Читати книгу - "Стань сильнішим"
- Жанр: 💛 Наука, Освіта
- Автор: Брене Браун
- 470
- 0
- 26.04.22
Брене Браун — американська письменниця й психолог, професор Г’юстонського університету, яка вивчає проблеми сорому та вразливості. «Стань сильнішим» — книга про те, як знайти в собі мотивацію та сили здолати життєві негаразди й втрати. Бестселер за версією «The New York Times», який уже понад рік залишається однією з найпопулярніших книг із психології за рейтингом Amazon. Гумор і відвертість, що дозволяють Брене достукатися до зневірених сердець, також зробили популярними її публічні виступи: відеодоповідь письменниці про вразливість на щорічній Американській інтелектуальній конференції TED стала п’ятою у світі за популярністю серед виступів президентів та нобелівських лауреатів, зібравши більше ніж 25 мільйонів переглядів. Жінка, яка пережила болісне розлучення, чи менеджер після невдалого проекту — немає різниці, боретеся ви з особистими чи професійними труднощами. Після падіння необхідно підніматися. Важливо лише одне: не ховати в собі біль невдачі в очікуванні емоційного вибуху, депресії чи хвороби, а отримати знання про свої почуття. Вони стануть основою нових, кращих стосунків! Розпізнати свої емоції, проаналізувати, що у ваших думках є правдою, а що — вигадками та припущеннями, — і написати нове, щасливе закінчення власної історії. Брене Браун вважає: найкращий психолог, який дасть лад вашому життю, — це ви самі!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Деякі імена й характери згаданих людей змінено з метою приховати їхню особистість. Будь-яка подібність із живими або померлими людьми є випадковим і ненавмисним збігом
Брене БраунСтань сильнішим
Усім відважним і з розбитим серцем, які навчили нас підводитися після падіння.
Ваша відвага заразлива
Нотатки про дослідження і розповіді
як метод
У 1990-х, коли я почала вивчати теорію соціальної роботи, у цій царині вже тривали суперечливі дебати про природу знань і істини. Чи знання, отримані з досвіду, цінніші за дані, отримані методом контрольного наукового дослідження? Які дослідження потрібно описувати в спеціалізованих виданнях, а які не варто? Це була запекла суперечка, вона нерідко викликала помітне напруження між викладачами.
Нам, докторантам, частенько доводилося брати чийсь бік. Наші наукові керівники переконували нас віддавати перевагу доказам над досвідом, аргументам над вірою, науці над мистецтвом і точним даним над оповідями. За іронією долі, водночас наші звичайні викладачі вчили нас, що фахівці із соціальних питань мають остерігатися фальшивих дихотомíй — формулювань типу «ти або такий, або інший». По суті, нас учили, що, коли постає дилема «або — або», перше питання, яке ми повинні поставити, — «Хто отримує зиск від того, що примушує людей обирати?»
Поставивши питання «Кому вигідно?» у суперечці про соціальну роботу, отримуєш очевидну відповідь: учені, які спеціалізуються на кількісних дослідженнях, отримують перевагу, якщо їхня спеціалізація вважається єдиним шляхом до істини. У моєму коледжі перевагу віддавали традиційним методам, практично не навчаючи нас якісним методам дослідження і дозволяючи користуватися тільки кількісними методами під час написання наукових робіт. У нас був лише один підручник з якісних досліджень — через ніжно-рожеву обкладинку його прозвали «дівчачим».
Ця дискусія стала для мене особистою, коли я закохалася в якісні дослідження — обґрунтовані теоретичні дослідження, якщо бути точною. Я будь-що їх використовувала, знаходячи соратників в коледжі і за його межами. Я обрала своїм методистом Барні Ґлейзера з Медичної школи Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, який разом з Ансельмом Штрауссом є творцем методу обґрунтованої теорії.
Я досі перебуваю під сильним враженням від прочитаної ще в 1990-х статті «Численні шляхи пізнання» («Many Ways of Knowing»). Її написала Енн Гартман, впливова редакторка одного з найпрестижніших часописів того часу. У своїй передовиці вона писала:
«Ми дотримуємося позиції, що існує безліч істин і безліч способів пізнання. Кожне відкриття поглиблює наше знання, а кожен спосіб пізнання поглиблює наше розуміння і додає наступний вимір до нашої картини світу... Наприклад, масові дослідження тенденцій в шлюбі нині надають корисну інформацію про соціальний інститут сім’ї, що швидко змінюється. Але занурення в історію одного-єдиного шлюбу, як в п’єсі «Хто боїться Вірджинії Вулф?», уповні демонструє складність конкретного шлюбу, призводячи нас до нового розуміння болю, радощів, очікувань, розчарувань, інтимності й межі самотності в стосунках. Науковий і художній методи є різними шляхами пізнання. І справді, як зазначив Кліффорд Ґірц, мислителі-новатори у багатьох галузях розмивають жанри, знаходячи мистецтво в науці, а науку — в мистецтві і соціальній теорії у різноманітних видах людської творчості й діяльності»1.
