Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » За двома зайцями 📚 - Українською

Читати книгу - "За двома зайцями"

233
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За двома зайцями" автора Михайло Петрович Старицький. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «За двома зайцями» була написана автором - Михайло Петрович Старицький, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Драматургія".
Поділитися книгою "За двома зайцями" в соціальних мережах: 
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 24
Перейти на сторінку:
ДIЯ I

Глибокий яр. Під го­рою наліво гар­ненький до­мик Сірків з сад­ком; за ним бар­кан і знов який­сь са­док і до­мик, направ­о - го­ра, бар­кан, а далі яр. На дальній горі вид­ко Київ. Ве­чір.


Вихід I

Прокіп Сви­ри­до­вич і Яв­докія Пи­липівна. Си­дять на лавці біля до­му.

Явдокія Пи­липівна. Бач, як сьогодні вечірню за­ран­ня одп­ра­ви­ли, ще й со­неч­ко не зай­шло! А то тим, що но­вий дя­чок гар­но ви­чи­тує.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Чим же гар­но?

Явдокія Пи­липівна. Як чим? Го­лос­но: сло­ва­ми, мов го­рохом, сип­ле.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Так, так! Як пус­тить язи­ка, то він у йо­го, як мли­но­ве ко­ле­со, тільки бр-р-р!… І ме­ле ра­зом, і ше­ре­тує…

Явдокія Пи­липівна. А твій ста­рий мне, мне той язик, як ба­ба вов­ну…

Прокіп Сви­ри­до­вич. Прирівняй ще цього што­ка­ла до ста­ро­го дяч­ка! Той та­ки і чи­та по-ста­ро­давньому, по-божес­твенному, а цей…

Явдокія Пи­липівна. Зас­ту­пається за сво­го шкар­бу­на тим, ма­буть, що та­ба­кою пош­тує.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Так що ж, що пош­тує!

Явдокія Пи­липівна. А то, що і в церкві за­жи­ваєш та­ба­ку, мов ма­ненький…

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ло­по­чи, ло­по­чи; а ти зас­ту­паєшся за но­во­го тим, що мо­лод­ший.

Явдокія Пи­липівна. Ви­га­дай ще що!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Та й ви­га­даю!

Явдокія Пи­липівна. От уже не люб­лю, як ти поч­неш ви­гадувати та дра­ту­ва­ти! (Одвер­ну­лась).

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ну, ну! Не сердься, моя старесенька­, то я по­жар­ту­вав! - Стара мов­чить на­ду­то. - Не сердься­бо, моя си­ве­сенька!

Явдокія Пи­липівна. Та годі вже!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Чо­го годі? Хва­ли­ти бо­га, про­жи­ли вік у добрій згоді та ла­годі, діжда­ли­ся й сво­го яс­но­го вечор­а… Да не зай­дет сон­це во гніві вашім…

Явдокія Пи­липівна. Та я вже на те­бе не сер­дю­ся! Тільки не ве­ре­дуй.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ні, ні, не бу­ду. А нам та­ки справді наріка­ти ні на що: вік прой­шов, ли­ха не заз­на­ли, хо­ча й бу­ли хмар­ки, та гос­подь хра­нив од тучі. Єсть на старість і шма­ток хліба, і за­ку­ток.

Явдокія Пи­липівна. А пра­цю­ва­ли ж за­те як, рук не скла­даючи!

Прокіп Сви­ри­до­вич. То що ж! Хто дбає, той і має! Не­пе­рестанно трудіте­ся, да не увійде­те в на­пасть! Аби чужог­о хліба не заїда­ли та з чу­жої кри­ва­виці не ко­рис­ту­ва­ли­ся!

Явдокія Пи­липівна. Здається, уже на нас, го­лу­бе, ніко­му й скар­жи­тись!

Прокіп Сви­ри­до­вич. А хто зна? Мо­же, й нам пе­ре­па­ла мар­но чу­жа копійка!

Явдокія Пи­липівна. Як же генд­лю­ва­ти [1] без то­го? То вже не­хай бог про­ща! Нам же тре­ба бу­ло дба­ти: доч­ка рос­ла - єди­нач­ка; тре­ба бу­ло на по­саг скла­да­ти.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Та так, так… А наг­ра­див-та­ки нас гос­подь доч­кою - ро­зумні!

Явдокія Пи­липівна. І вже! Що ро­зумні, так на весь По­дол! Так не жа­лу­ва­ли ж на їх і гро­шей: у який кошт та наук­а увійшла - страх! Скільки отій ма­дамі до пенціона переп­лачено!

Прокіп Сви­ри­до­вич. А за який час? Дов­го там по­бу­ла?

Явдокія Пи­липівна. Ма­ло хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну ди­ти­ну за­па­ку­ва­ти у на­уку - на му­ку, аж до за­ги­ну!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Я не про теє: мені ті пенціони і не до сма­ку, а ко­ли гроші за рік зап­ла­че­но, то тре­ба бу­ло б при­най­мні за їх од­сидіти!

Явдокія Пи­липівна. Гро­шей шко­да бу­ло, а ди­ти­ни то ні, що за три місяці змарніла та зніве­чи­лась, хоч жи­вою в тру­ну кла­ди! Там уже ма­ло то­го, що на­ука­ми ви­му­чи­ли, ви­мордували, та ще й го­ло­дом мо­ри­ли! Ди­ти­на не ви­дер­жа­ла й утек­ла!

Прокіп Сви­ри­до­вич. То нічо­го: од­пас­ли­ся ж до­ма; од­но тільки не га­разд…

Явдокія Пи­липівна. Що там? Уже знов по­чав вередувати?­

Прокіп Сви­ри­до­вич. Та­яй мов­ча­ти­му, а тільки той пен­ціон…

Явдокія Пи­липівна. Що пенціон?

Прокіп Сви­ри­до­вич. От тут у ме­не си­дить! (По­ка­зує на по­ти­ли­цю).

Явдокія Пи­липівна. Ти зно­ву?

Прокіп Сви­ри­до­вич (зітхнув). Та й мов­чу ж!

Чути знав­далі гур­то­ву пісню:


Не ще­бе­чи, со­ло­вей­ко, На зорі ра­ненько, Не ще­бе­чи, ма­ню­сенький, Під вікном бли­зенько! Не ще­бе­чи, ма­ню­сенький, Під вікном бли­зенько!

Явдокія Пи­липівна. А слав­но співа­ють! Я страх люб­лю хлоп'ячі співи!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Слав­но, слав­но! Завт­ра неділя, а во­ни гу­ка­ють.

Явдокія Пи­липівна. А ко­ли ж їм і по­гу­ля­ти, як не під свя­то! За будні нат­ру­дяться!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Той роз­хо­ди­лись би спа­ти, а то й самі не сплять і дру­гим не да­ють… (Позіха).

Явдокія Пи­липівна. То й іди ж собі спа­ти, хто ж борон­и­ть?

Прокіп Сви­ри­до­вич. Та я б уже та­кий, щоб і ля­га­ти, та Проні ж жде­мо.

Явдокія Пи­липівна. А прав­да, чо­го во­ни так забарили­сь? Уже й ніч над­ворі; ти б пішов та знай­шов їх!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Де ж я їх бу­ду шу­ка­ти? Та їх і кавал­ер про­ве­де.

Явдокія Пи­липівна. Та про­ве­дуть… ка­ва­лерів за ни­ми, як по­ло­ви за зер­ном, а все-та­ки страш­но.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Не бійся - не ма­ненькі. (Позіха здо­рово). Ой, гос­по­ди по­ми­луй ме­не, грішно­го ра­ба сво­го! (Знов позіха і хрес­тить ро­та).Чо­го це я так позіхаю?

Явдокія Пи­липівна (позіха й собі). Оце! Ти позіхаєш, а я за то­бою.

Прокіп Сви­ри­до­вич (позіха знов). Пху на те­бе, са­та­но! Позіхнув так, що тро­хи рот не роз­дер­ся!

1 2 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За двома зайцями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За двома зайцями"