Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький"

35
0
12.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На Кожумʼяках" автора Іван Семенович Левицький. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький» була написана автором - Іван Семенович Левицький, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Драматургія".
Поділитися книгою "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький" в соціальних мережах: 

До міщанської теми І. Нечуй-Левицький звернувся у комедї «На Кожум'яках» (1875).
Комедія І. Нечуя-Левицького «На Кожум'яках» (1875) спрямована проти міщанства, звироднілої молоді, проти куцості буржуазної моралі. Вона свого часу мала досить помітний успіх. У переробці М. Старицького («За двома зайцями») п'єса ще й зараз з успіхом йде на конах театру.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

Мiщанська ко­ме­дiя на 5 дiй

ДIЙОВI ОСОБИ

Сидір Свиридович Рябко, київський мi­ща­нин, має крам­ни­цю на По­до­лi.

Євдокія Корніївна, йо­го жiн­ка.

Євфросина, їх доч­ка.

Горпина Корніївна Скавчиха, сест­ра Євдо­кiї Кор­нiївни, пе­ре­куп­ка, вдо­ва; пе­реп­ро­дує яб­лу­ка.

Оленка, її доч­ка.

Свирид Іванович Гострохвостий, ци­люр­ник

Настя, Ольга, Варвара, Євфро­си­ни­нi при­ятельки, пан­ни.

Химка, Ряб­ко­ва най­мич­ка.

Педоря, Гор­пи­ни­на по­ден­щи­ця.

Марта, Бублейниця.

Орина, Башмачниця

Меронія, Магдалина, пе­чорськi мi­щан­ки, бу­ли пос­луш­ни­ця­ми.

1-й митрополичий бас.

2-й митрополичий бас.

Берко й Волько, жи­ди, про­цент­щи­ки.

Міщанки, шафери, міщани та катеринщик.

Дiя дiється у Києвi, на Ко­жум'яках.

Гострохвостий та Євфросина тро­хи за­ки­да­ють по-руськiй.

ДIЯ ПЕРША

Свiтлиця Си­до­ра Сви­ри­до­ви­ча Ряб­ка з мi­щанською обс­та­вою. Од­нi две­рi - в кiм­на­ту, дру­гi - в пе­кар­ню. Дiя дiється в не­дi­лю по обi­дi.

ВИХIД 1

Євдокія Корніївна са­ма.

Євдокія Корніївна (си­дить ко­ло сто­ла i по­зi­хає). Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу! Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу! Чи ти оце й до­сi спиш? Вста­вай вже, бо швид­ко до церк­ви задз­во­нять на ве­чер­ню. Хо­ди сю­ди та по­сидь ко­ло ме­не. Нудьга ме­не бе­ре, Си­до­ре Сви­ри­до­ви­чу! Чи ти чуєш?

Сидір Свиридович (обзи­вається з кiм­на­ти). Чи то ти ме­не кли­чеш, Яв­до­ню? Ось за­раз вий­ду, моя го­луб­ко, тiльки тро­хи про­чу­ма­юсь та по­тяг­ну­ся ра­зiв зо два. Вже й ску­чи­ла за мною! (Ви­хо­дить з кiм­на­ти i сi­дає ко­ло жiн­ки.)

ВИХIД 2

Євдокія Корніївна i Сидір Свиридович.

Євдокія Корніївна. Ав­жеж ску­чи­ла.

Сидір Свиридович. Бо дав­но пак ба­чи­лись: як у го­ро­сi та й до­сi…

Євдокія Корніївна. Я тут си­дi­ла, си­дi­ла, вже все пе­ре­ду­ма­ла, вже й бо­гу мо­ли­лась.

Сидір Свиридович. Ску­чи­ла, ста­ренька, за мною, як го­луб­ка за го­лу­бом? Га? А ми та­ки, Яв­до­ню, про­жи­ли вiк, як тi го­луб'ята в пар­цi. Як я те­бе не ба­чу, то й сум ме­не бе­ре!

Євдокія Корніївна. Доб­рий сум! Пi­шов со­бi в кiм­на­ту та й хро­пе, аж кiм­на­та дри­жить, а я тут са­ма сид­жу. Не­ма до ко­го й сло­ва про­мо­ви­ти.

Сидір Свиридович. А чи пам'ятаєш, Яв­до­ню, як я прис­ва­ту­вав­ся до те­бе! Як то­дi вер­тiв­ся ко­ло те­бе.

Євдокія Корніївна. Ще б пак не пам'ята­ла! На всi Ко­жум'яки не бу­ло то­дi та­ко­го вер­ту­на, як ти.

Сидір Свиридович. А чи пам'ятаєш, як я туп­цяв кру­гом те­бе! Я до неї i звiд­тiль, i звiд­сiль, а во­на тiльки бу­ло спiд­ню гу­бу ко­пи­лить.

Євдокія Корніївна. Що ко­пи­ли­ла, то ко­пи­ли­ла, бо зна­ла на­вi­що. А прав­да, я то­дi та­ки доб­ре ви­ва­ри­ла то­бi во­ду, аж чуб був мок­рий.

Сидір Свиридович. Ой ви, жi­ноч­ки ви ка­пос­нi! До смер­тi зга­дуєте, як во­ди­ли нас. Але та­ки до­вур­ко­тав­ся. Гу­лю, гу­лю, моя ста­ре­сенька!

Євдокія Корніївна. Ко­ли б ти тiльки не був тро­хи ве­ред­ли­вий… я б з то­бою зов­сiм щас­ли­во до­жи­ла вi­ку.

