Читати книгу - "Носороги"
- Жанр: 💙 Драматургія
- Автор: Ежен Іонеско
- 444
- 0
- 26.04.22
Драма Э. Йонеско «Носороги» — одна з найцікавіших п'єс не лише свого часу. Написана в 1959 році, вона відобразила істотні особливості розвитку людського суспільства (поза межами часу і простору). Насправді, в «Носорогах» розігрується драма самотності особи, індивідуальної свідомості в зіткненні з громадським механізмом. Йонеско стверджує, що ідея має ціну і сенс, поки вона не полонила свідомість багатьох, оскільки тоді вона стає ідеологією. А це вже небезпечно. Йонеско застосовує своєрідну форму, фантасмагоричну та гротескну картину перетворення людей в носорогів. Абсурдність подій, зображених драматургом, підкреслює гостроту думки автора, який виступає проти знеособлення, позбавлення індивідуальності. Враховуючи час написання п'єси, зрозуміло, хвилює Йонеско проблема тоталітаризму, що настає, войовничого. Муссоліні, Сталін або Мао — завжди десь знайдеться ідол, якого обожнюють, якому поклоняється натовп. Але саме ідол звертається до натовпу, а не до людини.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ЕЖЕН ЙОНЕСКО
У 1950 році в маленькому паризькому «Театр де Ноктам-бюль» («Театрі Сновид») була поставлена одноактна п’єса «Голомоза співачка» зовсім невідомого на ті часи автора-початківця Ежена Йонеско, який працював коректором в одному з паризьких видавництв. Це був один з перших творів театру абсурду, розвиток якого у французькій драматургії пов’язують з іменами Йонеско, Беккета, Жене, Адамова…
Прем’єра «Голомозої співачки» не зробила Йонеско відомим. Так само, як і наступні його невеликі п’єси-притчі, або абсурдистські фарси — «Урок», «Стільці», «Жертви боргу» — ще не знайшли свого глядача. Ситуація змінилася в 1954 році, коли була поставлена перша повнооб’ємна п’єса Йонеско «Амадей, або ж Як його позбутися». Довгоочікуваний успіх дозволив драматургові витягти на світ попередні п’єси, належно не оцінені свого часу. Тепер і вони «спрацювали». Театр абсурду владно заявив про себе, а Ежен Йонеско відразу обернувся на живий міф.
Народився Ежен (Еуген) Йонеско в Румунії. А проте саме французька мова стала для нього рідною. По-перше, мати була француженкою, по-друге, відразу після народження хлопця батьки переїхали до Парижа. А до Румунії Йонеско повернувся вже тринадцятирічним. Закінчив Бухарестський університет, працював викладачем французької мови, спробував свої сили в літературній критиці. 1938 року назавжди виїхав до Франції, де через півтора десятка літ йому судилося стати всесвітньовідомим метром театру абсурду.
Окрім названих вище, у творчому доробку Е. Йонеско п’єси «Безплатний убивця», «Носороги», «Повітряний пішохід», «Король помирає», «Ігри у вбивство», «Макбет», низка оповідань, есе, критичних статей. Озираючись назад і оцінюючи пройдений шлях, Ежен Йонеско нещодавно на сторінках гамбурзького журналу «Цайт магазін» зазначив, що вся його творчість була спонукувана зовнішніми обставинами, які диктували, як йому треба писати. В цій думці, зрештою, проступає позиція західноєвропейських драматургів, які через театр абсурду виявили свою реакцію на події XX століття, що обертали людей на слухняних ляльок, позбавлених навіть мови. І хоча театр абсурду підкреслено уникав політичної дидактики, на відміну від, скажімо, брехтівського напряму в драматичному мистецтві, він, одначе, чесно, своїми засобами попереджав про загрози, що нависли над людством. Деякі п’єси Йонеско кінця 50-х — початку 60-х років несуть відверте політичне забарвлення: «Безплатний убивця», «Носороги», «Король помирає».
Нині Ежен Йонеско живе в швейцарському містечку Сен-Галлен. Від драматургії він відійшов, захопився малярством (його картини нагадують веселі дитячі малюнки), колекціонує полотна улюблених художників.
– «Голомоза співачка», — зазначив митець на сторінках «Цайт магазін», знову повертаючись до своїх першопочатків, — це п’єса мовчання, бо ні про що не розповідає. «Стільці» вже намагаються щось висловити, але, зрештою, навколо них — мовчання, адже мовчання — це неприсутність. На схилі віку я усвідомив, що дуже люблю життя, люблю людей, але своєю творчістю наблизився до межі Мовчання.
