Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вежа блазнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Вежа блазнів"

274
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вежа блазнів" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Вежа блазнів» була написана автором - Анджей Сапковський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Вежа блазнів" в соціальних мережах: 

Анджей Сапковський (Andrzej Sapkowski) — хто не знає всесвітньо відомого автора «Відьмака»? Іронія, дотепність, віртуозний сюжет, майстерні діалоги, літературні алюзії та інтертекстуальність — фірмові риси авторського стилю цього польського фантаста. Твори Сапковського перечитують, цитують, пародіюють, за його романами знято серіал і художній фільм, ілюстровано комікси, навіть вигадано комп'ютерну іграшку.
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 169
Перейти на сторінку:

ВЕЖА БЛАЗНІВ

Кінець світу Року Божого 1420 не настав. Хоча багато що вказувало на те, що настане.

Не збулися похмурі пророцтва хіліастів[1], які провіщали настання Кінця доволі точно — а саме на рік 1420, місяць лютий, понеділок по святій Схоластиці.[2] Але що ж — проминув понеділок, надійшов вівторок, а за ним середа — і нема. Не настали Дні Кари й Пімсти, які передують пришестю Царства Божого. Не був, хоч і закінчилася тисяча років, звільнений із в'язниці своєї сатана і не вийшов, щоби зводити народи на чотирьох краях землі. Не згинули всі грішники світу і супротивники Бога від меча, вогню, голоду, граду, від іклів звіра, від жал скорпіонів та отрути гадів. Намарне чекали вірні приходу Месії на горах Табор, Овен, Ореб, Сіон та на Оливній горі, даремно очікували другого пришестя Христа quinque civitates[3], провіщені в пророцтві Ісаї п'ять вибраних міст, що за них визнано Пльзень, Клатовий, Лоуні, Сланий і Жатець. Кінець світу не настав. Світ не загинув і не згорів. Принаймні не весь.

Але однаково було весело.

Воістину, розкішна ця поливка. Густа, пряно приправлена, щедро затовчена. Давно я не їв такої. Дякую вам, шляхетне панство, за частування, дякую й тобі, шинкарочко. Чи пивом, питаєте, не погребую? Ні. Напевне, що ні. Як дозволите, то з великим задоволенням. Comedamus tandem, et bibamus, eras enim moriemur.[4]

He було кінця світу в 1420, не було й через рік, і за два, і за три, і навіть за чотири. Усе йшло, так би мовити, своїм природним ладом. Тривали війни. Множилися моровиці, шаленіла mors nigra[5], ширився голод. Ближній вбивав та обкрадав ближнього, пожадав жони його і в усьому був йому вовком. Жидовинам час від часу влаштовували погромчик, а єретикам — багаттячко. Що ж до новацій, то скелети, потішно підскакуючи, витанцьовували по цвинтарях, смерть із косою простувала землею, інкуб ночами всовувався поміж дрижачі стегна поснулих панночок, самотньому вершникові десь при урочищі упир сідав на шию. Диявол, анітрохи не криючись, втручався в щоденні справи і кружляв поміж людьми tamquam leo rugiens, яко лев рикаючий, котрий шукає, кого б то йому пожерти.

Чимало достойників померло в ті часи. Ге, мабуть, і понароджувалося, та якось так воно є, що дати народжень дивним чином ніхто у хроніки не вписує й до пуття не пам'ятає, за винятком хіба що матерів та ще за винятком тих випадків, коли новонароджений мав дві голови чи бодай два прутні. Але якщо смерть, ге, то це дата надійна, наче у камінь вкарбована.

Отож року 1421-го, у понеділок по Середпісній Неділі, доживши заслужених шістдесяти років, в Ополе був упокоївся Ян apellatus[6] Кропило, з П'ястів, князь крові та episcopus vroclaviensis[7]. Перед смертю здійснив був він на користь міста Ополе донацію в шістсот гривень[8]. Подейкують, що дещиця цієї суми, за останньою волею вмираючого, пішла на славетний опольський бордель «У Рудої Мандзі». Послугами цього закладу, влаштованого на задвірках монастиря братів міноритів[9], єпископ-гульвіса користувався до самої смерті — навіть якщо під кінець життя уже тільки спостерігаючи.

