Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Орден Жовтого Дятла 📚 - Українською

Читати книгу - "Орден Жовтого Дятла"

534
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Орден Жовтого Дятла" автора Монтейру Лобату. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Орден Жовтого Дятла» була написана автором - Монтейру Лобату, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Орден Жовтого Дятла" в соціальних мережах: 

Монтейру Лобату — уславлений дитячий письменник Бразілії. Його книжки відомі не тільки на батьківщині, але й у всій Латинській Америці. Вони виходять дедалі в нових виданнях, перекладаються дедалі в нових країнах.
В «Ордені Жовтого Дятла» переказано цілу низку дитячих творів письменника: «Казки тіточки Настасії», «Мисливські подвиги Педріньйо», «Записки Емілії», «Кирпа» тощо.
У хатинці бабусі Бенти живе Емілія, в неї багато друзів. Крім самої бабусі і куховарки тіточки Настасії, яка пошила Емілію з ганчірок, вона має приятелів дітей: хлопчика Педріньйо та дівчинку Кирпу. А ще в неї є такі дивні і незвичайні друзі, яких, напевне, ніхто на світі не має, — учений носоріг і чудовий зубний лікар Кандим, Жоан Уяви Собі, клоун Куку та Пустикозу. Дарма, що деякі герої зроблені з ганчір’я або кукурудзяного качана (у Бразілії сільські дітлахи часто граються такими ляльками), всі вони в письменника живі і діють у справжній Бразілії з її строкатими птахами, дивовижними звірами, пишними деревами, на яких ростуть різні смачні овочі.
Отож рушаймо до Будиночка Жовтого Дятла.

Переклав Володимир Булат
Малював Валентин Чернуха
Перекладено з видання:
Монтейру Лобату. Орден Желтого Дятла. Детгиз, Москва, 1961

Португальською мовою «Sítio do Picapau Amarelo» («Будиночок Жовтого Дятла») — це ціла серія з 23-х книжок, написаних з 1921 по 1947 рік. Російське видання — це скорочений переказ окремих епізодів деяких з цих книжок. Українське видання є перекладом російського.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 54
Перейти на сторінку:

Монтейру Лобату

Орден Жовтого Дятла

ЧАСТИНА ПЕРША

Кирпині забави

Розділ перший

Кирпа

В маленькому будиночку, який усі в околиці називають чомусь Будиночок Жовтого Дятла, живе бабуся. Їй вже понад шістдесят років. Звуть її донна Бента. Якщо хтось пройде мимо по дорозі і побачить її на веранді, з кошиком для рукоділля на колінах, в окулярах, що сповзли на кінчик носа, неодмінно подумає:

«Як нудно отак одній-однісінькій жити за містом, в глушині…»

Але той, хто так подумає, помилиться. Донна Бента — найщасливіша за всіх бабусь на світі, бо з нею живе її улюблена онука — Лусія, дівчинка з кирпатим носом; за цей ніс її і прозвали «Кирпа». Кирпі сім років, вона смуглява й рум’яна, наче той плід жамбо, любить смажену кукурудзу і вже вміє пекти сама солодкі пампушки, дуже добрі.

У Будиночку Жовтого Дятла живуть ще двоє: тітонька Настасія, добра стара негритянка, яка няньчила Лусію, коли та була зовсім маленька, і Емілія — ганчір’яна лялька, досить недоладна собою. Емілію зробила тітонька Настасія: тулуб пошила з ганчір’я, а очі вигаптувала шовком і брови теж вишила, тільки височенько, тому здається, начебто Емілія завжди чимось здивована чи обурена. Проте, незважаючи на ці природні вади, Кирпа дуже любить Емілію і не може ані поснідати, ані пообідати, поки не посадовить Емілію за стіл поруч з собою; а перш ніж лягти спати, завжди покладе Емілію в іграшковий гамак, прив’язаний якраз для неї на веранді, між двома ніжками стільця.

Кирпі дуже подобається сидіти зі своєю лялькою на березі струмочка, що протікає в глибині садка. Струминки його, швидкі й говіркі, весело дзюрчать, обминаючи чорні круглі камені, «чорні, як тітонька Настасія», каже Кирпа.

Щовечора вона бере ляльку і йде на берег струмочка, сідає на коріння старого дерева інга, що виткнулось із землі, і годує кришками рибок ламбарі.

Немає рибки, яка б не знала Кирпи; тільки-но дівчинка прийде, як усі вони пливуть до берега: найменші й безтурботні підпливають зовсім близько, а більші й поважніші, ті тримаються про всяк випадок трохи далі — мабуть, чи не бояться ляльки…

Отак дівчинка просиджує цілі години, аж поки тітонька Настасія з’явиться біля хвіртки, що веде у дворик, і гукне протягло:

— Ки-и-рпо, додому пора!..

