Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"
- Жанр: 💙 Пригодницькі книги
- Автор: Марк Твен
- 361
- 0
- 26.04.22
Автор цієї книги великий американський письменник Марк Твен народився 1835 року в штаті Міссурі, помер 1910 року.
Перш ніж стати письменником, Марк Твен був складачем у друкарні, лоцманом на річці Міссісіпі, шукачем золота, журналістом тощо.
Повість «Пригоди Тома Сойєра» (написана 1875 р.) принесла письменникові світову славу. Вона й дотепер — улюблена книга дітей усіх країн.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Марк Твен
ПРИГОДИ ТОМА СОЙЄРА
Малюнки художника А. ЖУКОВСЬКОГО
Розділ перший
ТОМ ГРАЄТЬСЯ, ВОЮЄ, ХОВАЄТЬСЯ
— Томе!
Ніякої відповіді.
— Томе!
Ніякої відповіді.
— І де дівся цей хлопець, хотіла б я знати… Томе!
Старенька зсунула окуляри на кінчик носа і оглянула кімнату поверх окулярів; потім вона підняла окуляри на лоба і глянула з-під них. Вона майже ніколи не дивилася крізь окуляри, шукаючи таку дрібницю, як хлопця. Адже ці окуляри були її парадним убранням, гордістю її серця і надівались вони для краси, а не для звичайних потреб; вона могла дивитися з таким самим успіхом і крізь пічні заслінки. На хвилинку вона розгубилась, а потім сказала не дуже сердито, але досить голосно, щоб меблі могли її почути:
— Ну, присягаюся, якщо я спіймаю тебе, я…
Вона не закінчила, бо саме в цей час нахилилась і почала штурхати щіткою під ліжком, переводячи подих після кожного руху. Але з-під ліжка вона не витягла нічого, крім кішки.
— От препоганий хлопчисько! Ніколи ще не бачила такого!
Старенька підійшла до відчинених дверей і, ставши на порозі, пильно вдивлялася в свій город — помідори, які заросли бур'янами. Тома там не було. Тоді вона підвищила голос так, щоб його було чути якнайдалі, і гукнула:
— Ге-ей, Томе!
Легенький шелест почувся ззаду. Вона обернулась і тієї ж миті схопила за підтяжки хлопчика, що збирався втекти.
— Ну, от! Мені слід було б зазирнути до цієї комори! Що ти там робив?
— Нічого.
— Нічого? Подивись на свої руки, подивись на свій рот. Що це таке?
— Не знаю, тітко!
— Ну, то я знаю! Це — варення, ось що це таке! Сорок раз казала тобі: якщо ти не залишиш не варення в спокої, я з тебе шкуру здеру. Дай-но мені різку.
Різка свиснула в повітрі. Біда була неминуча.
— Ой, тітко! Що у вас за спиною?
Старенька злякано обернулась і схопилася за спідницю. А хлопець миттю переліз через високий паркан і зник.
Тітка Поллі на хвилину остовпіла, а потім тихо засміялася:
— Оце то хлопець! Невже я ніколи нічого не навчусь? Хіба ж він мало мене дурив? Час би вже порозумнішати! Але, мабуть, старий дурень найдурніший за всіх. Недарма кажуть, що стару собаку не навчиш нових штук. Але, боже ж мій, він завжди придумає щось нове, і ніколи не вгадаєш, що він утне. Він начебто знає, скільки можна мучити мене безкарно, а коли я розсерджуся, зараз же втече або розсмішить мене. І гнів мій проходить, і я не можу його бити. Я не виконую свого обов'язку щодо цього хлопця, нічого гріха таїти. Сказано ж в біблії: заощадиш різку — зіпсуєш дитину. Я страждатиму за гріхи нас обох, це я знаю напевне. Він пустун. Але, боже мій, він же, бідолашний, син моєї покійної сестри, і не можу я його відшмагати. Щоразу, як я відпускаю його, совість мучить мене; і щоразу, як я б'ю його, жаль крає моє старе серце. Ну що ж, правду сказано в святому письмі: у людини дні короткі і повні скорбот. І це таки так. У школу він сьогодні не повернеться і байдикуватиме до самого вечора. Але завтра мені доведеться покарати його — посадити за важку роботу. Жорстоко змушувати його працювати тоді, коли у всіх хлопців свято, але нічого не вдієш: роботу він ненавидить над усе в світі, а мені треба ж коли-небудь виконати свій обов'язок, бо інакше я погублю дитину.
Том таки справді цілий день байдикував і дуже весело провів час. Він прийшов додому саме вчасно, щоб перед вечерею допомогти негреняті Джімові напиляти дров на завтра, наколоти трісок на розпал або — точніше — розповісти про свої пригоди, поки той виконував три чверті всієї роботи. Молодший брат Тома, Сід (не рідний брат, а зведений), уже зовсім упорався (він мусив збирати гілки). Сід був смирний хлопець. Він ніколи не пустував і не завдавав прикростей дорослим.
За вечерею Том нишком тягав цукор, коли обставини це дозволяли. Тітка Поллі задавала йому глибокодумні і лукаві питання, сподіваючись, що Том проговориться. Подібно до багатьох простеньких душ, вона вважала себе великим дипломатом, здатним до найтонших і наймудріших вивертів. У своїх наївних запитаннях вона вбачала дива хитрощів і лукавства.
— Томе, — сказала вона, — у школі сьогодні, либонь, було жарко?
— Ага!
— Дуже жарко, правда ж?
— Ага!
— А тобі не хотілось купатися, Томе?
Том відчув щось недобре. Тінь підозри вкралася йому в душу. Він пильно глянув у лице тітки Поллі, але не зміг ні про що догадатись. І відповів:
— Та ні, тобто не дуже.
Старенька помацала рукою Томову сорочку і сказала:
— Навіть не спітнів.
І вона з гордістю подумала: як уміло переконалася вона, що сорочка у Тома суха, а ніхто навіть і не догадався, що в неї на думці було. Але тепер Том зрозумів, куди вітер віє. Тому він поспішив запобігти дальшим запитанням:
— Ми підставляли голову під кран. У мене ще й досі волосся мокре. Бачите?
Тітка Поллі з сумом подумала, що вона забула про таку просту річ і знову проґавила важливий доказ вини. Раптом їй знову спало па думку:
— Томе, адже для того, щоб підставити голову під кран, тобі не довелось відривати комірця од сорочки в тому місці, де я його зашила? Ану, розстебни куртку!
Том зовсім перестав хвилюватися. Він розстебнув куртку. Комірець сорочки був дбайливо пришитий.
— Ну й добре. От молодець! А я була певна, що ти байдикував і бігав купатись. Гаразд, я не серджусь на тебе: ти хоч і великий крутій, але іноді буваєш кращим, ніж можна подумати.
Вона й журилася, що її хитрощі не досягли мети, і водночас раділа, що Том, нарешті, стає слухняним хлопцем. Але тут Сід зауважив:
— А мені здавалося, ніби комірець ви пришили білою ниткою. А тепер я бачу, що це чорна.
— Справді, я пришила білою!.. Томе!..
Але Том не чекав далі. Вже за дверима він гукнув:
— Сіде, я тебе за це відлупцюю!
У безпечному місці Том оглянув дві великі голки, встромлені за вилоги куртки. На одній голці була намотана біла нитка, а на другій — чорна.
— Вона ніколи б не помітила цього, коли б не Сід, чорти б його забрали! Та й вона хороша: шиє то чорною, то білою. Краще вона б вибрала якийсь один колір, а то ніколи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра», після закриття браузера.