Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Флешка-2GB 📚 - Українською

Читати книгу - "Флешка-2GB"

417
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Флешка-2GB" автора Юрій Романович Іздрик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Флешка-2GB» була написана автором - Юрій Романович Іздрик, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Флешка-2GB" в соціальних мережах: 

Під цією майже чорною обкладинкою ховається збірка есеїв одного з найконцептуальніших письменників-модерністів сучасної української літератури. Тож якщо четвер для вас не лише один із семи днів тижня — ця книга саме для вас.
* * *
[…] «Флешка» — найпрозоріша книжка найточнішого Іздрика. Вона є підбіркою «есеїв, шкіців та колажів Юрія Іздрика, вперше зібраних під однією обкладинкою» (сама обкладинка теж є бездоганним шкіцом і колажем того ж Іздрика).
Ця підбірка може сприйнятися як довгоочікувана сатисфакція всіма, кому Іздрик здається цікавим і симпатичним, а його проза надто складною. Всі ці тексти писані а замовлення різних видань, тому авторові йшлося передовсім про те, щоби його думки були зрозумілими.
Однак простота викладу ніяк не зашкодила тим якостям його прози, які роблять Іздрика великим письменником, — чутливій спостережливості, парадоксальному мисленню, баченню тенденцій ще у зародку, феноменальному мовотворенню. Реалізм Іздрикової літератури полягає у реалізмі мовних конструкцій. Він розуміє, що проза — це не те, про що говориться, а те, як про щось сказано. […] 
Тарас Прохасько

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

Юрко Іздрик

Флешка-2GB 

Розділ перший. Крапки над «Я» 

1. Точка зору

У мене немає точки зору. У мене є очі, повіки, зіниці й решта офтальмологічних деталей, але точки зору нема. Я непогано розрізняю літери на стенді окуліста, хвацько складаю їх у слова і речення, я навіть маю певні погляди на літературу. Я взагалі маю погляди. Але не маю точки зору. Мені не вдається вибрати позицію, з якої можна було би бачити світ, як то кажуть, об'єктивно чи бодай суб'єктивно. Хоча ознаки і суб'єкта, й об'єкта у мені десь, мабуть, є. Повинні десь бути. Напевно є.

А точки зору нема.

І це попри те, що я не раз зупинявся на своєму дао, оглядався позад себе, намагаючись зафіксувати поглядом Содом і Гоморру минулого.

Соляні стовпи моїх Йа слугували досконалими штативами для цифрових фотоапаратів, відеокамер і телескопів. Однак опорою для точки зору вони не стали. Чим далі я рухався, тим більше мій зір щораз розфокусовувався, видираючи з плину буття то постать, то піщинку, але жодну з митей я так і не наважився визнати прекрасною. Принаймні так, щоб наказати їй: «Зупинися». Ландшафти стікали патьоками етнографічного живопису. Від інтер'єрів завжди залишалося те саме: вішак у вигляді пальця, фрагмент чужої підлоги і бридко теплі капці з ноги господаря. Обличчя розпливалися в словесних портретах. Від міст зоставалися пентаграми ліній метрополітену. Від країн — скани візових кодів, невидимі для неозброєного ока навіть удень.

Соляні стовпи, звісно, не найкраща опора для сталої точки зору. Дехто з метою, як то кажуть, щастя і стабільного кругозору встановлює собі за життя монументи. Але що можна побачити, видершись на плечі власному монументові? Якусь зашмаркану друкарку, якусь підозрілу фангрупу готичного вигляду, кілька візиток, тисячі есемесок, гігабайт фотографій, що там іще? От і припадає пилом цейсівська оптика, вийнята з футлярів років двадцять тому, а так і забута на шафі в кабінеті другого літредактора.

Може, вся справа в тому, що нікому не вдається по-справжньому зупинитися. Нехай навіть з утоми, з нудьги, знічев'я. Нехай навіть із раптового зрозуміння абсурдності руху як такого. Ідіотичності невпинного плину часу, місць, кулінарії, автобусних компостерів. Зупинитися, нехай і з відвислою щелепою, заслиненим підборіддям і каламутним поглядом імбецила-ветерана. Викинути ветеранське посвідчення, засмальцьований нотатник і перетерміновану пачку вологих серветок. Витерти піт рукавом. Натиснути пальцями на повіки. Протерти очі. Полічити до одного. І згадати все. Остовпіти. Щойно тоді з нерухомої позиції окинути поглядом, як то кажуть, горизонт чи, як подейкують, ойкумену. Та все намарно. Навіть на зупинках зупинитися не дають, дихаючи в спину, транспортні конкуренти. Навіть у парках і на паркінґах зупинки платні, короткочасні, небажані. Навіть легальні гасла STOP обіцяють не зупинку, а контрольовані в'їзд-виїзд. Навіть реклами «Останнього спочинку» гарантують не кінцеве пристановище, а тільки якісне упакування для переселенця на той світ. Та ще гори поминальних вінків, які є зовсім не ритуальними аксесуарами, як заведено думати, а декорованим свідченням легальності міґрації покійника.

