Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На Кожумʼяках" автора Іван Семенович Левицький. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 20
Перейти на сторінку:
i но­са­та, i ми­за­та, i дур­на, i без'язи­ка. (Плак­си­во) Ти за­був, що я твоя жiн­ка?

Сидір Свиридович. То я жар­тую! Та сха­ме­нись! Я ве­ре­дую; ще не про­чу­мав­ся.

Євдокія Корніївна. До­ки ти ме­не драж­ни­ти­меш, мов со­ба­ку!

Сидір Свиридович. Цить, цить, го­лу­боч­ко! Їй-бо­гу, я не хо­тiв то­го ска­за­ти. Якось са­мо на язик лi­зе. Що це та­ке зо мною? Пху на те­бе, са­та­но!

Євдокія Корніївна. Пос­тiй! Прий­де сест­ра, то я по­жа­лi­юсь.

Сидір Свиридович. Ой ли­шеч­ко! Що хоч ро­би ме­нi, тiльки не ка­жи Гор­пи­нi.

ВИХIД З

Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович i Горпина.

Горпина вбi­гає в ха­ту з по­рож­нiм ко­ши­ком на ру­цi.

Горпина. Доб­ри­ве­чiр вам у ва­шу ха­ту! (Ки­дає до по­ро­га ко­шик i роз­ля­гається на стiльцi.) Оце вто­ми­лась! Бi­га­ла, бi­га­ла, як той хорт за зай­ця­ми, до­ки не вип­ро­да­ла усiх яб­лук; а це ду­маю: да­вай за­бi­жу до Ряб­ка та ковт­ну чар­ку го­рiл­ки.

Сидір Свиридович. До яко­го Ряб­ка? В ме­не був со­ба­ка Ряб­ко, та я дав­но прог­нав йо­го з дво­ру, що так по­га­но драж­ни­ли.

Горпина. Хi­ба ж вас не Ряб­ком драж­ни­ли та й те­пер драж­нять на Ко­жум'яках? Ку­ди ж пак! За­па­нi­ли на­шi!

Сидір Свиридович. А хоч би тро­хи й за­па­нi­ли? Та й доч­ку ж маємо вче­ну: вчи­лась у пан­сi­онi аж три мi­ся­цi. Тре­ба вам якось кра­ще нас ве­ли­ча­ти.

Горпина. Чу­ли ми вже цiєї, чу­ли. Да­вай лиш, сест­ро, чар­ку го­рiл­ки або чаю, або чо­го-не­будь, бо в ме­не пелька за­сох­ла од бi­га­ни­ни. Лю­дям не­дi­ля, а ме­нi все бу­день. Хим­ко! Хим­ко! роз­ди­май там мер­щiй са­мог­рай, чи са­мо­вар!

ВИХIД 4

Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович, Горпина й Химка.

Химка (виг­ля­дає з пе­кар­нi в две­рi). За­раз, за­раз! Роз­ди­ма­ла, роз­ди­ма­ла хвар­ту­хом, так нi­чо­го не по­ма­гає.

Горпина. Дми, про ме­не, хоч ха­ля­вою, та да­вай швид­ше са­мо­вар. Чи є в твоїх ха­зяїнiв го­рiл­ка?

Химка. А хi­ба ж я ла­зи­ла по ха­зяй­ських шах­вах? В шин­ку, знаю доб­ре, що є.

Горпина. То ке сю­ди на стiл цi­лий шинк.

Сидір Свиридович. Ого-го! Ще й жи­да впре­те сю­ди на стiл з шин­ком.

Химка. Цiй тiт­цi все жар­ти. (Ви­хо­дить.)

ВИХIД 5

Євдокія Корніївна, Сидір Свиридович i Горпина.

Горпина. Пот­ри­вай, Хим­ко, по­ба­ла­каємо!

Сидір Свиридович. Ой, не кри­чiть так здо­ро­во, Гор­пи­но Кор­нiївно!

Горпина. А хi­ба в ме­не гор­ло ку­по­ва­не? Ба бу­ду оце вур­ко­та­ти, так як ви уд­вох! Чо­го це ти, Яв-до­хо, на­ду­лась, на­че той iн­дик пе­ред смер­тю?

Сидір Свиридович. Яв­до­хо… Знай­шла Яв­до­ху! Ска­жiть iще Вiв­де. Ко­ли б iще доч­ка не на­вер­ну­лась.

Горпина. Євфросина та­ки ме­не не ду­же лю­бить, спа­си­бi їй. Де ж пак: во­на вче­на, а Ска­ви­чи­ха яб­лу­ка пе­реп­ро­дує. Так що ж, що тiт­ка пе­ре­куп­ка! Свiй хлiб їм, не кра­де­ний.

Євдокія Корніївна. Во­но, бач, сест­ро, не те.

Горпина. Не те; а чо­ло­вi­ка ску­беш за чуп­ри­ну, як i я сво­го по­кiй­но­го Ска­ви­ку скуб­ла. Ви своїй Євфроси­нi не ду­же по­ту­рай­те, бо во­на з ве­ли­ко­го ро­зу­му та в го­ло­ву за­хо­дить. Як­би моя доч­ка Оленка так ко­вер­зу­ва­ла, то я б їй, пся­юсi, так нак­ле­па­ла по­ти­ли­цю отим ко­ши­ком, що во­на пам'ята­ла б до но­вих вi­ни­кiв.

Сидір Свиридович. Ви, Гор­пи­но Кор­нiївно, що iн­ше.

