Читати книгу - "Детектив Ниточка"

Ґжеґож Касдепке

Детектив Ниточка

Детектив Ниточка - це персонаж симпатичний, але водночас дивакуватий. Ось хоча б таке: він вирішив боротися зі злочинцями за допомогою... уявіть собі... кактуса! Кактус та інтелект - ось яка зброя нашого героя. І зброя, треба додати, надзвичайно ефективна.

Книжка, яку ти, Дорогий Читачу, зараз розгорнув, незвичайна - адже ти будеш мати змогу разом з детективом Ниточкою шукати відповіді на всі загадки, що тут описані. Чи розгадав ти їх правильно, зможеш дізнатися, зазирнувши в кінець книжки. Але не засмучуйся, якщо твої здогадки відрізнятимуться від відповідей - детектив Ниточка теж не відразу став детективом. А якщо збігатимуться - вітаю! Хто знає, можливо, саме ти допоможеш колись детективу Ниточці розплутати одну з таємниць?

Захоплюючих тобі пригод!

Автор

Загадка перша,

або

Де мої шкарпетки з дельфінами?

Детективне агентство «Рожеві Окуляри» зовсім маленьке. Поміщається в ньому тільки кактус, який стоїть на підвіконні (іншої зброї детектив Ниточка не має), мініатюрний столик з намальованою поверх шахівницею, два складані стільці для рибалки, електричний чайник (який, напевно, зіпсувався, адже ось уже два тижні детективу ніяк не вдається закип’ятити в ньому воду) і сам Ниточка - власник і працівник агентства «Рожеві Окуляри». А більше сюди нічого не може втиснутися, навіть відвідувач - хіба що всередині якраз не буде детектива Ниточки (питання тільки, навіщо тоді мав би хтось приходити? ). Проте, на думку детектива, це зовсім не проблема. До нього і так майже ніколи ніхто не звертається. Часто він сам натрапляє на загадки, які настільки цікаві, що залишити їх без уваги просто неможливо.

Хоча... іноді все ж хтось стукає у рожеві двері агентства. Найчастіше - це діти (лише вони сприймають детектива Ниточку серйозно). Так було і цього разу.

- Добрий день... - пробелькотіла маленька заплакана дівчинка. - Мене...

- Тебе звати Оксанка, - перебив її детектив Ниточка, - живеш на два поверхи нижче... (Агентство «Рожеві Окуляри» розташоване на горищі дуже старого будинку, де всі одне одного добре знають).

- Так... - сказала Оксанка, -... І в мене пропали шкарпетки з дельфінами...

Тільки тепер детектив помітив, що дівчинка в капцях на босу ногу.

- Як це? - здивувався Ниточка. - А вони були в тебе на ногах, коли пропали?

- Ні... - Оксанка шморгнула носом. - Саме хотіла їх одягнути і виявилось, що... зникли!

Детектив Ниточка зрозумів: якщо він негайно щось не вигадає, Оксанка своїми слізьми заллє весь будинок. Отже, він втягнув живіт і запросив Оксанку всередину - діти тут ще якось поміщались.

- Це були шкарпетки від бабці Дани... - Оксанка ледве стримувала сльози. - 3 дельфінами... Мої улюблені... Вчора я їх носила, і позавчора я їх носила, і позапозавчора я їх носила... І сьогодні теж хотіла, але... пропали! - цього разу Оксанка розплакалась не на жарт.

- Знаю! - детектив Ниточка раптом підстрибнув. -Ходімо!

Як виявилось, їм не довелося далеко іти. На цьому ж горищі, зовсім поруч з агентством «Рожеві Окуляри», був маленький коридорчик з двома дверима: одні приваблювали табличкою «Туалет», а за іншими знаходилася «Сушарка», куди й подався детектив. Тут, поміж білих простирадл, посеред рукавів і шарфів висіли...

- Мої шкарпетки з дельфінами! - вигукнула щаслива Оксанка.

- От бачиш... - посміхнувся Ниточка. - До цього, мабуть, причетна твоя мама...

І знаєте, що найцікавіше?

Він мав рацію.

А ти вже здогадався, чому детективу Ниточці спало на думку шукати шкарпетки з дельфінами саме там?

Загадка друга,

або

Куди подівся пісок?

Того дня детектив Ниточка був зовсім не в гуморі. Та й чого ж його радіти, коли вже хтозна-скільки часу він не отримував ніяких доручень. Жителі будинку, на горищі якого розташувалося детективне агентство «Рожеві Окуляри», вважали власника (і єдиного працівника агентства) справжнім диваком. Тому і зверталися за допомогою до нього дуже рідко. Звісно, якщо раптом треба було знайти хом’яка або вкрадені вітром хустинки, тоді детектив Ниточка був просто незамінним - принаймні на думку дітей, які приходили до нього у таких справах. Однак важко вижити, шукаючи хом’яків, які пропали! Тим паче, що єдиною винагородою, на яку міг розраховувати детектив у подібних випадках, було: «Дякую! » До всього цього виявилось, що в детектива Ниточки є конкурент. Та ще й кількома поверхами нижче.

Одного дня на дверях підвалу з’явилась табличка з написом: «Детективне агентство «Чорновидець». Власником його був детектив Мартв’як - товстий незграбний чоловік із похмурим поглядом. Він саме крутився у дворі, наглядаючи за робітниками, які займались ремонтом підвалу. Мартв’як рахував мішки з цементом, тачки з піском, коробки з плиткою, відра з фарбою і постійно всіх підганяв, мріючи якнайшвидше засісти в своєму новому офісі.

І справді детективу Ниточці не було чому радіти...

Невеселі думки Ниточки перервав ледь чутний стук у двері. За хвильку посеред нестерпно тісного агентства «Рожеві Окуляри» стояла заплакана Іванка з першого поверху: однією рукою вона тримала лопатку, другою -відерце з пасочками.

- Хтось... вкрав... пісок... - схлипувала дівчинка. -З пісочниці!..

- Оце так! - детектив Ниточка здивовано поглянув на дівчинку. І кому потрібен пісок з пісочниці? Часом траплялось, що хазяїн кота чи власник акваріуму брали трішечки піску, але щоб забирати все відразу?! І раптом детектив підскочив і радісно вигукнув:

- Знаю!

За кілька секунд детектив уже був у пісочниці.

- І як вам не соромно! - гнівно промовив, дивлячись то на детектива Мартв’яка, то на робітників, які саме змішували пісок з цементом.

- Про що йдеться? - буркнув Мартв’як.

- Ви обкрадаєте дітей! - вигукнув детектив Ниточка. - І ви ще називаєте себе детективом?! Прошу негайно повернути пісок у пісочницю!

Мартв’як подивився на детектива Ниточку так, наче хотів сказати: «Я ще тобі покажу! » Але не промовив жодного слова, лише знизав плечима і буркнув робітникам, щоб роздобули пісок деінде.

Але тепер вже було зрозуміло, що детектив Ниточка навряд чи стане його другом.

Як гадаєш, звідки детектив Ниточка дізнався, що трапилося з піском із пісочниці?

Загадка третя,

або

Про сором!

Детектив Ниточка забіг у під’їзд і старанно зачинив за собою двері. Бр-р-р,