувати обов'язки лісового. Насамперед.  

Страж мав рацію. Дійсно, бігати краще на чотирьох лапах. Так скоріше. Мешканці лісу чують у ньому Берендея. Не тікають. Пропускають та довго дивляться у слід. Він відчуває любов та радість. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