Розділ другий

Принц Срібна Рибка

Одного разу, погодувавши рибок, Лусія відчула, що її на сон хилить. Вона прилягла на траву, поклавши собі під лікоть ляльку, і почала дивитися на хмаринки, що пливли по небу, утворюючи то верховини, то полонини.

І вона вже зовсім була заснула під гомін струминок, коли раптом відчула, що хтось лоскоче їй носа. Вона трохи розплющила очі: на кінчику її кирпатого носа стояла рибка, одягнена як хлопчик.

Таки справді одягнена як хлопчик. На рибці були штанці, курточка і брилик, а з-під плавця стирчала парасолька — чи не диво! Рибка дивилася на знаменитий ніс насупившись, начебто не тямила, що це, власне, таке.

Кирпа затаїла дух…

— Даремно лікар Слимак приписав мені свіже повітря, — сказала несподівано рибка людським голосом, та ще й буркотливо. — Що ж це таке: я приходжу на цей луг, хочу погуляти по траві і раптом наштовхуюся на цю чудну гору… — І рибка ткнула парасолькою в кінчик Кирпиного носа. — Та вона з мармуру, чи що?

Тут Кирпа сіла і сказала:

— Ні, рибко, я зовсім не гора. Я Лусія, та сама дівчинка, яка щодня приходить сюди вас годувати. Хіба ж мене не впізнаєш?

— Таж тебе ніяк не можна впізнати, дівчинко, — відказала рибка: — Коли дивитися з води, то ти зовсім інша…

— Може, але, слово честі, я — це справді я. А оця сеньйора — моя подруга Емілія.

Рибка поважно вклонилася ляльці і поспішила відрекомендуватися:

— Принц Срібна Рибка, король Країни Прозорих Вод.

— І принц і король заразом, от здорово! — вигукнула Кирпа, плескаючи в долоні.— Як гарно! Мені завжди кортіло подивитися на казкового принца або короля, а тут — обидва вкупі!

Вони ще трохи побалакали, а потім Принц запросив Кирпу відвідати його країну. Вона залюбки погодилася.

— Тільки ходімо негайно ж, — сказала вона, — поки тітонька Настасія мене не покликала. А потім ви до нас теж приїдете? Правда ж?

— Матиму за честь, — люб’язно відповів Принц.

І вони пішли поруч, як давні друзі. Лялька простувала слідом, не промовивши і слова.

— Здається, сеньйора Емілія невдоволена? — запитав Принц.

— Ні, Принце, просто, розумієте, вона німа зроду. Я шукаю доброго лікаря, щоб її вилікував.

— При моєму дворі живе чудовий лікар, знаменитий лікар Слимак. У нього є такі пілюлі, що допомагають від усіх хвороб. Хто не помирає — всі видужують. Я певен, що коли він візьметься лікувати сеньйору Емілію, то вона у вас защебече, мов пташка.

Так, розмовляючи про чудесні пілюлі лікаря Слимака, вони підійшли до гарного гроту, якого — дивна річ! — Кирпа ніколи раніше тут не помічала.

— Оце вхід до мого королівства, — сказав Принц.

Кирпа боязко зазирнула вглиб гроту.

— Дуже темно, Принце. Емілія, бачте, боїться.

Замість відповіді Принц витягнув з кишені світлячка, що правив йому за живий кишеньковий ліхтарик. Грот освітився, лялька перестала боятися, і Кирпа ввійшла. Коли вони простували гротом, їх дуже шанобливо вітали сови, кажани, тільки Кирпі чогось не схотілося з ними знайомитися.

А от і брама королівства: Кирпа навіть рот роззявила від подиву.

— Хто побудував цю чудову арку, Принце?

— Коралі, найкращі у морі муляри і ювеліри. Мій палац теж вони будували — він увесь із рожевих і білих коралів.

Та раптом Принц Срібна Рибка насупився.

— Уже вдруге помічаю, — сказав він, — брама не замкнута. Ручуся, що сторож знову спить.

І справді, так воно й було. Сторож спав і кумкав уві сні.

— Майоре Жабо! — суворо сказав Принц. — Знову ви спите, як свиня! Майор морського флоту не має права так поводитися!

І Принц дав бідоласі такого штурхана, що майор Жаба встиг тільки розплющити свої круглі очі, роззявити свого круглого рота і, жалібно промовивши «ква-а-а», відлетіти в куток.

Та Принц уже заспокоївся і повів свою гостю до палацу. А який палац! Молочно-білі стіни з коралів і попід узористим коралевим склепінням — низка з ніжних перлин, що колихаються при найменшому сплеску хвилі. Підлога з мінливого перламутру була така рівна, що Емілія тричі посковзнулася.

Принц Срібна Рибка сказав, звертаючись до свого прем’єр-міністра:

— Покличте всіх моїх придворних. Я влаштовую свято на честь моєї прекрасної гості. І скажіть моєму візникові дядечкові Крабу, щоб приготував парадну карету для прогулянки по морському дну.

1 2 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Орден Жовтого Дятла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Орден Жовтого Дятла"