Горпина. Я що iн­ше? А що ж я та­ке? Га? Хi­ба не знаємо, якi ве­ли­кi па­ни бу­ли Ряб­ки? Ав­жеж ста­рий Ряб­ко, ваш батько, м'яв шку­ри i хлiб з то­го їв. Я тор­гую яб­лу­ка­ми i хлiб з то­го їм, i нi­ко­го не бо­юсь, i до­ка­жу на всi Ко­жум'яки, що нi­ко­го не бо­юсь, на­вiть ва­шої ве­ли­ко­ро­зум­ної Євфро­си­ни. (При­сi­кується до Ряб­ка i б'є ку­лак об ку­лак.)

Сидір Свиридович. Свят, свят, свят! Братська чу­дов­на бо­го­ро­ди­це! Зас­ту­пи й по­ми­луй. (Осту­пається й хрес­титься.)

Горпина. Чо­го ви одх­ре­щуєтесь од ме­не? В ме­не не­ма на го­ло­вi чор­тя­чих ро­гiв.

Сидір Свиридович. А хто ж заг­ля­дав пiд ваш очi­пок? А мо­же, й є?

Горпина. А як я ски­ну хуст­ку та по­ка­жу?

Євдокія Корніївна. I го­дi, сест­ро, го­дi. Хi­ба ж ти не знаєш, що мiй ста­рий ве­ре­дує?

Горпина. Скуб­ла вас жiн­ка, та чортз­на по-ко­лишньому.

Сидір Свиридович. Ме­ле, ме­ле, ше­ре­тує. (Прис­пi­вує.)

Горпина (прис­пi­вує). Ше­ре­тує, обер­неться й по­цi­лує. Та­ке лиш по чар­цi! Чо­го це ти, Яв­до­хо, на­пун­дю­чи­лась? Си­дить, як та ко­пи­ця в до­що­ву го­ди­ну на по­лi.

Євдокія Корніївна. Еге! тут як по­чав ви­га­ду­ва­ти на ме­не, що…

Сидір Свиридович. Цить, цить, цить! (За­ту­ляє ро­та Євдо­кiї Кор­нiївнi.) Нi­як не вдер­жить сво­го язи­ка! Ще й доч­цi роз­ка­же. Ой, якi ж слизькi язи­ки у тих жi­нок: в од­нiєї гост­рий як брит­ва, а у дру­гої слиз-ький: так i лi­зе сам з ро­та. (По­ка­зує.)

Горпина. Та ка­жи-бо, що твiй чо­ло­вiк ви­га­ду­вав!

Сидір Свиридович. Ой, цить, не ка­жи!

Горпина. Та ка­жи-бо, ко­ли на­га­да­ла; не дра­туй­ся. Ка­жи, бо ви­лаю.

Сидір Свиридович. Не ка­жи, бо з ха­ти вте­чу.

Євдокія Корніївна. Та то ми, сест­ро, оце ра­ди­лись, за ко­го б нам свою доч­ку вiд­да­ти за­мiж. Пе­ре­би­ра­ли усi Ко­жум'яки, та й не знай­шли нi од­но­го па­ни­ча доч­цi до па­ри.

Горпина. Ку­ди ж пак! Ти­ся­чi та сот­нi нi­ко­ли в дiв­ках не по­си­вi­ють. Не бiй­ся! По­ви­хо­дять шви­денько. От уже нам, бiд­ним, зов­сiм дру­ге дi­ло, хоч моя Олен­ка кра­су­ня не то що на всi Ко­жум'яки, а мо­же, й на ввесь Київ.

Євдокія Корніївна. Та й на­ша Євфро­си­на не то що на ввесь Київ, а мо­же, й за Київ. А що вже ро­зум­на i вче­на, як ба­риш­ня, то нiг­де прав­ди дi­ти, хоч, мо­же, ма­те­рi не при­хо­диться своєї доч­ки хва­ли­ти.

Горпина. Тiльки ду­же звик­ла вер­хо­во­ди­ти, тим, бач, що ве­ли­ко­ро­зум­на. Як­би моя Олен­ка так вер­хо­во­ди­ла в ха­тi, то я б їй пат­ли обс­куб­ла.

Дзвонять до церк­ви.

Сидір Свиридович. Чи це вже й до ве­чер­нi дзво­нять? Пi­ду ж я по­мо­жу дя­ко­вi спi­ва­ти. (Встає.)

Горпина. Вже та­ки й по­мо­же­те дя­ко­вi. Сi­дай­те ж та луч­че по­ба­ла­каємо. Не­хай там сам дяк кур­ни­кає.

Євдокія Корніївна. Я оце все про свою доч­ку. Вже б, здається, i час за­мiж, та все якiсь не­до­лад­нi лю­ди трап­ля­ються: то не­гар­нi, то без гро­шей, хоч i гар­нi, то не ду­же ро­зум­нi. Зовсім не до па­ри моїй Євфро­си­нi.

Горпина. О, Євфро­си­на та­ки ве­ред­ли­ва. Не­дур­но во­на так де­ре но­са пе­ре­до мною, не­на­че я їй не тiт­ка.

Євдокія Корніївна. Тут, сест­ро, по­чав до нас хо­ди­ти один мо­ло­дий па­нич, та не ска­жу, як звуть.

Горпина. Про ме­не, не ка­жи. Ме­нi не йти за йо­го за­мiж.

Євдокія Корніївна. Гар­ний, хоч з ли­ця во­ди на­пий­ся, ще й до то­го ро­зум­ний. Як поч­не го­во­ри­ти з Євфро­си­ною, та так го­во­рить ро­зум­но, що я слу­хаю, слу­хаю i нi­чо­гi­сiнько не роз­бе­ру.

1 2 3 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький» жанру - 💙 Драматургія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький"