Читати книгу - "Втрачене покоління, Ханна Кір"

Льоля любила сидіти на теплому підвіконні, обережно торкатись листя старого дуба під вікнами, підставляти обличчя сонцю, а потім ловити його в долоні, обмінюватися з бабцями під під'їздом новинами. Льоля знала режими роботи кожного з ста сусідів, коли хто іде, хто вертається, а хто сьогодні нездужав - вона знала обличчя двору: красиві, веселі, тужливі; самотні й такі, що очі від щастя мружать. Льоля бачила світ із вікна не дуже старого будинку: як зводили стіни, дороги, парки, ларьочки й майданчики, вона й сама стала домом, знала тут кожну цеглинку і це все склало її особисту, дивовижну і дивну романтику.

Льоля любила сидіти на теплому підвіконні, навіть коли старий дуб ущерть розрешетили кулями. вона сідала туди вночі, вже не ловлячи сонце в долоні, а замість старих сусідів дивилася за патрулями. Льоля знала, що знову настане день і знову настане літо, знов будуть сусіди під дубом дружити й сваритися, і знову навколо будинку м'яча ганятимуть діти... вона питалася Бога, та Бог не міг їй у вічі дивитися. а коли підвіконня засипало склом, загуркотіло, коли останні сусіди пішли, щоби не повернутися, все одно Льоля сідала і все їй було зрозуміло. а потім Льоля поїхала. і гілля дубове за нею ще довго тягнулося.

та більше вона не сиділа на підвіконні. працювала у офісі й поливала вазони з квітами, ночами дивилася сни про кургани і терикони, вдень - ходила по іншому місті, дихала іншим повітрям і ніколи більше не прикипала так сильно й віддано до цегли, до шибок, сусідів, дзвінків, перфоратора. Льоля вигляд робила, що в місті живе цьому віддавна, але всяк закривала штори, не пускаючи світло в кімнату.

та Льоля жила. вона знала, що скоро повернеться,

їй затріпоче вітально зелена крона.

і Льоля відкриє штори яскравому світлу вересня,

і стане в вікні. у своєму. нарешті.

вдома.

12.04.2020