Рух, як то кажуть, життя, зупинки, подейкують, у будні не функціонують. Коротше, стати статичним не вдається нікому.

Може, моя точка зору тримається на якомусь надувному матраці посеред гігантської калюжі, й усе, що може запропонувати така перспектива, — невпинне погойдування небокраю, цієї уявної лінії, яка, попри те, що є видимою, залишається цілковитою видимістю, себто фікцією, і аж ніяк не може слугувати ниткою розмови, ниттю Аріадни, стьожкою вервиці, бла-бла-бла.

Мабуть, людям, які мають точку зору, з цієї точки зору здається, що відсутність точки зору неможлива. Що навіть забутий в океані на надувному матраці невиліковний громадянин світу мусить мати власну точку зору, поки його зір здатний розрізняти світло і морок, насіння і лушпиння, воду й вино.

Хоча, якщо по суті, то кожне око, і праве, і ліве, має свою точку зору, власне, око її лишень і має, оту точку, точку однини. Однак, маючи точку зору, око не має жодної потреби її оприлюднювати, а тому людина, власниця двох очей, здезорієнтована стереоскопією власного бачення, і тут уже ні соляні стовпи, ні подіуми, ні монументи, ані цейсівська оптика, забута років двадцять тому на шафі, не допоможуть.

«А як же ти?…» — запитують мене. «А ніяк», — відповідаю. Хоч міг би й не відповідати. Адже в мене немає… І далі за текстом. Однак я не повторююся в безглуздих запереченнях, якщо хто таке подумав. Адже я, як кажуть, письменник. І, як подейкують, митець. А кожен митець — лише передавач. Медіатор. Аякже, я — передавач. І навіть знаю який. «Сіменс і Гальске» (А.О.Р.Е.З.) № 1332. Застаріла модель. 1913-го, чи що, року. Водозахисне виконання. Термостійкий. Вибухо- й екологічно безпечний. Передавач азбуки Морзе.

Звичайно, в мене є власна точка зору. І навіть не одна. Зазвичай я подаю в сигналі три точки. Чи то пак, три крапки. Потім — три тире. Згодом знову три крапки. Я сигналізую. Я сигналізую. Я. Сигналізую. Крапка.

2. Точка відліку

Точкою відліку може слугувати що завгодно. Сказано-бо: той, кому судилося померти в петлі, повинен молитися на мотузку і причащатися милом — коли б спало йому на думку втопитися, топитиметься він так, що не приведи Господи.

Тож точкою відліку може бути будь-що. Зазвичай нею вважають дату народження. Навіть поминаючи оту казуїстичну «дату» (очевидно ж, що «дата» — надто аморфне означення «моменту» появи на світ), мусимо визнати, що точка відліку передбачає того, хто вже знає рахунок і розуміє, що таке відлік. Щойно народжена істота, природно, не те що цифрами не оперує, вона й пам'яті своїй не володар, тому майже ніхто не пам'ятає моменту появи на світ, а власний день народження сприймається як початок біографії лише під тиском суспільних конвенцій.

Звісно, можна обрати точкою відліку перше усвідомлення власного Я, перший дитячий спогад. Але, як відомо психіатрам, наші дитячі спогади зазвичай — психічні фантоми, що їх вміло культивують дорослі. І коли я дивлюся на вгодованого, ретушованого аніліном підсвинка у візку — моє перше фото, розум відмовляється визнати себе правонаступником цього бездумного аж до безумності створіння. Навіть у найкращому випадку — це радше лялечка скарабея Йа, чий скачаний у кулю перегній моє Я приречене котити до кінця днів разом із власними пожитками. Ані написане на звороті ім'я, ані вірогідна дата, ані назва міста дитинства не видаються мені достатньо переконливими, аби ідентифікувати

1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Флешка-2GB», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Флешка-2GB"