«НОСОРОГИ»
Женев’єві Серрота докторові Т. Френкелю присвячую
П’єса на три дії і чотири картини
Переклав з французької Петро Таращук
Перекладено за виданням: JonescoEugene. Rhinoceros. Editions Gallimard, 1959.
ДІЙОВІ ОСОБИ
за порядком виходу на сцену
Картина
Господиня
Бакалійниця
Жан
Беранже
Подавальниця
Бакалійник
Літній Добродій
Логік
Власник кав’ярні
Дезі
Пан Папільйон
Дудар
Ботар
Пан Беф
Пожежник
Пан Жан
Дружина пана Жана
Численні носорожачі голови
ДІЯ ПЕРША
Декорації
Майдан провінційного містечка. В глибині двоповерховий будиночок. На першому поверсі вітрина бакалійної крамниці, до якої заходять крізь засклені двері, піднімаючись на дві-три сходинки. Вище вітрини чітко виписано: «Бакалія». На другому поверсі двоє вікон, що виходять з покою бакалійника. Бакалійна крамниця у глибині сцени, але трохи ліворуч, недалеко від лаштунків. Удалині з-за будинку бакалійника визирає церковна дзвіниця. Праворуч від бакалійної крамниці тягнеться вулиця. Ще далі праворуч і трохи навскоси вітрина кав’ярні, над нею ще один поверх, там вікно. На терасі кав’ярні чимало столів і стільців, що висуваються майже до середини сцени. Біля стільців на терасі запилюжене дерево. Небо блакитне, світло яскраве, стіни дуже білі. Це неділя, майже опівдні, влітку. Жан і Беранже прийдуть і сядуть за стіл на терасі. Перед тим, як підняти завісу, починають бамкати дзвони. А коли завісу піднято, вони за хвилю стихають. Коли завіса піднімається, сцену з правого боку в лівий мовчки перетинає жінка, несучи в одній руці порожній кошик для харчів, а в другій — кота. Бакалійниця відчиняє двері крамниці й дивиться, як вона йде.
Бакалійниця. Ох! Оця! (До свого чоловіка, який у крамниці). Ох, ця запишалася. Вже й купувати в нас не хоче. (Зникає).
Кілька секунд сцена порожня.
З правого боку виходить Жан, водночас із лівого — Беранже. В Жана рожеве обличчя, одягнений він дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка, накладний крохмалений комірець, каштановий капелюх. Черевики жовті й добре начищені. Беранже неголений, без капелюха, волосся скуйовджене, одяг обшарпаний. Усе в ньому виказує занедбаність, вигляд утомлений, оспалий, час від часу він позіхає.
Жан (ідучи з правого боку). Нарешті з’явилися, Беранже.
Беранже (йдучи з лівого боку). Добридень, Жане.
Жан. І, певне, знову спізнилися! (Подивився на годинник на руці). Ми мали зустрітись об одинадцятій тридцять. А вже й полудень от-от.
Беранже. Пробачте. Ви давно вже чекаєте?
Жан. Та ні, щойно прийшов, ви ж бачили.
Ідуть і сідають за столик на терасі кав’ярні.
Беранже. Тоді я не так уже й винен, бо… Й ви теж…
Жан. Ну, я — це інша річ, я не люблю чекати, я не можу гаяти час. Оскільки ви завжди приходите невчасно, я справді прийшов пізніше, саме тоді, коли й сподівався вас бачити.
Беранже. Воно так… авжеж, але…
Жан. Ще скажіть, що прийшли, як домовились!
Беранже. Звичайно… я не можу такого сказати.
Жан і Беранже вже сидять.
Жан. І нема чого сперечатись.
Беранже. Вип’єте чого-небудь?
Жан. А вас уже зранку сушить?
Беранже. Але ж так жарко, так гаряче.
Жан. Та чим більше п’єш, тим дужче кортить, як каже народна мудрість…
Беранже. Воно б не так сушило, не така була б жага, якби в небі з’явились якісь іще мудріші хмари.
Жан (пильно дивлячись на Беранже). Ну, до того вам уже зась. Бо вашу спрагу, любий Беранже, вода не потамує…
Беранже. Любий Жане, що ви хочете цим сказати?
Жан. А вам ніби невдогад. Я кажу, що у вас горлянка пересохла. Як ота пустеля невситима.
Беранже. Ваше порівняння, на мій погляд…
Жан (уриваючи його). Ну й жалюгідні ж ви, друже.
Беранже. А що, справді жалюгідний?
Жан. Я ж не сліпий. Ви падаєте від утоми, не спали цілу ніч, позіхаєте, вас просто змагає сон…
Беранже. Так щось в голові паморочиться…
Жан.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Носороги», після закриття браузера.