Влітку ж таки — точної дати не пригадаю — року 1422 помер у Венсенні англійський король Генріх V, переможець під Азенкуром. Переживши його на два місяці, вмер король Франції, Карл VI, років уже зо п'ять як звихнутий головою. Корони став домагатися син божевільного, дофін Карл. Проте англійці не визнали його прав. Бо ж навіть і мати дофіна, королева Ізабелла, давно вже оголосила його байстрюком, зачатим дещо віддалік подружнього ложа і з мужчиною при здоровому глузді. А позаяк байстрюки престолу не успадковують, законним властителем і монархом Франції став англієць, син Генріха V, маленький Генрусик, якому допіру всього лише дев'ять місяців виповнилося. Регентом у Франції став дядько Генрусика, Джон Ланкастер, герцог Бедфордський. Той спільно з бургундцями тримав північну Францію — з Парижем, південь же держав дофін Карл і арманьяки. А помежи двома володіннями собаки вили серед трупів на побоїщах.

Року одначе 1423, в день Зелених Свят, помер у замку Пеніскола недалечко Валенсії П'єтро де Луна, авіньйонський папа, клятий схизматик, який аж до самої смерті, усупереч ухвалам двох соборів, титулував себе Бенедиктом XIII.

З-посеред інших, які в ті роки повмирали та про яких я пам'ятаю, помер Ернест Залізний Габсбург, герцог Штирії, Каринтії, Країни, Істрії і Трієсту. Помер Ян Раціборський, принц крові п'ястівської і перемишлідівської водночас. Помер іще замолоду Вацлав, dux Lubiniensis[10], помер князь Генрик, спільно з братом Яном пан на Зембицях. Умер на чужині Генрик dictus[11] Румпольд, князь Глогова й ландвійт Верхньої Лужиці. Помер Миколай Тромба, архієпископ гнєзненський, муж поштивий і велемудрий. Помер у Мальборку Міхель Кюхмайстер, великий магістр ордену Пресвятої Діви Марії. Помер також Якуб Пенчак, прозваний Рибою, мірошник з-під Битома. Ге, як же не визнати, що троха менш славний і знаний, ніж тут уже згадані, одначе з тою над ними перевагою, що я знав його особисто й навіть пив із ним. А з отими раніше згаданими — якось не довелося.

Важливі події і в культурі тоді відбувалися. Проповідував натхненний Бернардин із Сієни, проповідували Ян Кантій та Іван Капістран, повчали Ян Герсон і Павел Влодковіц, писали по-вченому Кристина Пізанська і Томас Амеркен з Кемпі. Писав свою хроніку вельми красну Лаврентій із Бржезової. Малював ікони Андрій Рубльов, малював Томазо Масаччо, малював Робер Кампен, Ян ван Ейк, маляр короля Йоганна Баварського, творив для собору святого Баво в Генті вівтар «Поклоніння Агнця», поліптих вельми ошатний, який прикрашає нині каплицю Йодокуса Вейда. У Флоренції майстер Піппо Брунеллескі закінчив зводити пречудовий купол над чотирма нефами церкви Діви Марії Уквітчаної. Та й ми на Шльонську не гірші — у нас пан Петро з Франкенштейна закінчив у місті Ниса спорудження вельми показного костелу святого Якова. Це звідси, з Міліча, зовсім недалечко, і той, хто не був і не бачив, має нагоду побувати й побачити.

У тому ж таки 1422 році, якраз на запусти, в граді Ліда, з великою пишнотою обставив своє весілля старий литвин, король польський Ягайло — узяв за жону Соньку Гольшанську, дівицю квітучу ще й молодесеньку, літ сімнадцяти, то значить більш ніж на півстоліття від нього молодшу. Казали, що більше вона дівочою вродою, аніж звичаями славилася. Ну, тож і

1 2 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вежа блазнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вежа блазнів"