Читати книгу - "Експансія-I"

Юліан Семенов

ЕКСПАНСІЯ-І

Роман

©

Художнє оформлення В. В. Машкова

Перекладено за виданням: Семенов Ю. С. Позиция: Кн. 2: Экспансия-I. — М.: Международ. отношения, 1986

Авторизований переклад з російської НАДІЇ ОРЛОВОЇ

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ

(19 червня 1945 року)

Сталін обережно, повільно відсунув од себе папку з сторінкою машинописного тексту, повагом підвівся з-за столу, пройшовся по кабінету, постояв біля вікна, спостерігаючи, як по кремлівській площі статечно, перевальцем походжали голуби, зливаючись своїм забарвленням з бруківкою; коли довго й уважно дивитися на них, то здається, що сама бруківка пливе; містика якась; щось подібне розповідав на уроках у семінарії отець Діонісій: віщі птахи, чистилище, райські кущі.

Обернувшись, Сталін подивився на начальника розвідки, кілька разів пихнув люлькою, щоб розкурити її, знову підійшов до столу й спитав, кивнувши на папір:

— Ну як ви мені це поясните?

— Я повинен ще раз перевірити це повідомлення. Воно має надзвичайний характер, тому його надійність я мушу підстрахувати з усіх боків.

— А що за людина, яка передала вам це повідомлення? Надійна?

— Цілком. Але сенс будь-якої гри в розвідці полягає в тому, щоб саме надійній людині віддати фальшиву інформацію.

— Спасибі за пояснення. Ви дуже популярно пояснили мені суть розвідувальної роботи… Зворушений.

Він підсунув до себе текст телеграми, перебіг очима її ще раз:

«Протягом трьох днів, починаючи з середини червня, у Пентагоні відбувалися таємні наради керівництва військової розвідки СІЛА та чинів ВСС[1] з начальником управління «Армії Сходу» генерал-лейтенантом вермахту Геленом. У ході цієї зустрічі було досягнуто угоди про те, що Гелен повертається до Німеччини й розгортає свою роботу. Гелен погодився передати свою агентуру американській розвідці, включаючи керівників «російського визвольного руху» генерала Власова, активістів «української повстанської армії» Мельника та бойовиків Бандери; досягнуто угоди, що віднині американці контролюватимуть роботу Гелена з агентурою, яку він заслав до лав польського уряду в Лондоні, із словацькими, хорватськими, угорськими, болгарськими, чеськими й румунськими антикомуністичними угрупованнями, що емігрували на Захід.

Однак у підсумковому комюніке було зазначено, що після того як у Німеччині до влади прийде німецький уряд, Гелен має намір почати роботу тільки на новий німецький режим. Пентагон запевняв Гелена, що йому сприятимуть у цій справі. Наголошувалось на тому, що Вашінгтон знайде можливість вплинути на новий німецький уряд, аби тільки організацію генерала Гелена перетворити в розвідувальну службу режиму демократичної Німеччини, інтегровану в систему західного світу. Його запевнили, що він залишиться шефом розвідки нової Німеччини. Підкреслювалося також, що тепер у Німеччині ризиковано створювати єдиний центр розвідки; потрібен певний час для того, щоб західні демократії змогли по-справжньому закріпитися в своїх зонах окупації, зробивши їх недопустимими для комуністичного проникнення. Тому генералові Гелену запропонували продумати план створення кількох конспіративних центрів, насамперед в Іспанії; санкціоновано його контакти з відповідними службами генералісимуса Франко.

Після того як нарада в Пентагоні завершила свою роботу, генерал Гелен три години розмовляв з Алленом Даллесом, який, як тут вважають, привіз сюди генерала і примусив Пентагон сісти з ним за стіл переговорів. Результати цих розмов невідомі, але гадають, що йшлося про практичні кроки в напрямку розгортання антикомуністичної активності в країнах Східної Європи. Не відкидається також можливість, що розроблялися конкретні заходи для подання негайної допомоги угрупованням українських антикомуністичних загонів, які борються проти Кремля в районах Львова».

Сталін довго ходив по кабінету мовчки, потім спинився перед начальником розвідки, пильно подивився йому в обличчя, немов пройняв його своїми рисячими жовтуватими очима, і запитав:

— А тепер скажіть, як мені після цього, — він кивнув на стіл, — сидіти поруч з Труменом і обговорювати проблеми післявоєнної Європи? Чому мовчите? Не знаєте, як відповісти? Чи не наважуєтесь?

— Скоріш — друге, товаришу Сталін.

— Чому? Ви ж не нав'язуєте мені своєї думки, а лише відповідаєте на запитання. Велика різниця. То що?

— Я виходжу з того, що на Заході нам протистоять дві сили: із здоровим глуздом політики — а їх, мені здається, все-таки немало — відкрито виступають за продовження дружнього діалогу з нами. Противники, що ж, вони й залишаться противниками, нічого не вдієш. Але чим суворіше ми прореагуємо на такого роду інформацію, тим важче буде розсудливим політикам, тобто тим, хто хоче з нами дружити.

— Але ж ви вірите, що цю інформацію не сфабриковано для того, щоб ми зайняли тверду позицію? І — в такий спосіб — поставили наших симпатиків у скрутне становище?

— Треба перевіряти. Часу на це не було.

— А можливості?

— Є.

— Як ви думаєте, близьке оточення покійного Рузвельта примусить Трумена відректися од своїх слів, які він сказав на початку війни: допомагати потрібно тому, хто виграватиме битву: переможуть німці — німцям, візьмуть верх росіяни — росіянам?

— Думаю, він ладен зробити все, щоб ці його слова зовсім забули.

— А коли йому в цьому допомогти? А коли я зроблю все, щоб допомогти йому в цьому? Як вважаєте, він стоятиме за діалог?

— Не знаю.

— Добре, що відповіли чесно. Спитаємо в Громико. Скажіть мені ось що: ви, особисто ви, наважилися б на переговори з вищим гітлерівським воєначальником, не повідомивши про це мене?

— Ні.

Сталін посміхнувся:

— А може, Трумен добріший? Як-не-як демократія, вільні вибори, повна гласність?

— Саме тому на місці керівників американської розвідки я підстрахувався б санкцією президента.

— «Саме тому», — хмикнув Сталін. — Добре відповіли. Не подобається наша демократія, так? Гаразд, подумаємо, як нам треба діяти. Не довелося б брати уроки в режисерів Художнього театру: нехай навчать, як поводитися за столом переговорів про майбутнє світу з тим, хто спокійно живе у тому ж місті, де його військові дружньо приймають гітлерівського генерала… Документ мені залиште… І подумайте, як можна дістати докладнішу інформацію… Мабуть, з Іспанії? А втім, не мені вас вчити, робіть як знаєте.

ШТІРЛІЦ-І

(Мадрід, жовтень сорок шостого)

Американець, який підійшов до Штірліца на мадрідській авеніді Хенераліссімо і запропонував пообідати й поговорити про те, що може мати обопільний інтерес, був цілком доброзичливий; бентежності, яка завжди супроводжує операцію викрадення чи арешту, на його обличчі не відчувалося.

— Обіцяю чудове меню, — додав він. — Як поставитесь до такої перспективи?

Листя платанів на широкій авеніді вже почало жовтіти, стало металевим, кольору чілійської міді; але осені не відчувалося; було тепло; Штірліц підставив обличчя під лагідне сонячне проміння і, якось дивно здвигнувши плечима,