Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

Олександр Волков

УРФІН ДЖЮС І ЙОГО ДЕРЕВ'ЯНІ СОЛДАТИ

Повість

©

Переклав з російської ФЕЛІКС КСЕНЗЕНКО

Художник ОЛЕКСАНДР КОВАЛЬ

Друкується за виданнями: Волков А. Волшебник Изумрудного города. — М.: Советская Россия, 1971.

Волков А. Урфин Джюс и его деревянные солдаты. — М.: Советская Россия, 1967.

САМОТНІЙ СТОЛЯР

Південний захід Чарівної країни населяли Жувани — боязкі та милі люди, у яких дорослий чоловік на зріст був не вищий за восьмирічного хлопчика з тих країв, де люди не знають чудес.

Володаркою Блакитної країни Жуванів були Гінгема, зла чаклунка, яка мешкала в глибокій темній печері, до якої Жувани боялися навіть наблизитись. Та, на превелике диво всіх, знайшовся серед них чоловік, який збудував собі дім неподалік житла чаклунки. Це був такий собі Урфін Джюс.

Від своїх добрих і лагідних одноплемінників Урфін Джюс ще дитинстві відрізнявся сварливою вдачею. Він рідко грався з дітьми, але коли і вступав до гри, то вимагав, щоб усі йому підкорялись. Отож гра з його участю здебільшого закінчувалася бійкою.

Батьки Урфіна померли рано, і хлопчину взяв собі за. учня столяр, який жив у невеличкому селі Когида. Підростаючи, Урфін ставав усе незлагіднішим і, коли опанував столярне ремесло, не жалкуючи, залишив свого вихователя, навіть не подякувавши за науку. Однак добрий ремісник дав йому інструменти та все необхідне для початку роботи.

Урфін став вправним столяром, він майстрував столи, ослони, сільськогосподарські знаряддя і чимало іншого. І хоч як це не дивно, сварлива вдача майстра передавалася і його виробам. Змайстровані ним вила намагалися штрикнути свого володаря в бік, лопати вціляли в лоб, граблі намагалися зачепити його за ноги і перекинути. Урфін Джюс утратив покупців.

Тоді він узявся за іграшки. Проте у вирізьблених зайців, ведмедів та оленів були такі люті морди, що діти, поглянувши на них, жахалися і потім плакали всю ніч.

Іграшки припали пилом у комірчині Урфіна, їх ніхто не купував. Розлючений Урфін Джюс полишив столярне ремесло, не з'являвся у селі і став жити зі свого городу.

Самотній столяр так ненавидів своїх односельців, що намагався не бути схожим на них ні в чому. Жувани мешкали в круглих будиночках блакитного кольору з гостроверхими дахами та кришталевими кульками нагорі.

Урфін Джюс збудував собі чотирикутний будинок, пофарбував його в коричневий колір, а на вершечку помістив опудало орла.

Жувани носили блакитні каптани і ботфорти, а каптан і ботфорти Урфіна були зеленого кольору. Жувани мали капелюхи гостроверхі, з широкими крисами, під якими гойдалися срібні дзвіночки. Урфін Джюс терпіти не міг дзвіночків і носив капелюха без крисів. Добросерді Жувани часто плакали, а в похмурих очах Урфіна ніхто ніколи не бачив жодної сльозини.

Минуло кілька років. Одного разу Урфін Джюс відвідав Гінгему і попросив стару чаклунку взяти його у прислужники. Зла чарівниця дуже зраділа: впродовж століть жоден з Жуванів не виявив бажання добровільно служити Гінгемі, а всі її накази виконувались лише під загрозою покарання.

Тепер у чаклунки з'явився помічник, який ревно виконував всілякі доручення. І що неприємніші для Жуванів були розпорядження Гінгеми, то охочіше передавав їх Урфін.

Похмурому столяру особливо подобалось ходити по селах Голубої країни і обкладати жителів даниною — стільки-но й стільки гадюк, мишей, жаб, п'явок і павуків.

Жувани страшенно боялися гадюк, павуків та п'явок. Одержавши наказ збирати їх, маленькі боязкі чоловічки починали ридати. При цьому вони знімали капелюхи і ставили їх на землю, щоб дзвіночки своїм калатанням не заважали їм плакати. А Урфін дивився на сльози своїх земляків і злісно реготав. Потім призначеного дня з'являвся з великим кошиком, збирав данину й відвозив її до печери Гінгеми. Там це добро вживалося в їжу чаклунки або використовувалося на лихі чари.

Одного разу злюща Гінгема, яка ненавиділа всенький рід людський, задумала його знищити. Для цього вона накликала жахливий буревій і спрямувала його за гори, за пустелю, щоб він зруйнував усі міста, усі села й під уламками поховав усіх людей.

Та цього не трапилося. На північному заході Чарівної країни жила добра чарівниця Вілліна. Вона дізналася про підступний намір Гінгеми й знешкодила його. Вілліна дозволила ураганові захопити у канзаському степу лише один маленький будиночок-фургон, знятий з коліс і поставлений на землю. За наказом Вілліни вихор приніс будиночок у країну Жуванів, скинув його на голову Гінгеми —і недобра чаклунка загинула.

На подив Вілліни, котра прибула, аби поглянути, як подіяли її чари, у будиночку виявилась маленька дівчинка Еллі. Вона вбігла за своїм улюбленим песиком Тотошком до будиночка саме в ту мить, коли вихор підхопив і поніс його.

Вілліна не могла повернути дівчинку додому і порадила їй іти по допомогу до Смарагдового міста — центру Чарівної країни. Про повелителя Смарагдового міста — Гудвіна Великого і Жахливого — ходили найрізноманітніші чутки. Вони стверджували, що Гудвін дуже легко насилав на поля вогненний дощ або наповнював усі будинки пацюками та жабами. І тому про нього вели мову пошепки і озираючись: раптом чарівник образиться на яке необережне слово.

Еллі послухала добру фею й подалася до Гудвіна, сподіваючись, що чарівник не такий вже й страшний, як про нього розповідають, V допоможе їй повернутися до рідного Канзасу. Тоді дівчинці не довелося зустрітися з похмурим столяром Урфіном Джюсом.

Того дня, коли будиночок Еллі розчавив Гін-гему, Урфіна не було побіля чаклунка — він пішов у її справах до найвіддаленішого місця Блакитної країни. Звістка про загибель чаклунки викликала у Джюса подвійне почуття: і жаль, і радість.

Він. шкодував, що втратив могутню покровительку, але розраховував тепер скористатися скарбами та владою чаклунки.

Навколо печери було безлюдно. Еллі з Тотошком пішли до Смарагдового міста.

У Джюса виникла ідея поселитися у печері й оголосити себе наступником Гінгеми та повелителем Блакитної країни — адже боязкі Жувани не наважаться цьому перечити.

Але закіптюжена печера з в'язками копчених мишей на гвіздках, з опудалом