Читати книгу - "Крилоподібний, Olha Alder"

Вперше він побачив Алятуса, коли його величність Імператор направив свого цирульника до в’язниці.  

— Відріж йому волосся. — Недоволено наказав він. — Голи налисо. Нехай його лиса голова котиться площею. Не красень, а виродок — ось хто ображав моє велике ім’я та ім’я моєї великої родини.  

Цирульник глибоко вклонився. В імператорській кареті, оббитій червоним дорогим оксамитом, його вивезли за місто. На віддаленому штучному острові, серед зачарованих, вічно бушуючих хвиль, розташувався в’язничний палац.  

Там, де шпиль — сидів головний інспектор. А ув’язнені завжди були внизу. Їхні заґратовані вікна завжди розташовувалися так, щоб ні-ні, та й обдало солоною водою.  

Коли важкі скрипучі двері відчинили, Цирульник увійшов усередину, тримаючи в руках перукарський ридикюль.   

Алятус сидів на підлозі, просто під вікном, притиснувшись спиною до сирої стіни. На очах у нього була пов’язка, а на нозі — залізні кайдани. Вся шкіра на його щиколотці була поцарапана, порвана. Де були старі рани — шкіра посиніла.

Коли двері зачинилися, Цирульник зробив нерішучий крок уперед.  

— Мене послали, щоб обрізати ваше волосся. — Тихо сказав він, ніби здавав іспит майстру, а не говорив із в’язнем.  

Відповіддю був покірний тихий кивок.  

Цирульник підійшов ближче. Незграбно потоптавшись посеред вузької камери, нерішуче сів на ліжко:  

— Мені було б зручніше, якби ви сіли біля моїх ніг і повернулися спиною. — Тихо покашлявши, попросив він.  

— Дурний раболіпний рабе. — Весело сказав Алятус. — Ти навіть рота переді мною розкрити не можеш. А твій імператор і тим більше. Він навіть не ризикує дозволити мені зняти пов’язку з очей.  

— Але ж тоді ви скласте нову сатиру! — Обурився Цирульник. — Все, що бачуть ваші очі — це вигадану правду, яку ви обертаєте на черговий привід порочити ім'я великої Родини. Негоже залишати на стінах місць ув’язнення голос уявної свободи та волі.  

Алятус хмикнув:  

— Справді. Негоже. Ти теж зриш у корінь, хлопчисько?  

— Я зовсім не хлопчисько. — Зітхнув Цирульник. — Просто голос високий.  

У нього була тендітна зовнішність, по-юнацьки кучеряве волосся, м’яка галантність і невисокий зріст. Все це робило Цирульника схожим на хлопчиська. Але йому вже було за двадцять.  

Алятус розсміявся. У такій мокрій та жахливій тюрмі, де його одяг і шкіра давно пропиталися сіллю, а невтомне сонце розпалювало рани — поет все ще був веселим.  

— Звідки ви берете сили..? — Раптом спитав Цирульник.  

— Я вірю пророцтву Істинного. — Перестав сміятися, відповів він.  

— Імператор теж. Як і кожен міщанин. — Парирував Цирульник.  

— Вірно. — Він відкинувся головою на стіну. Маленький павук пробігся по стіні і сів йому прямо на тім’я, почавши плести павутину. — Тільки ваша віра не Істинна. Бо сказав Істинний, що смерть крилоподібного рівна загальному гріху й змиється лише кров’ю. — Він коротко процитував одну з фраз Істинного Заповіту. — Але хто б слухав.  

— Ви смієте називати себе крилоподібним?! — Обурився Цирульник. — Ніхто вже століттями не бачив цей народ. Відтоді, як велика родина заселила ці землі — крилоподібні відмовилися жити у злагоді. Вони пішли. І, мабуть, уже вимерли.  

— Крилоподібні залишили вашому великому Істинний Заповіт! — Гукнув Алятус, втрачаючи кольори в обличчі. — І кожен поет, чия душа рветься вгору — є крилоподібним.  

— Жахливо! — Цирульник закрив обличчя руками. — За такі промови, я здивований, що вас ще не стратили! Істинний Заповіт був написаний нашими монахами, які слухали проповіді Істинного. А поети — лише бідолахи, що мріють про бунт і не мають на це сили.  

— Тож обріжте моє волосся. Станьте першою жертвою Розправи!  

Руки Цирульника безвольно впали. Він дивився на сильного чоловіка з гарною статурою та довгим чорним волоссям. У нього був правильний прямий ніс, пухкі губи. Риси обличчя, від голоду, загострилися, стали різкими і грубими. Але він не виглядав потворно. Навпаки — був красенем.  

— Ви могли б бути добрим громадянином і сім’янином. Але обрали ілюзію вільного супротиву.  

— Обріжте моє волосся. — Наполягав Алятус. — Обріжте, не-хлопчисько. Виконайте волю свого господаря, поки я виконуватиму волю свого.  

Знову глянувши на розкішне довге та густе волосся Алятуса, Цирульник лише слабо сказав:  

— Не можу. — Він підхопився з ліжка і, схопивши свій ридикюль, кинувся геть.  

Весь час, поки зачинялися важкі залізні двері, він чув акомпанемент дзвінкого сміху.  

— Три! — Цирульник здригнувся. Він лежав на підлозі, поки двоє кремезних імперських солдатів били його спину різками. Великий призначив п’ятнадцять ударів. Одяг уже тріснув, наступною буде шкіра. — Чотири! — І бризнула кров.  

Злі сльози змішувалися зі стогонами болю.  

Але в голові Цирульника крутилися слова Алятуса: "Крилоподібні залишили вашому великому Істинний Заповіт!" — невже всі молитви були звернені не туди? І весь Заповіт Істинного був неправильно тлумачений, навіть переписаний жерцями, що служать великому народові?  

"І кожен поет, чия душа рветься вгору — є крилоподібним." — А це?! Це було справжнє зухвальство!  

У гімназії Цирульник зустрічав багатьох літераторів і поетів, які стали вірно служити великому та його родині, звеличуючи славу Імператора та Великого народу?  

Ніхто з них не смів називати себе нащадком крилоподібних.  

Дрібний народець: то люди, то птахи. За спиною у них розкривалися величезні крила, окроплені золотом, що блищало на сонці. А очі були жовті, з вертикальними зіницями, як у зміїв.  

Вони проклинали весь великий народ за те, що ті вторглися на їхні землі. І домовитися з ними не виходило. Велика родина доносила їм слова про прогрес і дива, про те, що вони лише облагородять цю територію і візьмуть нещасних кочівників під свою опіку. Але ті ще більше лютилися: підривали кораблі, псували боєприпаси, влаштовували підпільні бари, де вночі вирішувалися на нову пакость. Одного разу навіть напали на предка великого.