Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Острова Принца Едварда 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Острова Принца Едварда"

1 088
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Острова Принца Едварда" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Енн із Острова Принца Едварда» була написана автором - Люсі Мод Монтгомері, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Енн із Острова Принца Едварда" в соціальних мережах: 

Час невблаганно плине, і мрійлива дівчинка, а згодом — зовсім юна вчителька перетворюється на чарівну студентку. Мрії Енн про навчання здійснюються, вона полишає ейвонлійську школу та їде до Редмондського коледжу. Перед нею нові можливості, нові знайомства, нові друзі й сердечна подруга Філіппа… Крім того, врода Енн і її небуденний розум привертають усе більше уваги. Природно, що довкола аж роїться від юнаків, і не один бажав би, щоб ця гордовита красуня стала для нього не лише другом. Іноді Енн сама не може розібратися у власних почуттях. Хто їй більше до душі — багатий і вродливий Рой Гарднер чи все-таки відданий Гілберт Блайт?
Книжки канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері (1874–1942) вже понад століття користуються величезним успіхом у всьому світі. Щороку вони видаються мільйонними накладами у США, Канаді, Австралії та країнах Європи. За ними знято популярні кінофільми.
Це третя книжка циклу про Енн Ширлі, який складається з восьми романів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:

Люсі-Мод МОНТГОМЕРІ

ЕНН ІЗ ОСТРОВА ПРИНЦА ЕДВАРДА

Коштовності відкриються лише

Тим, хто шукає віддано й тривало.

Любов закличе Доля; це пришестя

Із суті зірве темне укривало.

Альфред Теннісон

Усім дівчатам з усього світу, котрі хотіли «більше дізнатися про Енн»

Розділ 1

ТІНЬ ЗМІН

— «Жнива минули, скінчилось літо»,[1] — процитувала Енн Ширлі, замріяно споглядаючи скошені поля. Удвох із Діаною Баррі вони збирали яблука в саду Зелених Дахів — а тепер присіли відпочити в сонячному закутку, де невагомі зграйки будякових насінин пливли повз них на крилах вітру, досі по-літньому свіжо налитого ароматами папороті з Лісу Привидів.

Та все довкола вже свідчило про осінь. Звіддалік чувся глухий морський прибій, поля, зарослі на межах золотушником, стояли голі й сухі, у долині коло струмка багряніли айстри, а Озеро Осяйних Вод мерехтіло попід небом синє-синє — і не була то ані мінлива блакить весни, ані бліда голубінь літа. То була ясна, прозора, непорушна синява — мовби вода облишила примхливу гру емоцій та почуттів і поринула в спокійну задуму, якої не могли сколихнути пусті легковажні мрії.

— Гарне було літо, — усміхнулася Діана, крутячи новенького перстеника на лівій руці. — І весілля панни Лаванди стало йому чудовим підсумком. Мабуть, пан та пані Ірвінг зараз біля Тихого океану.

— Здається, вони поїхали так давно, що за цей час могли вже об’їхати цілий світ, — зітхнула Енн. — Не віриться, що вони лише тиждень тому побралися. Тут стільки змін. Пан та пані Аллан теж поїхали. Якою пусткою здається їхній дім із замкненими віконницями! Вчора я проминала його — і мене охопило відчуття, наче всі, хто жив там, померли.

— Не буде в нас більше такого пастора, як пан Аллан, — мовила Діана з похмурою затятістю. — Цілу зиму доведеться слухати всіляких тимчасових заступників, а щодва тижні взагалі ніхто не приїздитиме. І ви з Гілбертом поїдете — тут буде так нудно.

— Зате лишиться Фред, — лукаво нагадала Енн.

— Коли пані Лінд переїде в Зелені Дахи? — поцікавилася Діана так, мовби й не чула останніх її слів.

