Книги Українською Мовою » 💙 Дім, Сім'я » Рексьо і Пуцек 📚 - Українською

Читати книгу - "Рексьо і Пуцек"

300
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рексьо і Пуцек" автора Ян Грабовський. Жанр книги: 💙 Дім, Сім'я / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Рексьо і Пуцек» була написана автором - Ян Грабовський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дім, Сім'я / 💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Рексьо і Пуцек" в соціальних мережах: 

Цю книжку написав відомий польський письменник Ян Грабовський. Він народився 1882 і помер 1950 року.
Автор багатьох творів про звірів і птахів, Ян Грабовський став одним з улюблених дитячих письменників Польщі й багатьох інших країн.
Тепло і щиро розповідає письменник про своїх маленьких героїв, учить дітей любити їх і розуміти.
Гадаємо, що вам сподобаються оповідання «Манюся», «Гуска Малгося», «Чорний півень», «Рексьо і Пуцек» та інші.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 18
Перейти на сторінку:
Ян Грабовський
Рексьо і Пуцек
Манюся

Мав я одну приятельку. Звали її Іся. Своєю білявою голівкою вона досягала мені до ліктя, а очі мала ясні, як чисте небо взимку. Ходила Іся до школи, що містилася в чималому будинку з невипаленої червоної цегли на розі нашої вулиці.

Щодня, повертаючись із школи, Іся зупинялася біля нашої хвіртки і розмовляла з собачатами. Вони завжди чекали її. Як тільки, було, побачать здалеку Ісю, так і кидаються до неї, радісно підстрибуючи.

Коли до дівчинки лащився Тупі, білий, лагідний, мов голуб, кудлатий пес, то в цьому не було нічого дивного. Той пес був по-справжньому чесний і добрий до всіх. Але щоб фокстер’єр Чапа — себелюб, для якого не існувало нічого в світі, крім його миски, — щоб оцей Чапа не зводив з Ісі закоханих очей і проводжав її додому, підстрибуючи на трьох лапах, як те вміють робити фокстер’єри, — ото було справжнє диво!

Я бачив, що Іся не приносить собакам ніяких ласощів, їхня родина жила скромно. Дітей купа, сама малеча, а Ісин батько заробляв зовсім небагато.

Та коли я ближче познайомився з дівчинкою, то зрозумів, що собаки люблять її не за той шматок, яким вона могла б їх часом пригостити.



Вони любили Ісю за її добре серце. Та ще за материнське піклування про всіх.

Вона й справді була ніби маленька, чуйна, дбайлива матуся. Ісині ясні оченята завжди добачали те, чого ніхто інший і не помітив би. Вона помічала, приміром, що в мене от-от відірветься гудзик, і зразу бралася до діла. Зашивала мені розпоротого пальця на рукавичці, хоч я був певен, що мої рукавички цілі-цілісінькі. Одразу помічала, що Тупі сьогодні сумний, а Чапа сам не свій! Витягала у пса з лапи колючку, хоч він і не кульгав. А в Тупі Іся одного разу побачила у вусі кліща, про якого, крім неї, ніхто й не знав, навіть сам Тупі!

Іся завжди була заклопотана. Чи треба пояснювати, скільки турбот у такої маленької матусі, у якої вдома повно безпорадної малечі! До того ж Ісі доводилося обробляти ще й кілька грядок, де працював батько. Грядки були у видолинку, неподалік від невеличкого круглого ставка, майже геть зарослого очеретом.

Одного осіннього дня після обіду зустрів я Ісю. Вона несла за плечима мішок, а в руці тримала сапу. Я запитав, чи вродила у них цього року картопля. Іся кивнула мені швиденько головою та й каже:

— Ой, що сьогодні на ставку робиться!

— Що ж там таке? — питаю.

— Та, певне, з усього світу ластівки зібралися. Шугають угору-вниз, і так їх багато, аж в очах темно! Наче хто клубок чорних ниток розпустив на сильному вітрі. А щебечуть, аж у вухах лящить! Дядечку, що вони там роблять? Люди кажуть, ніби ластівки на зиму ховаються на дні озер і ставків, та це, мабуть, неправда!

— Звісно, неправда, — відповідаю. — То вони збираються у вирій і радяться перед тим, як полетіти. Хіба мало у ластівок справ, про які треба порадитися перед такою далекою дорогою!

— А коли вони полетять?

— Цього, моя дитино, ніхто, крім самих ластівок, не знає. Але ось побачиш, станеться це так несподівано, наче ластівки справді у воду пірнуть. Через те, певно, люди й кажуть, що ластівки ховаються на зиму в ставках і аж навесні вилітають звідти.

Іся послухала мою розповідь, ввічливо попрощалася й побігла додому. А другого дня зайшла до мене, і ми вирушили вдвох до ставка. Ластівки завзято галасували, щебетали, і я ледве чув, що мені казала Іся.

А наступного дня, коли ми з Ісею знову прийшли до ставка, там було тихо-тихо. Тільки вітер шелестів у густому очереті.

— Полетіли, всі полетіли! — сказала Іся, поглядаючи то на небо, то на зелену воду, що прозирала крізь зарості очерету.

І раптом вона побігла вперед. На березі дівчинка лягла долілиць, розсунула очерет і нагримала на Тупі, який також кинувся за нею і поліз був у воду.

Нарешті Іся підвелась, обережно тримаючи щось у руці. Ластівка! Ледве жива. В неї було зламане крильце. Голівка в крові.

Ми обмили нещасну ластівку і загорнули в мій носовичок. Я мало сподівався, що бідолашна пташка виживе. Але Іся вірила в це.

Накопали ми картоплі й повертаємось додому. Іся несе ластівку, я — сапу і мішок. Раптом на півдорозі Іся зупиняється й дивиться на мене. Бачу, її щось дуже непокоїть.

— Що таке, Ісю? — питаю її.

— А що я робитиму з Костянтином? — каже мені стривожена дівчинка.

— То залиш поки що

1 2 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рексьо і Пуцек», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рексьо і Пуцек"