Книги Українською Мовою » 💙 Дім, Сім'я » Подорож собаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Подорож собаки"

614
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Подорож собаки" автора Брюс Кемерон. Жанр книги: 💙 Дім, Сім'я / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Подорож собаки» була написана автором - Брюс Кемерон, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дім, Сім'я / 💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Подорож собаки" в соціальних мережах: 

Книга «Подорож собаки» Брюса Кемерона розповідає захоплюючу історію про вірність та дружбу, що здатна зламати найміцніші перепони. Особливість книг письменника полягає в тому, що в його бібліографії значну частину займають різні історії про собак, як найвірніших друзів людини. І ця історія не є виключенням та стала однією з кращих книг в своєму жанрі, та разом з тим, однією з самих зворушливих історій про справжню дружбу.

Книга починається з того, що у Дружка – вірного пса, помирає хазяїн на ім’я Ітан. Пес довгі роки служив своєму господарю, ставши з ним не розлий вода. Багато часу Дружок робив свого господаря щасливим, проте трагічність долі неминуча. На щастя, після того, як Ітана не стало, пес відправився до його онуки, яка швидко знайшла з ним спільну мову. До речі, читати онлайн книгу «Подорож собаки» Брюса Кемерона українською мовою можна на нашому сайті електронних книг.

Клерті, отримавши нового друга, була неймовірно щаслива. Але на заваді їм стала донька Ітана та, разом з тим, мати дівчинки. Вона розділила друзів, проте для Дружка стало новим обов’язком піклуватися про Клерті, і ніщо не могло йому завадити.

Чи зможе в самий скрутний момент пес дістатися до дівчинки? Відповідь на це питання читач дізнається лише скачавши книгу «Подорож собаки» Брюса Кемерона безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг.

Дружко – звичайний пес із надзвичайно великим і добрим серцем. Своє життя він присвятив господареві Ітану, ставши для нього найвідданішим другом, якого не знайти серед людей. Це був сенс життя для Дружка – зробити Ітана щасливим. А тепер, коли господаря не стало, пес готовий вірно служити милій Клеріті, онуці Ітана. Піклуватися про неї, захищати, веселити та підтримувати – ось його призначення. Але мати дівчинки розлучає друзів… І в найскладніший період життя Клеріті залишається самотньою. Та немає таких перешкод, які б не змогла подолати справжня дружба й собача вірність!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 16
Перейти на сторінку:

Гріючись на сонці на дерев’яній пристані, яка виступала над ставком, я знав, що мене звати Дружко і я хороший собака.

Хутро на лапах маю чорне, як і решту тіла, але нижче з часом обарвилося білим. Я прожив довге й повне життя з хлопчиком на ім’я Ітан, багато днів розслаблено провівши на цій пристані, тут, на Фермі, насолоджуючись плаванням чи гавканням на качок.

Це було друге літо без Ітана. Коли він помер, я відчув усередині біль, набагато гостріший за все, що будь-коли пережив. Тепер цей біль послабшав і більше нагадував ниття в животі, але й досі відчувався постійно. Лише сон погамовував його: доки я спав, Ітан біг крізь сни поряд зі мною.

Я був старим собакою і знав, що вже скоро прийде набагато глибший сон, як уже бувало раніше. Він приходив по мене, коли я звався Тобі в моєму безглуздому першому житті, де не мав справжньої мети, окрім як бавитися з іншими собаками. Потім прийшов, коли я відгукувався на ім’я Бейлі та вперше зустрів свого хлопчика, повністю присвятивши себе любові до нього. Він прийшов по мене, коли мене називали Еллі й моїм обов’язком було працювати, знаходити людей і рятувати їх. Тож наступного разу, коли глибокий сон прийде по мене наприкінці цього життя як Дружка, я був упевнений, що не житиму знову, бо виконав своє призначення й більше не маю підстав бути собакою. Тож станеться це цього літа чи наступного – неважливо. Ітан… Любити Ітана було моєю кінцевою метою, і я зробив для цього все, що міг. Я був хорошим собакою.

Але…

Але, сидячи там, я спостерігав, як одне з багатьох дитинчат Ітанової родини непевним кроком дибає до краю пристані. Це була дівчинка, і вона ще не так багато ходила за своє життя, тому, одягнута в білі пишні штанці й тоненьку сорочку, хилиталася на кожному кроці. Я уявив, як стрибаю у воду й витягаю її на поверхню за ту сорочку, і тихо заскавчав.

Матір дитини звали Ґлорія. Вона теж була на пристані – нерухомо лежала на розкладному стільці зі шматочками овочів на кожному оці. Жінка тримала повідець, прив’язаний до пояса дівчинки, але той вислизнув із руки й тепер волочився слідом за малою, котра прямувала до краю пристані над ставком.

Коли я був цуценям, то ослаблення повідця завжди посилювало в мені бажання все розвідати, і реакція цієї дівчинки була такою ж.

То був другий приїзд Ґлорії на Ферму. Уперше це сталося взимку. Ще був живий Ітан, і Ґлорія простягнула йому дитину, назвавши його Дідусем. Коли ця жінка поїхала, Ітан і його подруга Ганна багато разів за багато ночей промовляли її ім’я із сумом у голосі.

