Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мальва Ланда 📚 - Українською

Читати книгу - "Мальва Ланда"

908
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мальва Ланда" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💛 Фентезі / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Мальва Ланда» була написана автором - Юрій Павлович Винничук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі / 💛 Любовні романи".
Поділитися книгою "Мальва Ланда" в соціальних мережах: 

«FEST ПРОЗА» — це нова серія найцікавіших творів як українських, так і зарубіжних авторів. Це проза, яка вже викликала значний резонанс, і проза, ще не відома широкому колу читачів.
Новий роман Юрія Винничука, уривки якого публікувалися в журналі «Сучасність», критики вже встигли оцінити, як визначну подію в українській літературі. Написаний у постмодерністській манері зі збереженням усіх характерних особливостей цього напрямку, він захоплює карколомним сюжетом, присмаченим еротикою, чорним гумором, нестримним потоком фантазії і, звичайно ж, розкішною мовою. Та водночас у цьому своєрідному романі-лабіринті присутній глибокий підтекст у формі незліченних літературних алюзій і натяків, гри з читачем, як сюжетної, так і мовної.
«Роман „Мальва Ланда“, — за визначенням Андрія Бондаря, — це дуже несподіваний прорив української прози в царину нової фантазійності, якої в нас не було. Винничук настільки вміло й настільки смаковито й соковито пропонує нам якийсь абсолютно альтернативний світ, світ сміттярки України, що, я так гадаю, цей роман є найбільшим здобутком української прози останніх десятиліть» («Література Плюс», № 7 (32), 2001 p.).

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 136
Перейти на сторінку:

Юрій ВИННИЧУК

МАЛЬВА ЛАНДА

Роман

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

1

Містик і містифікатор, еротоман і тихий хуліган, він надовго запам'ятається своєю скандальною підробкою ірландського епосу «Плач над градом Кия» Ріангабара, підробкою, яка довела живучість галицької макферсонівщини в умовах ще навіть не горбачовської перестройки. Це був справжній культурний бунт, що сміливістю своєю не поступався виступам українських дисидентів, і навіть більше — був витонченим естетським жестом, зробленим з любов'ю. Але хіба не «любовним обманом» є справжня література, яка англійською мовою так і називається — «фікція».

Проте сам Винничук — не фікція, а невтомний трудар українського письменства, його символічний фалос. Так, він, мабуть, найплідніший із найталановитіших українських літераторів. Письменник, який не боїться бути вразливим і сентиментальним. Либонь, жоден український прозаїк не може похвалитися тотальною всеїдністю, підвладною тільки йому. Жанрово, стилістично, світоглядово, настроєво всеїдний, Винничук поєднує в собі, здавалося б, непоєднуване.

Гадаю, це єдиний український письменник, який може написати про все і, попри негаразди книговидання й інші пастки сьогодення, жити з літератури. Іноді мені здається, що Винничукової фантазії вистачило б, аби на сотню років уперед забезпечити українську літературу сюжетами, характерами, стилями, ситуаціями. Людина-компендіум, пан Юрій — це пуделко з цікавими історіями, це завзяте воскрешення минулого, це небачена в українській літературі увага й повага до тілесності, людського «низу», але не показна і поверхова, а глибока та всеосяжна.

Винничукова любов до зворушливих деталей іноді здатна довести до тихої істерики. Хіба може байдужа людина написати таке: «Двісті років тому вечірній Львів освітлювався олійними каганцями…». Прочитавши цю фразу, я немовби зрозумів усього Винничука — одразу й безповоротно. Господи, це людина, якій не все одно, якими каганцями освітлювалися львівські вулиці двісті років тому! Людина, яка опоетизувала слово «дупа»[1] до такої міри, що, приміром, я сам уже не можу відмовитися від його класифікації і ніколи не помилюся, «дупця» переді мною чи «дупчик», «дупонька» чи «дупенція». І так в усьому. В усьому — тиха пристрасть і нестримна любов. За цими ознаками Винничукову прозу можна поставити поруч із його ж таки улюбленими письменниками — Вітольдом Ґомбровичем, Богумілом Грабалом і Чарльзом Буковським. І це не буде жодним перебільшенням чи освідченням екзальтованого Винничукового прихильника (мало не сказав «полюбовника»), яким я ось уже восьмий рік стійко залишаюся. Залишаюся і люблю, читаю і дивуюся, дивуюся і знову люблю. І вірю в те, що цей світ ще остаточно не здеградував і не опаскудився тільки тому, що в ньому серед інших живе такий-собі Винничук. Людина, Яка Вміє Любити.

Андрій Бондар. «Дзеркало Тижня», № 28 (403), 2002 р.