Сидір Свиридович. Як­би пак я взяв за то­бою те при­да­не, що обi­цяв твiй по­кiй­ний батько, то, мо­же б, i не був та­кий ве­ред­ли­вий.

Євдокія Корніївна. I го­дi вже то­бi зга­ду­ва­ти.

Сидір Свиридович. А як­би, ста­ра, оце бу­ло твоє при­да­не, то на­ша доч­ка ма­ла б те­пер зай­ву со­теньку кар­бо­ван­чи­кiв со­бi на при­да­не. А на­шiй Євфро­си­нi тре­ба ба­га­то гро­шей: во­ни в нас не прос­тi, вче­нi - не дур­но ж вчи­лись аж три мi­ся­цi в пан­сi­онi.

Євдокія Корніївна. Ав­жеж! Що вже ви­ко­ха­ли до­ню, то ви­ко­ха­ли на всi Ко­жум'яки. Та вже, ска­за­ти прав­ду, час би їй i за­мiж iти.

Сидір Свиридович. Ав­жеж час. Але що ж то за до­ню ми ви­ко­ха­ли! На всi Ко­жум'яки!

Євдокія Корніївна. I на всю Гли­бо­чи­цю. Що ска­за­ти прав­ду, ко­ли нi­ко­го не­ма в ха­тi, то на­ша Євфро­си­на та­ка гар­на, як я ко­лись бу­ла: в неї як­раз та­кi ка­рi очi, та­кi чор­нi бро­ви, як у ме­не. В неї ввесь хист мiй!

Сидір Свиридович. Ав­жеж гар­на: все гар­не, тiльки в неї нiс та­кий… тро­хи нi­би дов­гий чи гост­рий… тро­хи та­кий як у чор­но­гу­за. Ой, ко­ли б не по­чу­ла! (Огля­дається.)

Євдокія Корніївна. От i ви­га­дуєш, ста­рий, та­ке, що нi до бо­га, нi до лю­дей. Який же в неї нiс?

Сидір Свиридович. Та­кий дос­то­ту, як i в те­бе! Як ми бра­ли­ся, то я те­бе ду­же ко­хав, ду­же ко­хав, але че­рез твiй нiс, ста­ренька, я за­га­яв­ся з сва­тан­ням, мо­же, на мi­ся­цiв зо три або й чо­ти­ри. Те­пер мож­на все ска­за­ти.

Євдокія Корніївна (сер­диться). Оцього я вже не люб­лю! Оце вже ти ве­ре­дуєш. Який же в ме­не нiс? Здається, та­кий, як i в усiх лю­дей. Ко­ли вже на прав­ду пiш­ло, то й я приз­на­юсь, що й твоя верх­ня гу­ба то­дi бу­ла не ду­же то­ненька: та­ки та­ка, як нi­мецька ков­ба­са. Приз­на­тись, i я дов­го ду­ма­ла, по­ки те­бе по­лю­би­ла.

Сидір Свиридович. А все-та­ки по­лю­би­ла! I я те­бе по­лю­бив, хоч твоїм но­сом хоч у де­ре­во сту­кай.

Євдокія Корніївна. I що ти вер­зеш? От уже не люб­лю. (Одвер­тає ли­це)

Сидір Свиридович. Ко­ли прав­ду ска­за­ти, то на­ша Євфро­си­на не та­ка гар­на, як ро­зум­на. От уже що ро­зум­на, то ро­зум­на, ще й до то­го вче­на. Ку­ди вже, ста­ра, нам з то­бою рiв­ня­тись до неї. Вже й не знаю, в ко­го во­на вда­лась ро­зу­мом: в ме­не не­аби­який ро­зум, i в те­бе не гурт бу­ло ро­зу­му й за­мо­ло­ду, а на ста­рiсть i той, що був, не знаю, де дiв­ся.

Євдокія Корніївна. То це вже я й дур­на ста­ла? Оцього я вже не зне­су!

Сидір Свиридович. Цить, цить, ста­ренька! Я тiльки ка­жу, що Євфро­си­на да­ле­ко ро­зум­нi­ша од те­бе.

Євдокія Корніївна. Ав­жеж ро­зум­нi­шої од неї не­ма на всi Ко­жум'яки i на всю Гли­бо­чи­цю; тiльки во­на якась гост­ра, пал­ка, як огонь.

Сидір Свиридович. От уже твоя сест­ра Гор­пи­на, так так, що ро­зум. Як пус­тить язи­ка, то вiн у неї, як мли­но­ве ко­ле­со, тiльки дрррр… Ме­ле ра­зом i ше­ре­тує. А ти мнеш, мнеш тим язи­ком… Так ним м'яла, i як ми бра­ли­ся.

Євдокія Корніївна. Що це з то­бою сьогодня ста­ло­ся! Та на­що ж ти ме­не брав, ко­ли в ме­не i нiс, як у чор­но­гу­за, i язик, як ко­ло­да, i ро­зум десь дiв­ся?

Сидір Свиридович. На те брав, що бу­ло тре­ба… бо по­лю­бив те­бе, моя ста­ренька.

Євдокія Корніївна. Як же ти ме­не по­лю­бив, ко­ли я бу­ла по­га­на? Оце справ­дi шту­ка!

Сидір Свиридович. Та бач, ста­ра, мо­ло­дий хло­пець ча­сом не­на­че зду­рiє. I я, ма­буть, то­дi…

Євдокія Корніївна (встає). Оцього я вже не зне­су! Це вже ме­не до слiз до­во­дить! I та­ка, i ся­ка,

1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький» жанру - 💙 Драматургія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький"