Книги Українською Мовою » 💙 Містика/Жахи » Nex Infinita, el Leper Lepiller 📚 - Українською

Читати книгу - "Nex Infinita, el Leper Lepiller"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Nex Infinita" автора el Leper Lepiller. Жанр книги: 💙 Містика/Жахи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Nex Infinita, el Leper Lepiller» була написана автором - el Leper Lepiller, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Містика/Жахи".
Поділитися книгою "Nex Infinita, el Leper Lepiller" в соціальних мережах: 
Всіх цікавить що чекає нас після смерті, але що як навіть після загибелі ти не можеш відповість на це питання.«Nex Infinita» - це вічна смерть, яка спіткає всіх і кожного, і приходить дуже не помітно. Перед нами — монолог душі, яка шукає сенс у безсенсовності, пам’ять у забутті, Бога у мовчанні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:
Nex Infinita




"Не мертве те, що вічно пробуває,
а з вічністю і смерть , бува, вмирає"
Г.Ф. Лавкрафт

"В ізольованій системі (такій, що не приймає енергії) ентропія ніколи не зменшується"
Другий закон термодинаміки



 


Я мав би прокинутись літом.

А зараз лежу на холодній землі і дивлюсь на гілляччя без листяних дерев.

 Все небо всіяне хмарами. Не було вітру і земля була чорна.

 Де це я опинився?

 Хоча й не пам’ятаю де я був.

Просто ходив між дерев, та й вишукувати когось не було сенсу. Це не була осінь. Так і не зрозумівши що це я пішов у бік поля.

Хмари не пливли, а стояли у небі, над полем, усі поле було всіяне чимось, підходячи ближче, я побачив тисячі ліжок стояли просто, наче пшениця на полі!

Кожне з них було пусте, вони були чисті, постільна білизна була із атласу кристально білого кольору. От тільки на кожному було ім’я й прізвище. Хоч я нічого не пам’ятав, але ці назви були мені зовсім не знайомі. Ось і моє.

Я заліз на своє ліжко й миттєво заснув.

 Я чув крики, плач, відчував відчай та образу.

Був наче у реальному сні. Але уже нічого не було мені потрібно. Відчував байдужість до у сього живого і сумнівався чи сам я живий?

Прокинувся від того, що мої внутрішні органи почали гнити.

Я відчував кожне ікло якоїсь зарази, яка шматувала мою плоть. А ще кажуть мертві не відчувають болі.

 Відкрив очі – все як було, однаково.

То он яка вона – вічність, для щастя моєї душі.

 І скільки люди тут пробувають?

Я втік. Тут більше неможливо знаходитись.

Кожен мій крок здавався важчим за попереднім.

Чи то мій мозок уже поплив, чи земля піді мною?

 Ліс так заспокоював.

 Я знесилений упав серед дороги.

 У голову лізли дивні думки. Я чув різні голоси чоловічі і жіночі, вони були щирі і ласкаві, неначе навіть рідні. Збоку від себе я бачив багаття. Таке яскраве і чисте, мої очі не звикли до такого. А людей не було – тільки дзвінкі голоси.

Не зрозуміти мені про що вони говорять.

 Схоже навіть Бог знущається з мене, чи вже я потрапив до пекла? Сів ближче до багаття.

Воно мене гріло, значить фізично я з ними можу взаємодіяти, а люди зі мною — ні.

Почалися співи. О як добре я знав ті пісні!

 Багаття згасло і я пішов далі. На великому пагорбі, я побачив вивіску, але я не міг її прочитати.

 Здається я почув гуркіт грому, хоч і погода не збиралась мінятися. Я вже сходив із розуму.

Вивіска – значить люди. І зараз ми з ними поговоримо.

«ПРОХІД У СВІТ СНІВ ЖИВИХ»

 Біля Входу мене зустріло тіло у військовій формі - воно майже розклалось.

Мені залишилось тільки обійти його.

Тобто виходить, що я можу прийти до когось у сон.

Так собі суперсила мертвих. На стінах висіли маленькі телевізори у кожному транслювався чийсь сон.

Ще б я пам’ятав когось! Один екран аж іскрився, через деякий час він відключився. Я зрозумів що нічого тут не зроблю. Коли я спав другу ніч, я бачив зорі під ногами, бачив весь світ.

Скільки б я не пробував згадати хто я і де – я не міг. Можливо, це й на краще. Невже я справді мертвий?

Не так я уявляв собі рай за всі свої людські страждання… Так і пройде моя вічність.

Чому Всесвіт так вчинив зі мною, невже я настільки гірший за них. Доказ того, що немає нічого.

Ні Бога, Ні раю, ні переродження, ні спокою, ні щастя, ні сумі. Після смерті ти існуєш так само паскудно як і за життя. Які ж виходить безглузді самогубці.

І за всі мої мучення я нічого не отримав. Безглуздість Буття Людського. Вони як і ті гієни, крадуть рештки у звірів. Звичайно старші завжди насміхаються з менших.

 Я прокинувся. Минула доба, а ніби рік, чи це рік пройшов як доба?

 Все відчувалось швидко й повільно одночасно. Хоча зараз мене мало що здивує, а й справді, навіщо людям спогади й пам’ять, якщо зараз я нічого не отримаю з цього.

Туман, який тривав від ранку почав розсіюватись.

 Сонця не було, просто було світло і дерева зовсім не рухались. Все було сіре, коричневе і чорне. Нестерпно нудне і мертве. Тепер я точно впевнився.

Я – мрець.

 Цікаво чому.

 Аж цікаво чому я помер, справді. Я виглядаю зовсім юним. Та хіба сьогодні це не має значення.

 Шкода, що мені завжди бракувало слів. Стоп невже це.. До мене повернулись спогади?

На кожному ліжку були імена, як я зрозумів – ярлики. Але мене турбувало, що тут не було нікого окрім мене.

Настрій у мене трохи покращився, тому я вирішив далі досліджувати мене.

Тепер я змагаюся з вітром.

Я ніколи не біг так швидко.

 Хоч я і помер в мені ще жевріє вогонь. Хочу дізнатись чому я тут.

Мої кістки починають кришитись. А шкіри практично немає.

Дякую, що мене хоча б не спалили. Я бачив поля ліси, дороги(але без сліду шин чи підошви), багато каміння, жодних звірів чи голосів собі подібних.

За обрієм я побачив споруду. Аж раптом я зрозумів, що просто біг по колу.

Невже Боги не могли мені дати більшу частину псевдо матриці. Та я навіть не розігнався!

Почуваюсь наче фантомом, від мого тіла мало що залишилось. Я знову опинився на порозі. Кудись зник мій ентузіазм. Хоч я не можу відчувати подібно людині, я все ж почуваюсь спустошеним і самотнім.

 Важко описати те до чого ти не причетний.

Мабуть, мої нейрони у мозку почали розпадатись тому я відчуваю все зовсім по іншому. Якщо я ще зможу описати. Від мого тіла нічого не залишилось. Тільки одяг.

Ну гаразд з ким не буває.

Я знову сміливо переступив його.

Деякі екрани перестали світити. Їх було всього п’ять. На деяких з них нічого не було, тільки білий шум. Через один я побачив ліс, досить таки знайомий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Nex Infinita, el Leper Lepiller», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Nex Infinita, el Leper Lepiller» жанру - 💙 Містика/Жахи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Nex Infinita, el Leper Lepiller"