2

Є лише три автори, нові книжки яких презентують на Львівському форумі видавців щороку, — це Милорад Павич, Пауло Коельо та… Юрій Винничук. Навряд чи буде помилкою стверджувати, що від початку дев'яностих Юрій Винничук пише і видає свої книги невпинно. Це справжній марафонець серед кількісно значної групи літературних бігунів нашого часу, більшість яких виявилися лише добрими спринтерами і перестали тішитися процесом літературного бігу, щойно отримавши перші нагороди та бурхливе визнання глядачів. Винничук не спиняється, проте, на відміну від текстів пересічних багатоверстатних борзописців, його тексти не гіршають, а якраз навпаки; а якість видання його книг (себто книг, продукованих літературною агенцією «Піраміда») за останнє десятиліття ще й як покращилася.

Винничук пише для непересічного читача, але пише неускладнено — просто гарно пише. І ранні тексти Винничука, і його романи 90-х («Діви ночі», «Мальва Ланда») мають кілька спільних рис, які, схоже, визначають його тактику пошуку свого читача. Найперше — таємничість. Винничук ховається за низки легенд, казок та містифікацій приблизно так, як Умберто Еко розміщує між собою та читачем середньовічну хроніку чи бароковий щоденник. Між цими двома письменниками взагалі доволі багато спільного: обоє, хоч і кожен по-своєму, втілюють імідж поважного європейського письменника, в котрого аристократичні уподобання (архіви, улюблене вино etc.), котрий легко й невимушено, бо ж його поінформованість те дозволяє, грається давніми й сучасними культурними кодами і може зацікавити своїм текстом будь-якого читача, хоч би як той пручався. Матеріалом для Винничукової «гри з історією» є галицька старовина.

Другою рисою Винничукового письма є неабиякий заряд гумору, що просочується навіть у ті епізоди, в яких має бути страшно чи сумно. У Юрія Винничука цієї приправи вдосталь, а тому читання його текстів, як правило, навіює гарний настрій. Автор, схоже, сам не проти, аби його вважали легковажним і галантним «пройдисвітом» чи «гульвісою» — це такий собі автоміф, який органічно накладається і на більшість Винничукових персонажів, і на особу самого письменника.

Закономірно тому, що проза Юрія Винничука немислима без еротики. Це власне еротика, бо ж у тексті вона присутня не порнографічно-зображально, а, радите, натяком чи легким контуром. У «Дівах ночі» повії такі витончені й шляхетні, а в «Житії гаремному» мова так ретельно і яскраво стилізована, що ці тексти постають мало не салоновими «стансами в альбом», і ми вкотре бачимо поза ними хитру посмішку автора-що-вирішив-погратися-у-дон-жуана.

Тобто у Юрія Винничука є повен арсенал засобів, щоби, раз захопивши нового читача в полон свого тексту, вже ніколи його звідти не випустити. Успіх Винничука настільки ж стилістичний, наскільки й прагматичний: цей автор є таким собі текстуальним картелем, поліфункціональною корпорацією, що ось уже років із 20, поруч із оповіданнями, історіями, легендами, романами, продукує пісні й гумористичні репризи (для свого часу широковідомого театру пісні «Не журись»), есеї та статті для зовсім серйозних (легендарний у Галичині «Пост-Поступ») і зовсім несерйозних (еротичний часопис «Гульвіса») газет, врешті розпочинає свою «Бібліотеку Винничука» — добірку кишенькового формату розважальних книжечок, детективів та знову еротики.

Ростислав Семків.

Тиха перемога Юрія Винничука.

«Дзеркало Тижня», № 42 (417) 2002 р.

ЧАСТИНА ПЕРША

ВИМАРЮВАННЯ МАЛЬВИ

1

Десь глибоко в небі перелітали з гілки на гілку золоті зорі, струшуючи з крилець золоту мерехтливу пергу, і опадала вона на місто, що причаїлося в кам'яній дрімоті, в холодних сльозах осени, осідала на сонних шибах вечора, вмираючи на освітлених, заквітаючи на погашених…

Бумблякевич розгорнув навгад висохлу й пожовклу книжечку і прочитав…

В таку годину самотність глибша

И тісніший простір.

Мов струмінь крови, тінь синю липи

Жбурнули в роси.

Скипіли цвітом гірка акація,

Квасна мореля,

І плине небо між білих пальців

В воді джерельній.

Таке пахуче вечірнє тливо[2] —

Весни облога…

Скотилось сонце в сльозі тремтливій

З обличчя мого…

І знову війнуло

1 2 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мальва Ланда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мальва Ланда"