Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Нескінченне відлуння 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченне відлуння"

389
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нескінченне відлуння" автора Ірина Смоліч. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Нескінченне відлуння» була написана автором - Ірина Смоліч, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Бойовики".
Поділитися книгою "Нескінченне відлуння" в соціальних мережах: 

   Минуло десять років, відколи в горах після сходу лавини зник найкращий друг головної героїні. Увесь цей час їй не дає спокою нестерпне почуття провини, тому, коли одного дня Симона бачить у вікно кафе чоловіка, який наче дві краплі води схожий на нього, її охоплює справжня паніка. Чому він повернувся саме зараз? Де пропадав весь цей час? І які насправді його наміри? Чи це хтось інший під виглядом загиблого намагається дати їй зрозуміти, що ніщо не забуто, і тепер на неї очікує покарання?
          Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 47
Перейти на сторінку:
Ірина Смолич
Нескінченне відлуння 

Чи чуєш відлуння? Це поступ минулого.

«Коли плачуть цикади» («Higurashi no Naku Koro Ni») Глава 1

Час вже давно перейшов за північ, і місто поринуло у сонну тишу, яку іноді пронизували далекі поліційні сирени або гудіння мотора самотнього таксі, що повільно рухалося вздовж тротуару в пошуках спізнілого перехожого. Безлюдні вулиці, ще донедавна вкриті чистою сніговою ковдрою, тепер чорніли брудними калюжами та викликали непереборне бажання скоріше забратися геть. Холодний вітер гнав асфальтом шматки газет, пластикові склянки й рекламні листівки, які зазвичай роздають у підземних переходах. У повітрі відчувався запах вогкої, підталої землі — довгоочікувана весна вступала у свої права.

Повз похмуру сіру будівлю музею сучасного мистецтва йшов чоловік, який був настільки п'яний, що ледве тримався на ногах. На вигляд йому було не більше тридцяти. Його темне, без жодного натяку на сивину, волосся падало на чоло, а піднятий комір плаща анітрохи не рятував від поривчастого вітру. Безжальний вихор налітав несподівано, метляв його неслухняну чуприну та проймав холодом до кісток. Щоб не впасти, чоловікові доводилося хапатися за кам'яний виступ, який облямовував споруду. Здавалося, ще трохи — й він підкориться силам природи, але вітер вщухав, немов робив передих, і чоловік, отримавши черговий шанс, знову рушав у дорогу. До будинку йому залишалося зовсім небагато.

Він ішов найкоротшим шляхом, яким ходив щодня. При цьому йому завжди вдавалося уникати неприємностей, окрім випадку з безпритульним псом, що одного разу напав на нього з підворіття. Але сьогодні все було по іншому: вже двадцять з гаком хвилин за ним слідував чорний пікап з вимкненими фарами, який перед цим довго стояв неподалік від популярного серед місцевих п'яничок бару на розі двома вулицями вище. Автомобіль тримався на відстані та не під'їжджав до чоловіка. Проте, коли той завмирав, щоб перечекати порив вітру, пікап теж робив зупинку і зрушував з місця, як тільки чоловік прямував далі.

Нарешті перед очима постали ріг музею та його бокова частина — гладка стіна із залишками театральних афіш, вкрита зверху донизу чорними плямами плісняви. Стіна тягнулася вздовж вузького темного провулка, де на протилежному боці височів старий житловий будинок. У ньому було три поверхи та мансарда. Поруч ріс величезний розлогий дуб, який своєю кроною затуляв половину будинку.

Чоловік завернув за ріг і зітхнув з полегшенням — пориви вітру тут ледь відчувалися. Однак просуватися вперед було, як і раніше, важко — у провулку панувала непроглядна темрява. Жоден ліхтар не горів, а єдине джерело світла то зникало, то знову визирало з-за хмар, від чого на асфальті спухали химерні тіні. Місяць сьогодні виглядав величезним і незвичайно «смачним». Так і хотілося намастити його на хліб замість масла та з'їсти, запиваючи чаєм. Втім, чоловіка в плащі він анітрохи не цікавив. Нетвердою ходою той зійшов з тротуару, ступив на проїжджу частину і пошкандибав до будинку з мансардою.

Чоловік ішов не кваплячись, з опущеною головою, під його ногами хлюпала липка грязюка. Зненацька йому захотілося палити. Уповільнивши ходу, він остаточно зупинився посеред дороги та почав нишпорити по кишенях у пошуках сигарет. Проте клята пачка наче в воду канула. У голові навіть промайнула прикра думка, чи не забув він її в барі на столику; менш за все зараз хотілося повертатися назад, оскільки роздобути іншу в таку пору було неможливо. Тому чоловік все порпався й порпався в кишенях, не помічаючи, що до перехрестя підкотила чорна автівка з вимкненими фарами. Вона була схожа на небезпечного хижака, який готовий будь-якої миті кинутися на свою здобич. Для повноти картини бракувало настовбурченого хутра та зелених блискучих очей. Втім, достатньо було спалахнути фарам, і схожість із диким звіром вмить щезла.

Два яскравих промені вихопили з темряви частину дороги та самотню фігуру в плащі, якій, здавалося, немає діла до того, що робиться навколо. І тільки коли тишу розірвав гучний рев потужного двигуна, людина зволила озирнутися. Автівка зірвалася з місця й почала стрімко набирати швидкість. Пройшло не більше п'яти секунд, чоловік ледь встиг підняти вгору руки, намагаючись затулити очі від сліпучого світла фар, коли величезна залізна маса врізалася в нього усією своєю міццю. Почувся глухий удар. Тіло бідолашного підлетіло вгору, сковзнуло дахом автомобіля і впало на асфальт, немов ганчіркова лялька. Усе відбулося в одну мить. Пікап помчав далі безлюдним провулком і, не скидаючи швидкості, розчинився у холодних сутінках нічного міста.

...

Симона прокинулася й сіла у ліжку. Годинник на тумбочці показував пів на сьому. Її серце вистрибувало з грудей, а на лобі виступили крапельки поту, наче вона пробігла марафонську дистанцію. Симона облизала пересохлі губи та провела долонею по обличчю, щоб відігнати залишки нічних видінь. Цей жахливий сон вона ненавиділа. Їй знову і знову марилися темні вулиці, мокра брудна дорога, напівпрозорі тіні, що виникали невідомо звідки та зникали незрозуміло куди. І раптом — яскравий спалах світла, якому на зміну приходив могильний холод нічного мороку. Відчуття безвиході, порожнечі, коли хочеться вирватися з оманливих пут, але натомість не можеш зрушити з місця.

«Бррр! Краще б мені наснилося, що я стою голою на багатолюдній вулиці. Хоч і страшно, але не настільки», — подумала Симона і посміхнулася власному жарту.

Вона відкинула ковдру й спустила з ліжка ноги, які потонули в довгому ворсі білого шаггі. Худеньке гнучке тіло дівчини обтягували вузькі трусики та бавовняна майка з логотипом спортивної фірми. На шиї теліпався срібний ланцюжок з кулоном у вигляді пірамідки. Коротко стрижене темне волосся контрастувало з білосніжною шкірою та зеленими очима і робило її схожою на пустотливого підлітка. І лише бліді,

1 2 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченне відлуння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченне відлуння"