Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Брамник 📚 - Українською

Читати книгу - "Брамник"

503
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Брамник" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Брамник - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

1
0
+11

Фентезі
Електронна книга українською мовою «Брамник» була написана автором - Марина та Сергій Дяченко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Брамник" в соціальних мережах: 

За все в житті доводиться платити, в тому числі — й за нерозсудливі юначі жарти. І ціна буває зависокою навіть для чарівника. Могутній маг, наділений талантом і честолюбством, у покарання за гордощі перетворений на бездушну річ і позбавлений магічного дару. Згадайте останні події — ця ситуація не така вже фантастична. А якщо додати до цього нерозв’язну любовну колізію — тоді вже просто хоч із мосту та в воду!
А метри фантастичного жанру — на те й метри, щоб дати нам змогу за символікою образів з чарівного світу Фантазії розгледіти прості істини, які тисячі років рятують людину від розпачу й зневіри. Схибив одного разу — стережися, щоб не схибити вдруге; кохання не завжди приносить щастя, але від цього не слабшає; дружба й самовідданість, любов до людей і життя здатні перебороти навіть космічний жах вселенської катастрофи.
Такий він — світ Марини та Сергія Дяченків — дивовижний, сповнений незбагненних таємниць і фантастичних пригод, і разом з тим повний Любові, доброї, красивої магії. Ви будете зачаровані, шановний читачу, навіть не сумнівайтеся.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 65
Перейти на сторінку:

Марина та Сергій ДЯЧЕНКИ

БРАМНИК

Частина перша

ПОЯВА

…Напровесні Ларт вирушав у одну зі своїх мандрівок — як завжди, несподівано і, як завжди, поспіхом.

Цілий день перед від’їздом промайнув, як у лихоманці. Ларт був похмурий, що траплялося з ним часто, й ніби розгублений, чого з ним не траплялося ніколи. Кілька разів поривався мені щось сказати — і роздратовано вмовкав. Я нервувався.

Виїхав він на світанку й залишив мені безліч інструкцій. Я мусив виконати кілька дрібних доручень у селищі, прибрати в домі, скласти дорожню скриньку і ввечері зустрітися з Лартом у порту, щоб на заході сонця підняти вітрила.

Я провів його поглядом і зітхнув з полегкістю.

Впоратися зі справами в селищі було нескладно — там мене вважали «учнем чарівника», а таке ставлення значно спрощує життя. Не варто ж пояснювати всім і кожному, що ніколи я не був Лартовим учнем. Слугою — так, покоївкою, лакеєм і старшим куди пошлють у одній особі — ким завгодно, тільки не учнем. Проте в селищі мене зустрічали як вельможу, а корчмар наливав мені в борг.

Коли я повернувся в дім на пагорбі та трішки помізкував, дійшов висновку: якщо моторно обернуся, може, встигну дорогою до порту попрощатися з Данною. Ця думка додала мені жвавості, й невдовзі Лартові покої вже сяяли чистотою, а скринька, що її слід було витягти в передпокій, мало не обірвала мені руки.

І тут я згадав про останнє з доручень господаря.

Ларт уже був поставив ногу в стремено, коли раптом болісно поморщився й ніби завагався (нечувана річ!), а потім витяг із кишені вчетверо складений папірець.

— Так… — буркнув він роздратовано. — Коли промінь досягне колодязя, прочитай це вголос і виразно там же, в передпокої. Бажано нічого не переплутати, не спізнитися на пристань і якомога менше базікати. Це все.

У такому дорученні не було нічого надприродного — подібне й раніше доводилося робити. Звичайно, мені лестила думка, що я поводжуся, як справжній маг, але, відверто кажучи, не гірше б упорався з таким і папуга, якби вмів читати…

У передпокої панував півморок, тому що відвідувачів чарівника з першої миті мусив проймати побожний острах.

Я й сам перейнявся ним, коли вперше переступив поріг Лартового дому. А почалося з того, що поличка для взуття вкусила мене за ногу… Таке не швидко забувається.

Я поставив скриньку біля дверей.

У стелі був круглий отвір, крізь який сонячного дня пробивався промінь — вузький і гострий, як шпиця для плетіння. За день він проходив шлях від оленячих рогів над вхідними дверима до гобелена на стіні навпроти.

