Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Гімназист і Вогняний змій 📚 - Українською

Читати книгу - "Гімназист і Вогняний змій"

407
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гімназист і Вогняний змій" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Гімназист і Вогняний змій» була написана автором - Андрій Анатолійович Кокотюха, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Гімназист і Вогняний змій" в соціальних мережах: 

Після пригод із Чорною Рукою у житті гімназиста Юрка Туряниці таємниць і загадок стало ще більше.
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:
Андрій Кокотюха "Гімназист і Вогняний змій"

Розділ перший
Тут уперше побачимо Вогняного Змія, але його лиховісний господар лишиться в тіні

Темної холодної жовтневої ночі старою київською вулицею скрадався незнайомець.

Насправді цього чоловіка, як і кожного з вас, напевне хтось, та й знає. Не лише в Києві, а й за межами столиці є люди, котрі пізнають його, вітаються за руку чи махають привітно. Називають на ім’я чи прізвище, питають, як справи, й чують у відповідь — дякую, все добре. Але зараз він задумав лиху справу і наближався до пункту призначення. За таких обставин ліпше лишатися для всіх незнайомцем.

Так його поки й назвемо.

Донедавна лиходій зовсім не мав досвіду подібних акцій. Проте поганого швидко вчишся, а безкарність додає смаку. Скуштувавши злочин, спробувавши його на зуб, чоловік з кожним наступним разом поводився так, ніби все життя нічого іншого, крім зла, не робив. Після першого разу ледь не попався. Необережно поставив машину там, де збирався напаскудити, коли тікав — налетів на поліцію, почалися перегони нічним Києвом, заледве вдалося втекти. Добре, хоч номери фальшиві почепив, а колір автівки злився з ніччю. Марку переслідувачі напевне розгледіли, та хіба мато їздить схожих машин... Віддихався в гаражі, номери замінив. Надалі лишав авто за кілька кварталів від місця наступного злочину, заганяв у темні двори, обирав схованки, звідки можна потім пройти переходами й так само повернутися, пірнувши в браму.

Цього разу приховав машину неподалік. Маневрувати тут було не надто зручно. Напередодні розвідав довкола, обійшов усе ногами, виміряв, порахував кроки, встромив носа у кожен двір. Зрозумів: діяти доведеться швидше й обережніше, ніж завжди. Раптом піде щось не так — змушений буде кидати авто. Якщо поженуться, пішки закружляти вийде краще. Звісно, з машиною попрощається, вже мав на такий випадок спеціальний пристрій у кишені.

Кнопку натисне — і бабах!

Шкода. Та що поробиш, сліди замітати треба. Потім виставить рахунок партнерам і вони розрахуються. Адже поки всім задоволені. Вогняний Змій свою справу знає й добре робить.

Головне — випустити в зручний момент. Глупої ночі, коли велике гамірне місто остаточно втомилося й вирішило дати собі поспати бодай зо три години, поки ранок не почне сіріти. О такій порі вулицями вже ніхто не ходить, але незнайомець все одно скрадався.

Крокувати спокійно й упевнено чоловік не міг — його ніхто навіть випадково не має побачити. Тому перш ніж рухатися, набирав повні груди повітря, притулявся до стіни, видихав, обережно визирав з-за найближчого рогу. Завмирав, заплющував очі, цілковито перетворюючись на слух, ловлячи кожен підозрілий, небезпечний для нього звук. І переконавшись нарешті — все тихо й порожньо — виринав, йшов, скрадався, наче кіт.

Було ще одне пояснення такої ходьби — одяг. Спробуйте заради цікавості навмисне вбратися в чорні штани, чорний светр з коміром під горло, легкі кросівки — не чорні, темно-сірі, та все одно. Голову прикривав чорний картуз — бейсболка із великим козирком, насунутим на самі очі. Незнайомцеві доводилося постійно тримати голову трохи вище, ніж завжди, аби бачити, куди йде. Уявили себе в такому вбранні, ще й на темній вулиці, серед старих будинків? Отож. Мимоволі самі почнете скрадатися.

Ну, а поки ми разом уявляємо таке видовище, лиходій уже дістався місця призначення.

Шугнув у браму, передостанню від протилежного боку вулиці, якою крався. Тінню майнув у глибину двору. Там зупинився перед старою одноповерховою будівлею, зведеною давно й настільки добротно, що дім зберігся дотепер майже неушкодженим. Проте тут років із десять ніхто не жив.

Вибиті шиби зяяли порожнечею, пропускаючи протяги гуляти кімнатами. Але вони не змогли вивітрити запахи, котрі свідчать: тут час від часу бувають бродячі тварини чи міські волоцюги. Зсередини тягнуло вогкістю, сміттям, убиральнею та ще чимось дуже несвіжим. І все одно — хоч при денному світлі, хоч у мороці — будівля виглядала, мов шляхетна літня людина, яка не втратила гідності, попри вимушені злидні.

А новенький замок на єдиних вхідних дверях виглядав нашитим на лахміття яскравим великим ґудзиком.

— Дурні. Або смішні. Або все разом, — буркнув незнайомець, легенько поторсавши замок.

Потім витягнув з-за паска тонкі гумові рукавички. Дмухнувши в кожну, по черзі натягнув. Тепер узявся за замок упевненіше. Смикнув, ніби збирався зірвати голіруч. Гмикнув презирливо.

Відступив назад, покрутив головою. З кишенідістав тоненького ліхтарика. Обмацав промінчиком усі закапелки двору, вгледів широку дошку; поруч валявся дерев’яний ящик. Тихо мугикаючи собі щось під носа, без остраху, що почують і помітять, лиходій підтягнув знахідку до стіни. Спершу став на ящик, спробував дотягнутись до віконного прорізу. Вийшло, та залазити не спішив. Балансуючи й слухаючи, як підставка зрадницькії тріщить під ним, обережно повитягав залишки скла з рами. Переконавшись, що все гаразд, зістрибнув.

Настав час дошки.

Притуливши Ті до краю вікна, незнайомець впевнено став ногою, перевіряючи опору на міцність. Намацав нижній край, підтягнувся, водночас впираючись у дошку й штовхаючи треноване тіло вперед і вгору. Підтягнувся, але далі трохи втратив зграбності — не заліз усередину, а гепнувся мішком.

Швидко підвівшись, чоловік знову витяг ліхтарика. Двері кімнати, до якої потрапив, стояли біля стіни, відкриваючи темний прохід. Коли зробив кілька кроків, почув попереду рух — щось зашурхотіло. Ковзнувши променем туди, встиг побачити довгастий тулуб і тонкий хвіст — щура сполохав. Уявивши, скільки тут може лазити огидних пацюків, лиходій скривився від огиди. Його аж пересмикнуло, та переборов себе всюди, куди приходив отак попередні рази, теж сновигали щуриська, постійні мешканці міських підвалів, підземель та покинутих будинків.

Нічого. Зараз тікати почнуть. Хай вони бояться.

Рушивши далі, незнайомець вийшов у передпокій, з якого нагору вели дерев’яні, ще справні та міцні, попри плин часу, сходи. Вони рипіли під вагою тіла, але витримували. Присвічуючи собі, лиходій піднявся нагору, ступив до найближчої кімнати, визирнув з тамтешнього вікна. Вигляд із нього був навіть уночі не дуже — на глуху стіну будинку напроти. Чоловік уже

1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гімназист і Вогняний змій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гімназист і Вогняний змій"