Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Скорочено Intermezzo 📚 - Українською

Читати книгу - "Скорочено Intermezzo"

220
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скорочено Intermezzo" автора Михайло Коцюбинський. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Скорочено Intermezzo» була написана автором - Михайло Коцюбинський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Шкільні підручники / 💙 Класика".
Поділитися книгою "Скорочено Intermezzo" в соціальних мережах: 

Тут ви можете скачати безкоштовно твір “Intermezzo” (скорочено) Михайла Коцюбинського, який ви можете прочитати приблизно за 10 хвилин.

«Intermezzo» — імпресіоністична новела українського письменника Михайла Коцюбинського, написана в 1908 році в Чернігові. Новела складається з 11 частин, що пов’язані образом митця — учасника й оповідача зображуваного; розповідає про його духовне одужання при зустрічі з природою. У творі порушено проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:
Михайло Коцюбинський Михайло Коцюбинський

Присвячую кононівським полям

Дійові особи:

Моя утома

Ниви у червні

Сонце

Три білих вівчарки

Зозуля

Жайворонки

Залізна рука города

Людське горе

"Лишилось ще тільки спакуватись... Се було одно з тих незчисленних "треба", які мене так утомили і не давали спати",— так починається твір. Це "треба" автор порівнює з многоголовим звіром". Але він розуміє, що "увільнитись" від нього можна лише на час. Бо життя йде, торкаючи кожного неодмінно, "іде, як хвиля на берег". Автор зізнається: "Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнім". Інколи саме це дратує, стомлює, бо людині необхідно час від часу усамітнитись: "Мене втомили люди. Мені надокучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю!.. Нехай увійдуть у хату чистота і спокій".

Це прагнення спокою і самітності інколи буває таким сильним, що ладен погодитися на будь—який спосіб досягнення жаданого: "Смерть? Сон?" Відтак приходить бажання бодай на якийсь час відпочити, послухати не "ревучі потоки людського життя", а жадану тишу.

* * *

Друга частина змальовує картину дороги, або, точніше, втечі від "залізної руки города". Здавалося, тишу глушили гучні голоси. Але ось уже зелене безмежжя природи, а "неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі". І ледве бричка вкотилася у двір — закувала зозуля. "Тоді я раптом почув велику тишу. Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах. Так було тихо, що мені соромно стало калатання власного серця".

* * *

Навіщо людині ота тиша? Щоб почути і побачити щось головне, важливе у житті, що затулене щоденною метушнею. Ця тиша впала так несподівано, що їй не ймеш віри. Здається, навіть предмети навкруги зазіхають на цю тишу. Ніби вони живуть своїм потаємним життям: "Хто знає, що робиться там, де людина не може бачити..."

Кілька разів автор ніби сам собі повторює: "Хіба я що знаю? Хіба я знаю?" І тут ліричний герой відчуває, яку його серце просяться із зовнішнього світу люди, "всі ті, що складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра". їх так багато, що душа не в змозі сприймати усе так само гостро, як раніше. І герой це розуміє, розповідаючи про це відсторонено, ніби здалеку. Так, це ненормально, коли людина звикає до гучного болю і не реагує на нього більше. Але інколи треба дати спочинок зболеній душі: "Я не маю вже краплі гарячої крові... Ви бачите, я навіть не червонію, лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав із мене всю кров... Проходьте! Я утомився".

І раптом... Розплющивши очі, герой бачить "глибоке небо і віти берези. Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвін — ку—ку! ку-ку! — і сіє тишу по травах". Світ, безмежний, сонячний, зелений огортає і пестить. Хай живе сонце! Хай живе небо! Хай живе світ і все живе в ньому!

Ось три вівчарки зчинили ґвалт. Ні до чого ворожість. Цей світ такий лагідний і прекрасний, що в тому нема місця ненависті. І герой зізнається псу: "Я не ворог тобі". Тоді чого ж сердиться пес? Ланцюг тримає його, не дає дихати. Бракує волі. Герой відпускає пса з ланцюга, і той, забувши про попередні погрози, наосліп помчав кудись: "У, благородна псина: тобі воля дорожча, ніж задоволена злість".

* * *

"Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах... Я тепер маю окремий світ... На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса". Сама вічність у своїй радісній величній красі постає у цих словах ліричного героя, огортає зеленими руками жалюгідну купку хаток, ниви. "Що значить для них людина? Нічого. Он вийшла в поле дрібна біленька цятка і потопла у нім. Вона кричить? Співає? І робить рух? Німа безвладність просторів все це ковтнула. І знов нічого. Навіть сліди людини затерті й закриті: поле сховало стежки й дороги... Над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум, спокійний, певний у собі, як живчик вічності. Як крила тих вітряків, що чорніють над полем: байдужно і безупинно роблять у повітрі круг, немов говорять: так буде вічно...: in saecula saeculorum (на віки вічні)".

* * *

Поступово той мир і спокій, що панував навколо, входить в душу ліричного героя, наповнює його: "Пізно я повертався додому. Проходив обвіяним духом полів, свіжий, як дика квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав.

Спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось й темніло, склепляла над ними зорену баню. Тепер я можу спокійно спати, твої міцні стіни стануть між мною і цілим світом. На добраніч вам, ниви. Й тобі, зозуле".

* * *

За такою ніччю неодмінно буде сонячний яскравий день, і "я повний приязні до сонця і йду просто до нього, лице в лице. Повернутись до нього спиною — крий боже! Яка невдячність! Я дуже щасливий, що стрічаюсь із ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: "Сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння?"

П'ючи сонце, мов цілющий напій добра, герой відчуває в душі любов: "Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала... (Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже се значить, що мені вже бракує товариства людей?)".

Разом із вівчарками він блукає полями, обережно несучи додому спокій і відчуття спорідненості з самою землею: "Спочивай тихо під сонцем, ти така ж втомлена, земле, як я. Я теж пустив свою душу під чорний пар".

* * *

Може, тому й відчуває ліричний герой свою спорідненість із землею: "В городах земля одягнена в камінь й залізо — і недоступна.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорочено Intermezzo», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скорочено Intermezzo"