Я піддалася страху й сумнівам (побоюючись, що обраного мною методу досліджень недостатньо) протягом декількох перших років викладацької і дослідницької кар’єри. Я відчувала себе аутсайдером, займаючись якісними дослідженнями, отож для безпеки намагалась триматися якомога ближче до поширеного переконання: «Якщо чогось не можна виміряти, його не існує». Це відповідало моїм політичним поглядам і моїй глибокій антипатії до невизначеності. Але я не могла викинути цю статтю з голови та серця. І сьогодні я з гордістю називаю себе дослідником-оповідачем, позаяк вірю, що найважливіші знання про людську поведінку базуються на життєвому досвіді. Я надзвичайно вдячна Енн Гартман за її сміливість встати на цю позицію, професору Полу Реффоулу, який дав мені прочитати цю статтю, і Сюзен Роббінс, яка відважно підтримувала мене на вченій раді.
Читаючи цю книжку, ви зрозумієте, що я не вважаю віру й аргументи природними ворогами. Я вірю, що властиве всім людям прагнення до визначеності і наше часто розпачливе бажання «мати рацію» призвело нас до цієї фальшивої дихотомії. Я не довіряю теологу, який заперечує красу науки, і вченому, який не вірить у силу таємничості.
Завдяки цьому переконанню я нині знаходжу знання й істину у безлічі розмаїтих джерел. У цій книжці ви зустрінете висловлювання вчених і авторів пісень. Я цитуватиму дослідження і кінофільми. Я поділюся листом від свого наставника, який допоміг мені розібратися в тому, що означає мати розбите серце, і статтею про ностальгію, написаною соціологом. Звісно, я не ставлю знак рівності між «Crosby, Stills & Nash»[1] і вченими, але також не хочу применшувати здатність митців вловлювати істину про людську душу.
Також не збираюсь вдавати, ніби я є експертом із кожного важливого питання, що виринає в цій книжці. Натомість я поділюся з вами працями інших дослідників і експертів, чиї роботи підтверджують те, що з’ясувалося у моїх дослідженнях. Я нетерпляче чекаю на те, щоб познайомити вас із деким із цих мислителів і митців, які присвятили свою кар’єру дослідженню внутрішнього устрою емоцій, думок і поведінки.
Я переконалася в тому, що усі ми хочемо відкриватися і проявляти себе у власному житті. Це означає, що усі ми боротимемося і зазнаватимемо поразок; ми дізнаємося, що означає бути відважними попри розбите серце.
Я вдячна за можливість вирушити в цю подорож разом з іншими. Як мовив перський поет Румі, «усі ми просто мандруємо від одного будинку до іншого».
Щоб отримати більше інформації про мою методологію і поточні дослідження, відвідайте мій сайт: brenebrown.com.
Дякую, що приєдналися до мене в цій пригоді.
Істина та відвага
Вступ
Під час інтерв’ю в 2013 році журналіст розповів мені, що після прочитання «Дарів недосконалості» і «Надзвичайної відваги»2 йому захотілося почати працювати над власними проблемами, пов’язаними з уразливістю, мужністю і автентичністю. Він засміявся і сказав: «Здається, це довгий шлях. Чи можете ви сказати мені, які в нього плюси?» Я відповіла йому, що кожною клітиною свого професійного й особистого єства я вірю, що вразливість — готовність показати себе і бути побаченим без упевненості в позитивному сприйнятті — це єдина стежка до більшої любові, відданості й радості. Він не забарився з питанням: «А мінуси?» Цього разу засміялася я: «Ви спотикатиметеся, падатимете й отримуватимете копняків під дупу».
Після тривалої паузи він промовив: «І після цього ви мені кажете, що все одно варто бути відважним?» Я відповіла палким «так», після чого зізналася: «Я кажу зараз тверде “так”, позаяк не лежу долілиць після болісного падіння. Але навіть у розпалі боротьби я б сказала, що проробити цю роботу не тільки варто, ця робота необхідна для того, щоб жити щирим життям. Однак я певна, якби ви запитали мене про це у процесі падіння, я була б не такою завзятою і значно розлюченішою. У мене не дуже добре виходить падати і намацувати спосіб підвестися».
Після того інтерв’ю минуло два роки — два роки тренування сміливості і неймовірних зусиль, але вразливість і досі залишається некомфортною, а падати боляче. Так буде завжди. І все ж таки я вчуся тому, що боротьба і проходження
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стань сильнішим», після закриття браузера.