Під гобеленом, на якому сурмили мисливці з соколами на рукавицях, виступав просто зі стіни вкрай неприємний колодязь, від якого тягло цвіллю. Промінь мав звичку зазирати в нього після полудня. Цю годину й мав на увазі Ларт, коли давав мені доручення.

Я впорався зі скринькою, влаштувався в кріслі ліворуч від дверей і почав чекати, поки магічний, але надто повільний промінь сповзе з килима й зійде вгору вогким камінням колодязя.

Час ішов, я спочивав від вранішньої РОБОТИ, радів майбутній подорожі та розглядав давно й до дрібниць знайомий передпокій доволі похмурого будинку Ларта.

Просто переді мною розташовувалася так звана кошлата пляма — у цьому місці постійно відростала вовна на ворсистому килимі, і одним із моїх обов’язків було регулярно її підстригати, порівнюючи з іншою килимовою поверхнею. Обстрижену вовну я збирав у полотняну торбинку, сподіваючись сплести собі згодом шалик.

А праворуч від мене, по інший бік дверей, висіло дзеркало, яке я завжди обходив стороною і навіть, стираючи з нього пилюку, відвертався. Лартові те люстро служило, мов собака, угідливо показувало його відображення з усіх боків і, по-моєму, допомагало зав’язувати шийну хустку. Мою особу воно не відбивало ніколи, лишень старалося налякати моторошними, жахливо правдоподібними й часто бридкими зображеннями. Зараз воно чорніло, як поверхня застиглого озера в темній хащі.

Масивна шафа для хазяйського одягу ніколи не відчинялася, але я щосуботи перетрушував її вміст. Особливо багато клопоту завдавали крицеві лати — адже їх доводилося полірувати сукниною.

А похмуре чудовисько в кутку Ларт називав вішаком. Важко сказати, на що він більше скидався — на хворе дерево, чи на кістяк потворної тварини. Три роки тому Лартові подарував це страховище хтось із дружків-чаклунів, я тоді ще подумав: хазяїн подякує та й прибере те лихо в прикомірок. Та де там — він виставив подаруночок на чільному місці й звелів мені вішати на нього плащі відвідувачів. І якось непомітно вийшло, що в домі, де повно всіляких чудасій і дивовиж, цей вішак виявився мало не найбільшим дивом — Ларт очевидячки вирізняв його з-поміж інших предметів. То, проходячи повз вішак, повернеться до нього обличчям, то якось неприємно всміхнеться, а одного разу навіть добряче всипав мені за те, що я, мовляв, надто багато навішав на те диво. Втім, Ларт це Ларт — що саме спаде йому в голову наступної миті, неможливо передбачити.

Зараз на цій покрученій рогатині висіла тільки моя куртка, лазурова з золотом, куплена восени на місцевому ярмарку. Ларт, здається, щось пробурчав тоді про мій смак, але Данні куртка, без сумніву, сподобалася.

І думки мої мимоволі перекинулися до Данни — вона ж бо найкраща дівчина в селищі, а я чужинець, не надто гарний і не найдужчий, однак вона обрала мене, бо я — «учень чарівника», а значить — якийсь особливий. Так я нишком радів собі, поки не побачив, як промінь спокійнісінько вибирається з колодязя.

Я спітнів, поки розшукав по кишенях зім’ятий папірець, складений учетверо.

Ларт писав, звичайно, не чаклунськими рунами, а великими друкованими літерами, як у букварі — щоб і заєць міг розібрати. І все одно я добряче наламав собі язика, поки дочитав до половини, а коли дочитав, то й взагалі пожалкував, що взявся. Повітря раптом наповнилося напругою, аж до дзвону, й затремтіло, як над багаттям; я, сам себе не чуючи, панічно викрикував ті напівпристойні звукосполучення. Закінчувалися вони вигуком-наказом, який Ларт навіть відзначив знаком оклику, в мене це вийшло, як лемент причавленої кішки. І щойно цей зойк стих…

Вже давно щось, помічене кутиком ока, заважало мені. Зараз я рвучко повернув голову й побачив, що вішак вигинається від вершечка до підставки, труситься наче у конвульсіях. Я не перший рік служу в Ларта і чого тільки не бачив, але це, повірте, було дуже страшно.

1 2 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брамник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брамник"