Читати книгу - "Примхливий персонаж, Аріда Демоніар"

  Я ще раз все перечитала й натиснувши зберегти документ, відкинулася на спинку крісла й на коротку мить заплющила очі. І тут, несподівано:

- Не думав, що ти можеш бути настільки жорстокою.

- Це ти про що зараз? — розплющувати очі лінь.

- У тебе взагалі немає серця. Ти думаєш лише про те, як буде вигідно саме тобі, а на наші почуття тобі начхати.

- Ти можеш конкретно сказати, — я все ж таки розплющила очі й поглянула на нього, — що саме тебе не влаштовує?

- Можна подумати, що ти не знаєш, — незадоволено пробурчав він.

- А повинна?

- Ще як! — вигукнув, бо вже не мав сили стримувати свої емоції, — Врешті-решт, це ж ти у нас автор.

- Дякую, що пам’ятаєш, — відповіла на це я.

- Ти повинна її повернути.

- Так, стоп. Її, це кого? — запитала його, адже по сюжету у мене там багато кого вбили, хто помер від чогось там іншого, ну й там всяке різне.

- Я про той випадок який ти не так давно написала, — він стояв напроти мене розставивши ноги на ширині плечей та схрестивши на грудях руки, — Так от, продовжував говорити далі, — якщо ти не перепишеш те, що написала й не зробиш так, щоб вона знову була живою...

- Вирішив мені погрожувати? — запитала, здогадавшись про кого саме йде мова.

- Це просто попередження.

   Ну, от скажіть мені, хто б міг подумати, що між цими двома персонажами виникне якась хімія? Її ж взагалі не повинно було бути. А тут...

- Я можу створити для тебе нову дівчину й зробити так, що ти закохаєшся у неї, — пропоную йому.

- Мені потрібна тільки вона, — вперто стоїть на своєму. 

   Ні, ну це ж треба, щоб серед усіх придуманих мною персонажів виявився один примхливий.

- Але ж по сюжету, — промовила на це я, — ти завжди вважав, що такі як вона думають тільки про одне. І взагалі, ти не повинен нічого до неї відчувати. Ну, хіба що тільки байдужість.

- І все-таки ти мусиш її оживити. Не знаю, як саме ти це зробиш, але вона має бути знову у книжці. Бо інакше я підмовлю інших персонажів і ми всі вийдемо на страйк. А якщо й це не допоможе, то тоді, — на якусь хвилину, а то може й на дві задумався, а потім продовжив висувати свій ультиматум, — то я підговорю твого муза наслати на книгу марсіанців на єдинорогах та ельфів на летючих тарілках.

- Так, почекай, — зупиняю його, — Які ельфи? Які марсіанці? У мене взагалі то сучасний любовний роман, а не якийсь там вінегрет.

- Щось раніше це тебе мало турбувало. Чи ти може хочеш сказати, що забула, як в одній із твоїх книг переплелися сучасність, детективна лінія, містика й життя на іншій планеті.

- Нічого я не забула.

- Але чомусь ту книгу ти закинула писати, як ще деякі, між іншим, — дорікнув мені він.

   І воно дійсно так, як би того не хотілося визнавати. То ж задумавшись над тим, що щось подібне може чекати й на цю книгу, я вирішила, що вже краще оживити одного персонажа, а ніж розбиратися звідки у тебе в книжці з’явилися всілякі там єдинороги, марсіанці, ну й всяке таке.

- Гаразд, — промовила я, — так вже й бути. Верну її тобі, якщо вже так хочеш. А тепер йди, бо я хочу відпочити.

- Е, ні, — похитав той, головою, — я хочу, щоб ти саме зараз почала це робити. 

  І що ви думаєте? Довелося знову сідати за ноутбук, відкривати документ й знаходити саме той епізод який потрібно змінити. А разом з ним звичайно ж довелося переписувати все те, що писала після.

  Насамкінець хочу сказати, якщо ви раптом помітили, що у вас по сюжету щось пішло не так, як треба, то навіть можете не сумніватися — у вас з’явився примхливий персонаж.

Кінець