Читати книгу - "Серенада Ваяланда, Fill"

Амілія ступала коридором палацу, тримаючи в руках стос паперів — і з кожним кроком намагалась не викинути їх у перше ж вікно.

«Цікаво, чи є якесь закляття, яке просто миттєво знищує документацію?» — подумала вона вголос, тихенько, лише для себе. — «О, вибач, Аміліє, я знаю, ти не маг. От і попрацюй ще нічку». Га-га.»

Охоронець біля дверей до тронної зали коротко кивнув. Вона посміхнулась з втомленою ввічливістю. Його обличчя було абсолютно байдужим — як і у всіх, хто давно працював при дворі. Двері ковзнули вбік із легким шурхотом.

Королева сиділа за столом, переглядаючи якісь листи. Коли вона підвела очі — усмішка ковзнула кутиком вуст.
— Аміліє. Нарешті.

— Ваше Величносте, — Амілія вклонилася. Вона делікатно поклала документи на край столу. — Ось узгоджені відповіді на дипломатичні запити Південних баронств. І чернетка для обговорення нових торгівельних угод із Лоріандом.

Королева лише глянула на стос паперів.
— Прекрасно. Іди відпочивай.

Амілія не поворухнулася.
— А як щодо доповіді з магічного відомства? І комісії по міграції з Півночі?

Королева підвела брову.
— Жодної роботи. Сьогодні ти маєш інше завдання. Готуйся до балу.

Амілія кліпнула.
— Вибачте… до чого?

— До балу, леді Мотбайн. Іди. Поки я знову не передумала і не наказала тобі розібрати листи з Алторії. Там цілий ящик.

— Так. Так, Ваша Величносте. Дякую.

Вона вклонилась і поспішно вийшла з кабінету.

***

День був теплий, але Амілія відчувала лише втому. Її екіпаж повільно рухався бруківкою столиці, скрипів колесами на поворотах і трохи підстрибував, коли колеса влучали в ями.

«Банкет… Чудово. Знову ті обличчя, знову посмішки, знову питання про мого брата», — подумала вона, розглядаючи вулиці крізь фіранку.

Графський маєток був тимчасовою резиденцією їхньої родини в столиці. Просторий, але порожній. Служниці привітались з нею тихо, як завжди, й одразу розчинились у справах. Її брат, звісно, був відсутній.

Вона скинула плащ і повісила його сама.
— Ніліан, як завжди, зайнятий. — Вона всміхнулася криво. — Його навіть привидом не побачиш.

Ніліан Мотбайн — її старший брат, Великий заклинатель, один з трьох героїв, які колись вирушили у небезпечну експедицію… і повернулись живими. Його обличчя знали всі. Його боялися. Його поважали. Він міг зупинити бурю чи спалити вороже військо одним словом. І він був… старший на два роки.

А вона… мала гарний почерк, чудові знання аналітики, але... Не більше.

***

— Ні, ця — занадто блискуча, — сказала Амілія, скоса глянувши у дзеркало.
— А ця? — запитала служниця, обережно тримаючи ніжно-фіолетову сукню з довгим шлейфом. — Вона пасує до ваших очей, леді.

— Я йду на бал, а не на весілля. Нехай буде ця, темно-синя. Хоч щось стримане в цьому всьому.

Служниця, юна дівчина на ім’я Лінет, уже звикла до саркастичного тону Амілії. Вона лише кивнула і пішла за відповідними прикрасами.

Амілія сіла перед дзеркалом, вдивляючись у власне відображення. Очі трохи червоні від недосипання. Губи стиснуті.

— Цей бал… — пробурмотіла вона, — …це ж на їхню честь. Тих самих вбивць драконів.

— Саме так, — підтвердила Лінет, повернувшись. — Їх запросили після того, як вони перемогли північну Хвилерогу… І ще шістьох драконів, здається.

— Шістьох… Чудово. А ще кілька років тому їх вигнали з імперії як злочинців. А тепер — «поважні гості».

Лінет обережно подала срібне кольє.
— Можливо, вони змінилися?

Амілія взяла прикрасу, але не одягла.
— Чи змінилися вони, чи просто стали зручними… У нашому світі героєм можна стати не завдяки добрим вчинкам, а завдяки монстрам, яких ти вбив. Навіть якщо до цього ти був… монстром сам.

Лінет нічого не сказала. Лише обережно поправила складку на сукні.

— Я не хочу їх бачити. В жодному залі, за жодним столом. Не хочу привітання, не хочу посмішок. — Голос Амілії був тихий, але твердий. — Вони не герої. Вони — небезпечні незнайомці з минулим, яке замовчали заради видовища.

Вона встала.
— Але, звісно ж… я піду. Як завжди.

Лінет простягнула їй шпильку з маленьким сапфіром.
— Вам личить ця прикраса, леді. Вона холодна, стримана — як ви.

Амілія усміхнулась.
— Холодна? Можливо. Але стримана — лише тому, що хтось має залишатися тверезим, коли всі інші захоплюються черговими «легендами».