Читати книгу - "Немезида"

Аґата Кристі

НЕМЕЗИДА

©

Переклад Віктора Шовкуна

Переклад з англійської: «Nemesis» by Agatha Christie

Дизайнер обкладинки Сергій Ткачов

Висловлюємо щиру подяку літературному агентству «Synopsis» за допомогу в придбанні права на публікацію цієї книжки

Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близько мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд — у перекладі 100 іноземними мовами. Вона — найпопулярніший автор усіх часів і всіма мовами, а за кількістю видань поступається лише Біблії та Шекспірові. Вона — автор 80 детективних романів та збірок оповідань, 19 п’єс і 6 романів, опублікованих під ім’ям Мері Вестмейкот.

Перший роман Аґати Кристі — «Таємнича пригода в Стайлзі» — був написаний наприкінці Першої світової війни, у якій письменниця брала участь, перебуваючи у волонтерському медичному загоні. У цьому романі вона створила образ Еркюля Пуаро, маленького бельгійського детектива, якому судилося стати найпопулярнішим героєм у літературі детективного жанру після Шерлока Холмса. Цей роман був опублікований у видавництві «Бодлі-Гед» у 1920 р.

Після цього Аґата Кристі щороку видавала по книжці, а в 1926 р. написала свій шедевр — «Убивство Роджера Екройда». То була її перша книжка, опублікована видавництвом «Колінз», що започаткувала плідну й ефективну співпрацю автора з видавництвом, яка тривала 50 років і спричинилася до створення 70 книжок. «Убивство Роджера Екройда» стало також першою книжкою Аґати Кристі, яка була інсценована — під назвою «Алібі» — й успішно поставлена на сцені одного з лондонських театрів Вест-Енду. «Пастка на мишей», — найславетніша п’єса письменниці, — була вперше поставлена в 1952 р. І не сходить зі сцени протягом найтривалішого часу в історії театральних вистав.

У1971 р. Аґата Кристі отримала титул Дами Британської Імперії. Вона померла в 1976 р., а кілька її творів вийшли друком посмертно. Найуспішніший бестселер письменниці — «Сонне вбивство» — з’явився друком дещо згодом у тому ж таки році, після чого вийшли її автобіографія та збірка оповідань «Останні справи міс Марпл», «Пригода в затоці Поленза» й «Поки триває світло». У 1998 р. «Чорна кава» стала першою з п’єс Аґати Кристі, на сюжеті якої інший автор, Чарлз Осборн, побудував свій роман.

Присвячується Дофні Ганібоун

ПРОЛОГ

Пополудні міс Джейн Марпл мала звичай розгортати свою другу газету. Щоранку їй приносили дві газети. Першу з них міс Марпл читала за вранішньою кавою, звісно, якщо ту приносили вчасно. Хлопець, який розносив газети, був непередбачуваний у своєму ставленні до часу. Траплялося також, що газети приносив хтось інший або хлопець, який підмінював першого. І кожен із них мав власне уявлення про географічний шлях, яким прийде до адресатів. Можливо, у такий спосіб вони намагалися урізноманітнити монотонність своєї праці. Але клієнти, що звикли читати свою газету рано, прагнучи проковтнути найбільш ласі шматки денних новин перед тим, як вирушать на автобус, поїзд чи інші засоби транспорту, якими вони діставалися на роботу; дратувалися, якщо газети надходили їм запізно, а дами літнього й похилого віку, що мирно жили в Сент-Мері-Мід, також нерідко мали звичай читати газету за сніданком, підперши її чимось на столі.

Сьогодні міс Марпл заглибилася в читання першої сторінки та кількох інших публікацій у своїй щоденній газеті, яку вона жартівливо прозвала «щоденним кошиком для сміття», з деяким сарказмом відзначаючи той факт, що після того, як змінився власник, газета «Дейлі Ньюзґівер», на превелике її та її приятельок невдоволення, публікувала тепер статті про модні фасони чоловічого одягу та жіночих суконь, про серцеві напади в жінок, дитячі змагання та листи з усілякими жіночими наріканнями й примудрялася витісняти будь-які справжні новини звідусюди, крім хіба що першої сторінки, у якісь темні закутні, де їх неможливо було знайти. Міс Марпл, бувши жінкою старомодною, воліла, щоб її газети були газетами й публікували новини, а не плітки та всіляку нісенітницю.

Пополудні, пообідавши й дозволивши собі розкіш подрімати двадцять хвилин у спеціально купленому кріслі з прямою вертикальною спинкою, яке відповідало потребам її ревматичної спини, міс Марпл розгорнула «Таймc» — газету, неквапливе читання якої розслабляло її й досі приносило їй певну втіху. Хоча, звичайно, це була вже не та «Таймc», що колись. У стосунку до сучасної «Таймc» її неймовірно дратував той факт, що тепер у цій газеті нічого не можна було знайти. Раніше ти могла читати газету, почавши від першої сторінки і знаючи, де знайдеш усе інше, тобто ти мала змогу легко перейти від однієї спеціальної статті до наступної на ті теми, що тебе цікавили, але тепер вони взяли собі за звичай порушувати цю освячену часом послідовність якимись цілком несподіваними публікаціями. Так, наприклад, сьогодні дві сторінки були присвячені ілюстрованим розповідям про подорожі на острів Капрі. Спортивні новини тепер публікувалися набагато частіше, аніж у давні дні. Новини з життя королівського двору та некрологи, у принципі, не зазнали якихось істотних змін. Повідомлення про народження, шлюби та смерті, на які міс Марпл звертала увагу насамперед, бо ті публікувалися на найвидніших місцях, тепер переселилися на інші сторінки «Таймc», а віднедавна, як вона зауважила, їх стали подавати майже виключно на останній сторінці.

Міс Марпл спершу приділила увагу головним новинам на першій сторінці. Вона затрималася на них ненадовго, бо вони мало чим відрізнялися від прочитаних нею ще сьогодні вранці, хоч тут їх подавали в більш урочистій манері. Вона скинула оком на зміст. Статті, коментарі, наука, спорт; далі вона вирушила за звичною програмою: перегорнула сторінку і швидко переглянула народження, одруження та смерті, після чого мала намір повернутися до сторінки, присвяченої листуванню, де вона завжди знаходила, чим повтішатися; після цього збиралася перейти до «Протокольних заходів двору», де можна було також знайти сьогоднішні новини з аукціонних торгів. Там часто друкували й коротку статтю наукового характеру, але цього міс Марпл читати не буде. У тих статтях вона рідко знаходила щось цікаве для себе.

Перегорнувши, як і зазвичай, газету на сторінку народжень, одружень і смертей, міс Марпл уже не вперше подумала:

«Сумно, але схоже, що сьогодні мене цікавлять лише смерті!»

Люди, як і раніше, народжували дітей, але імена тих людей, у яких народжувалися діти, не були відомі міс Марпл. Якби в газеті була