Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

На сходовій клітці старого, великого, елітного дому стояв чоловік в дорогому пальто, накинутому поверх класичного чорного костюму. Він кричав у слід, збігаючому по сходинах джентльменові:

– Чорт забирай! Пане Роан! Пане Роан, невже це таки правда? Вітаю вас! Вітаю!

– Так, мій дорогий друже! – гукнув той, що спішив. – Так, це правда!

Що саме означали ці слова ніхто із по сторонніх прохожих зрозуміти би не зміг. Їх сенс лише був зрозумілий тому, хто дуже добре знав цих обох чоловіків.

Раптом, той, котрий збігав, уже будучи на поверх нижче, зупинився, встав, наче захотів відсапатися від швидкої ходи і підняв очі догори.

– Прощавайте, пане Голін! Надіюся, ми ще з вами якось зустрінемо до кінця літа!

Потім він, ніби відкашлявся, потихеньку пішов далі. А на сходовій залишався лише той, що стояв зверху, пан Голін. Чоловік постояв ще деякий час а потім так само зник за дверима своєї квартири.

А тим часом, чоловік, який спускався сходами, спустився донизу, вийшов з будинку на вулицю, відкрив задні дверцята свого джипу, закинув туди свою сумку, і не спішуючись обійшовши машину сів і рушив в невідомому напрямку з бажанням раз і назавжди поїхати геть звідси: з цього міста, з цього дому, з цього життя.