— Завтра. Я й тішуся — та це ще одна зміна. Учора ми з Маріллою винесли все з кімнати для гостей — і знаєш, мені було так прикро. Дурниця, звісно — але це здавалося святотатством. Ця кімната завжди була для мене, мов храм. Колись я вважала її найпрекраснішою у світі. Пам’ятаєш, як розпачливо мені хотілося переночувати в кімнаті для гостей — та тільки не в Зелених Дахах, о ні! Мене б охопив такий трепет, що я би й повік не стулила. Я навіть пройти тією кімнатою не могла, коли Марілла веліла принести звідти щось — хіба тихенько скрадалася навшпиньках, затамувавши подих, наче в церкві, і таке полегшення відчувала, коли виходила геть. Там обабіч дзеркала висіли портрети Джорджа Вайтфілда[2] та герцога Веллінгтонського[3] — як суворо вони дивилися на мене ввесь час, поки я там була, надто коли зважувалася глянути в тамтешнє дзеркало, єдине в усьому домі, що не спотворювало мого лиця. Я щоразу чудувалася, як то Марілла не боїться там прибирати. А тепер ми її не лише прибрали, а й геть оголили. Герцог і Джордж Вайтфілд опинилися нагорі, у вигнанні. «Так минає слава світова», — засміялася Енн, хоча в усмішці її було знати й нотку жалю. Гірко бачити, як руйнуються наші давні святині, хай навіть ми їх уже й переросли.

— Тут буде так самотньо без тебе, — чи не всоте простогнала Діана. — І ти їдеш уже наступного тижня!

— Але доти ми будемо разом, — жваво заперечила Енн. — Не дозволяймо наступному тижню псувати нам радість цього. Мені й самій тяжко думати про від’їзд — ми ж із домом такі добрі друзі. І ти ще кажеш про самотність! Це я мушу журитися. У тебе тут лишаться всі твої давні приятелі — і Фред! А я буду серед чужих, де не знатиму ані душі.

— Окрім Гілберта й Чарлі Слоуна! — відповіла Діана, дражнячи Енн її власним лукаво-багатозначним виразом.

— Звісно, мене дуже втішить присутність Чарлі Слоуна, — скептично озвалася Енн, і дві безтурботні панночки зайшлися веселим сміхом. Діана чудово знала, якої думки Енн про Чарлі Слоуна, та попри незліченні сердечні розмови, так і не довідалася, якої ж думки Енн про Гілберта Блайта. Утім, цього не знала й сама Енн.

— Хлопці, здається, житимуть на іншій околиці Кінгспорта, — вела далі Енн. — Я тішуся, що їду до Редмонду й певна, що за якийсь час полюблю його — та для цього потрібен не один тиждень. Навіть додому я не зможу приїздити по суботах, як було в семінарії. А до Різдва ще мовби ціла тисяча років.

— Усе змінюється — чи скоро зміниться, — тужливо проказала Діана. — Тепер ніщо вже не буде таке, як раніше, Енн.

— Так, ми підемо різними шляхами, — замислено мовила Енн. — Це неминуче. Як ти гадаєш, Діано, бути дорослими справді так гарно, як здавалося нам у дитинстві?

— Не знаю. У дечому — звісно, так, — відказала Діана, знову гладячи перстеника з усмішкою, від якої Енн почувалася дивовижно самотньою й недосвідченою, — але й дивно теж. Іноді я цього дуже лякаюся, і тоді все ладна віддати, щоб знову стати маленькою дівчинкою.

— Колись ми, напевно, звикнемо бути дорослими, — життєрадісно відповіла Енн. — І згодом несподіванок у цьому для нас поменшає — хоч мені видається, що саме несподіванки й роблять життя цікавим. Нам зараз по вісімнадцять, Діано; а ще за два роки буде двадцять. У десять років я гадала, що двадцять — це хоч і рання, а вже старість. Скоро ти будеш поважною матроною середніх літ, а я — веселою старою панною, тітонькою Енн, що зрідка приїздитиме в гості. Мила Ді, ти ж матимеш куточок для мене, правда? Не гостьову кімнату, звісно, — старим паннам не личить зазіхати на таке, — я буду смиренна, мов Урія Гіп,[4] і цілком удовольнюся комірчиною біля вітальні чи маленькою верандою.

— Не кажи дурниць, Енн, — засміялася Діана. — Ти вийдеш заміж за розкішного й заможного красеня — і жодна гостьова кімната в Ейвонлі не буде гідна тебе. І тоді ти почнеш гнути кирпу перед усіма своїми давніми друзями.

— Боюся, коли почну гнути кирпу, це зіпсує мого носа, хоча він у мене й доволі гарний, — мовила Енн, погладжуючи цю витончену частину свого обличчя. — Небагато в мене гарних рис, щоб я могла

1 2 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Острова Принца Едварда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Острова Принца Едварда"