Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ґолді у Страшному парку 📚 - Українською

Читати книгу - "Ґолді у Страшному парку"

223
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ґолді у Страшному парку" автора Мері Блер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ґолді у Страшному парку» була написана автором - Мері Блер, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Ґолді у Страшному парку" в соціальних мережах: 

У серії «Чарівні історії про звірят» головними героями є діти та добрі захисники, які називають себе феріґардами. У книжці «Ґолді у Страшному парку» лисеня-феріґард допомагає розчаклувати тварин, яких міс Гартлесс перетворила на скло.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
Мері Блер
Ґолді у Страшному парку

А ти віриш у дива? Так? Тоді одного разу до тебе неодмінно прилетить чарівний захисник! Адже ці милі крилаті звірятка завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у диво…

Історії про добрих i вірних, сміливих i веселих ферiґардiв чекають маленьких читачів на сторінках цих чудових книжок.

Розділ 1. Єва заблукала в лісі

Одного чудового літнього ранку батьки Єви вирішили разом із донькою поїхати до озера. Тато дівчинки — офіцер поліції містер Джонс — багато працював, тому, коли в нього траплялися вихідні, намагався провести їх із родиною на природі.

Для Єви ця поїздка була особлива, — адже вона обіцяла пригоди. Річ у тім, що зовсім недавно, на її сьомий день народження, батьки подарували їй цуценя. Його назвали Лонні. І ось тепер вони разом із ним їхали в машині і з цікавістю розглядали, що діється за вікном.

— Ура! Приїхали! — зраділа дів­чинка, коли автівка зупинилася на березі озера. — Матусю, можна я покажу Лонні нашу галявину?

— Чому б і ні! Але візьми його на повідець. Він уперше на природі й може втекти.

Єва начепила на цуценя нашийник із повідцем і відчинила дверцята машини. Лонні радісно заскавучав і став гасати по галявині. Дівчинка ледь встигала за ним.

Батьки збирали хмиз для багаття, а Єва із цуценям вирушила до струмка. Дівчинці подобалося милуватися прозорою водою, що дзюрчала між камінням, і запускати кораблики з листочків.

Вона йшла знайомою стежкою, Лонні жваво біг попереду. Йому було все цікаво, і він раз по раз завертав у кущі, що росли обабіч стежки. Повідець чіплявся за гілки, заплутувався в них, і Єві весь час доводилося розплутувати його. Нарешті, їй усе це набридло, і вона відстебнула його від нашийника.

— Лонні, ти ж далеко не біжи, а то заблукаєш, — суворо наказала дівчинка цуценяті.

Собача радісно загавкало у відповідь і стрибнуло в чагарникові хащі.

— Лонні, ти куди? Нам в інший бік! — скрикнула Єва й кинулася за ним.

Дівчинка чула віддалік гавкіт свого неслухняного вихованця і, оминувши кущі, бігла на звук. У просвіті між деревами промайнув Лонні, але за мить зник з очей. Дівчинка бігла й бігла, але ніяк не могла наздогнати цуценя. Тепер вона вже не чула і його дзявкотіння.

Озирнувшись, Єва зрозуміла, що не знає, де опинилася.

«Треба просто повернутися назад», — вирішила дівчинка й розвернулася, як їй здавалося, у той бік, звідки прибігла. Але всі дерева були такими однаковими, і вона ніяк не могла вийти на стежку.

Єва зрозуміла, що заблукала, і неабияк злякалася. Вона покликала на допомогу, але ліс відповів їй тільки пташиними голосами.

Єва заплакала.

— Такого прекрасного сонячного дня плакати негоже, — почула раптом дівчинка коло себе дзвінкий голос і підвела очі.

Перед нею на веселкових крильцях пурхало маленьке золотисто-руде лисеня.

— Хто ти? — несміливо спитала Єва.

— Мене звати Ґолді.

— Ти ж лисеня? То чому літаєш, та ще й розмовляєш?

— Я не звичайне лисеня, я — феріґард. Чарівний захисник.

— Так ти мені не примарився? Ти є  насправді? — досі не йняла віри своїм очам дівчинка.

Лисеня підлетіло до Єви ближче й лап­кою змахнуло сльозинку з її щоки.

— Я справжній, але побачити мене може тільки той, хто вірить у дива. А ти в них, гадаю, віриш.

— Аякже! І ти прилетів, щоб допомогти мені?

— Саме це і є покликанням феріґардів, — поважно відповіло лисеня. — Ну ж бо, ходімо, нам треба якнай­швидше знайти твоє цуценя.

— Лонні? Ти знаєш, де він?

Лисеня поманило Єву лапкою, і дів­чинка пішла за ним. Вони бігли крізь густі чагарники, але прямувати за феріґардом було напрочуд легко — гілки самі розступалися перед Євою, відводячи від неї свої колючки.

Уже за кілька хвилин Єва почула неспокійне гавкотіння цуценяти й голоси своїх батьків, які гукали її.

Дівчинка стала прощатися з лисеням. На її очах бриніли сльози.

— О, Ґолді, ти так допоміг мені! А тепер ти… зникнеш? — сумно спитала Єва.

— Я залишуся коло тебе, а твої батьки не зможуть побачити мене, — заспокоїло дівчинку лисеня.

Єва заквапилася до тата й мами. Вона не могла натішитися з того, що Лонні сам знайшов дорогу на галявину. Утім, дівчинка пообіцяла батькам не ходити в ліс сама.

Увечері, коли сім’я повернулася додому, золотисте лисеня все ще залишалося з Євою. Воно літало побіля неї і з цікавістю розглядало все навколо. Будинок нової подруги здався Ґолді таким затишним, що він став прилітати до дівчинки щодня.

Розділ 2. Живе скло

Одного разу Єва гралася з Ґолді у своїй кімнаті, а у вітальні мама й тато дивилися телевізор. Раптом мама покликала доньку. Показували передачу про скульптури зі скла. Єву вразило, що скляні квіти й метелики мали такий вигляд, немов справжні.

З передачі стало відомо, що в місті, де жила Єва, незабаром мала відбутися виставка скляних скульптур.

А за кілька днів тато, повернувшись увечері з роботи, просто з порогу радісно повідомив:

— Я купив квитки на виставку «Живе скло». — І помахав у повітрі яскравими папірцями.

— О, нарешті ми побачимо ці чарівні скульптури! — заплескала в долоні мама.

Єва теж зраділа. Увечері, уже лежачи в ліжечку, дівчинка сказала Ґолді:

— А ти полетиш із нами на виставку скляних скульптур?

— Ну… — скривило носика лисеня. — Там буде дуже багато людей. Та й що там цікавого?

— Люди, звісно, не вміють творити дива, але іноді щось по-справжньому прекрасне створити можуть. Будь ласка, летімо зі мною.

Єва так палко вмовляла Ґолді, що пухнастий упертюх нарешті погодився.

На виставці і справді було дуже багато людей. Єва

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ґолді у Страшному парку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ґолді у Страшному парку"