Читати книгу - "Nex Infinita, el Leper Lepiller"

Також там не було багато чого, проте ніколи не було бодай якогось прихістка. Я дивився туди, так само як глухий слухає німого.

Другий екран запрацював. Я, мабуть побачив свій дім. Милу жінку і старого чоловіка – точно не батька.

Я відчув дивне відчуття, це раніше називалось – щастя.

Що це? Невже це моя остання сльоза?

 Трупам не можна плакати. Це була єдина крапля води, яку я бачив у цій пустелі уже мертвих спогадів.

Я відвів погляд до інших екранів. На одному я чув сміх і жарти, веселощі і співи.

 Ще на одному була жінка із яскравим волоссям, шкода не згадаю я про це зараз.

П’ятий екран це було.. Я навіть не знаю, що це?

 Чувся плач, бачив сльози і ненависть, але абсолютно чуже мені це все.

 Якщо я зрозумів, що це сни людей, які пам’ятають про мене і в принципі я можу взаємодіяти з ними, то що тоді за п’ятий екран і що це за людина, чи може це –

 Смерть.

 Якщо це не смерть, то чому це людина.

Не знаю скільки часу я тут пробув, може я й осягнув вічність. Від мене нічого е залишилось. Мабуть, після смерті людський мозок сам себе оцінює і створює рай чи пекло.

 Мій мозок мене оцінити не зміг.

Щодня, якщо це можна так назвати, я просто є.

 Виходить наскільки довго може тривати передсмертна мить.
Зараз це читаєте, бо я нашіптую це своїй смерті. Вона дуже заспокоює, стараючись уникнути наслідків, але час не вічний

Кінець