Також вони називали ім’я Клеріті. Дитину звали Клеріті, хоча Ґлорія часто називала її Клеріті Джун.

Я був упевнений: Ітан хотів би, щоб я наглянув за Клеріті, котра, здавалося, завжди потрапляла в халепу. Кілька днів я безславно сидів поряд, коли маля заповзло під годівницю для птахів і напхало собі до рота повні жмені впалого зерна. Одним із головних моїх обов’язків було ганяти білок, коли вони так робили, але я не розумів, як діяти, упіймавши на цьому Клеріті, хоча знав, що для дитини їсти пташиний корм – явно проти правил. І мав рацію: коли нарешті я гавкнув кілька разів, Ґлорія сіла на місці, де щойно лежала обличчям униз на рушнику, і була дуже сердита.

Зараз я кинув погляд на Ґлорію. Мені гавкнути? Діти часто стрибали в ставок, та ніколи – у такому юному віці, як ця дівчинка, хоча йшла вона так, що невідворотно мала опинитись у воді. Малюків пускали у воду, лише коли їх тримали дорослі. Я озирнувся на будинок. Ганна була надворі й навколішки гралася з квітами біля під’їзної доріжки, надто далеко, аби щось вдіяти, якщо Клеріті впаде в ставок. Я був цілком упевнений: Ганна б теж хотіла, щоб я наглянув за Клеріті. Це було моєю новою метою.

Клеріті наближалася до краю. Я знову заскавчав, уже голосніше.

– Цить, – промовила Ґлорія, не розплющуючи очей.

Я не розумів цього слова, але різкий тон сумнівів не лишав.

Клеріті навіть не озирнулася. Діставшись до краю пристані, вона на мить захиталася, а тоді полетіла з нього просто вниз.

Врізаючись кігтями в дошки, я кинувся з краю пристані в теплу воду. Клеріті раз у раз виринала на поверхню, відчайдушно працюючи своїми маленькими кінцівками, але здебільшого її голова була під водою. За лічені секунди я дістався до неї, м’яко схопив зубами за сорочку. Витягнув її голову з-під води й повернув до берега.

Ґлорія заверещала:

– О Боже! Клеріті!

Вона оббігла довкола й увійшла у воду тієї ж миті, коли мої лапи намацали мулисте дно ставка.

– Поганий собака! – закричала вона, вихопивши в мене Клеріті. – Ти поганий, поганий собака!

Я присоромлено похнюпив голову.

– Ґлоріє! Що сталося? – гукнула Ганна, підбігаючи до нас.

– Ваш собака зіштовхнув дитину у воду. Клеріті могла втопитися! Довелося стрибати рятувати її, і тепер я вся мокра!

У голосі кожної дуже явно чулася тривога.

– Дружку? – сказала Ганна.

Я не наважувався глянути на неї. Трохи помахав хвостом, плескаючи ним по поверхні води. Я не знав, що зробив не так, але точно всіх засмутив.

Так, усіх, окрім Клеріті. Я ризикнув глянути на неї, бо відчував, як вона напружилася в материних руках, тягнучи свої маленькі рученята до мене.

– Длузку, – пробелькотіла Клеріті.

Вода рікою стікала по її ногах зі штанців. Я знов опустив очі.

Ґлорія трохи видихнула.

– Ганно, ви не могли б узяти дитину? Її підгузки наскрізь мокрі, а я хочу лягти на живіт, щоб бути однакового кольору з обох боків.

– Звісно, – сказала Ганна. – Ходімо, Дружку.

Вдячний, що з цим покінчено, я вистрибнув із води, махаючи хвостом.

– Не трусися! – сказала Ґлорія, задкуючи від мене по пристані.

Я чув попередження в її голосі, хоча й не знав напевне, що вона намагається мені сказати, тому струснувся з голови до ніг, щоб висушити хутро.

– Фу, ні! – заверещала Ґлорія.

Вона суворо відчитала мене, тицяючи пальцем і вивергаючи низку не зрозумілих мені слів, щоправда, кілька разів усе ж назвавши «поганим собакою». Я похнюпив голову й моргав.

– Дружку, ходімо, – сказала Ганна м’яким тоном.

Я покірно послідував за нею до будинку.

– Длузку, – твердила Клеріті. – Длузку.

Коли ми досягли парадного ґанку, я зупинився через дивний присмак у роті. Я вже відчував його раніше – він нагадав мені той раз, коли я витягнув зі сміття тонку металеву пательню, позначену солодкими ароматами, і, вилизавши дочиста, для проби трохи пожував її. Метал виявився таким гидким на смак, що я виплюнув його. Однак цей теперішній присмак я виплюнути не міг – він міцно сидів у мене на язику, віддаючи в ніс.

– Дружку? – Ганна стояла на парадному ґанку, дивлячись на мене. – Що сталося?

Я махнув хвостом і застрибнув на ґанок, показуючи дорогу в будинок, доки вона відчинила двері.

Завжди весело було проходити крізь ці двері, хоч усередину, хоч назовні, бо це означало, що ми робимо щось нове.

Згодом я стояв насторожі, доки Ганна й Клеріті грали в нову гру. Ганна відносила Клеріті на вершину сходів, а тоді спостерігала, як мала розвертається й задом наперед сповзає зі

1 2 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож собаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подорож собаки"