Читати книгу - "Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий"
- Жанр: 💙 Драматургія
- Автор: Іван Карпенко-Карий
Вітаю, дорогі читачі! Я, Іван Карпенко-Карий, радий представити вам свою книгу "Сто тисяч. Хазяїн". Ця книга об'єднує дві видатні п'єси, які розкривають проблеми тогочасного суспільства і людських стосунків. Ця п'єса розповідає про жадібність і гонитву за багатством. Головний герой, Герасим Калитка, одержимий бажанням збільшити свої статки. Він готовий ризикувати всім, щоб отримати сто тисяч рублів. Та чи варто це тих жертв, на які він йде? "Сто тисяч" — це історія про те, як жадібність може зруйнувати життя людини та призвести до непоправних наслідків. 💰 У цій п'єсі ми знайомимося з образом Петра Курочки, який, на відміну від Калитки, є втіленням селянської мудрості та господарської кмітливості. Петро прагне досягти успіху, але його шлях не позбавлений перешкод. Він стикається з підлістю, зрадою та несправедливістю. "Хазяїн" — це розповідь про боротьбу за правду та людську гідність. 🌾 Я, Іван Карпенко-Карий (справжнє ім'я Іван Тобілевич), народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка, Херсонська губернія. Моя творчість здебільшого присвячена драматургії, і я є одним з найвидатніших українських драматургів. У своїх творах я прагнув відобразити життя простих людей, їхні радощі та печалі. Моє життя було сповнене труднощів і випробувань, але це лише зміцнювало мій дух і бажання творити для народу. 🎭
Читайте безкоштовно на readukrainianbooks.com
На сайті readukrainianbooks.com ви можете читати мої книги онлайн безкоштовно і без реєстрації. 🌟 Цей ресурс зібрав найкращі книги світу та бестселери, щоб кожен міг насолоджуватися літературними шедеврами рідною мовою. 📖 Читання українською мовою є надзвичайно важливим для збереження нашої культурної спадщини та розвитку національної ідентичності. 💙💛
Наша мова — це наше багатство, і ми повинні її берегти. Читаючи книги українською, ми сприяємо розвитку нашої мови та культури. Кожна прочитана книга — це крок до збереження нашої національної самобутності та духовного розвитку.
Запрошую вас на readukrainianbooks.com, де ви зможете відкрити для себе світ "Сто тисяч. Хазяїн" та інших видатних творів. 📚 Читайте з задоволенням, розширюйте свої горизонти та підтримуйте розвиток української культури!
Важливі моменти:
- Читання українською мовою сприяє збереженню та розвитку нашої мови.
- На сайті readukrainianbooks.com ви знайдете безліч бестселерів та найкращих книг світу.
- Усі книги на сайті доступні безкоштовно і без реєстрації.
Запрошую вас поринути у світ "Сто тисяч. Хазяїн" та насолоджуватися кожною сторінкою цих надихаючих історій! 📖✨
Читати ще книги автора Івана Карпенко-Карого на нашому сайті:
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іван Карпенко-Карий
Сто тисяч. Хазяїн
Сто тисяч
Комедія в 4 діях
Дієві люде:
Герасим Никодимович Калитка — багатий крестьянин.
Параска — жінка його.
Роман — син їх.
Савка — кум Герасима, крестьянин.
Бонавентура — копач.
Невідомий — єврей.
Гершко — фактор.
Мотря — наймичка.
Клим — робітник.
Дія перша
Ява І
В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.
Невідомий. Нікого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема — один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будєт гендель, єжелі удастся... Попробуєм!..
Ява II
Роман і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам.
Роман. Здоров!
Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман. Це.
Невідомий. А де ж сам хазяїн?
Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.
Невідомий. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.
Роман. Може, й вони через годину будуть.
Ява III
Ті ж і Копач.
Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!
Невідомий. А ви разлі часний? Не похоже.
Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невідомий. Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов.)
Ява IV
Копач і Роман.
Копач. Ха-ха-ха! Замєть — це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрєлся... Командовал зводом, так пров’янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ тридцять в одставке, по світу вольно я ходжу і в очі сміливо усім гляжу... Стихи... Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?
Роман. Ще в городі.
Копач. Хотів поздравити його з пріобрєтєнієм земельки... А Прасковєя Івановна?..
Роман. У попа.
Копач. Так! Торічелієва пустота... Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш — це з фізики. В такім разі — адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)
Ява V
Роман, потім Мотря.
Роман. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став, як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав... І все він зна — тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука.) Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря (за дверима). Чого там? Нема мені часу.
Роман. Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.
Входе Мотря.
Заший. (Показує.)
Мотря. Де це ти так розпанахав?
Роман. Зачепився за вила.
Мотря зашива, Роман її цілує.
Мотря (б’є його кулаком). А це що? А тпруськи!
Роман. Хіба не можна? Ми ж восени поженимось. Чула, що батько казав?
Мотря. То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже й губи розпустив.
Роман. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.
Мотря. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.
Роман. Батько? Справді.
Мотря вибіга.
Ява VI
Герасим і Роман.
Герасим. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?
Роман. Та я розірвав рукав... Мотря зашила.
Герасим. А мати ж де?
Роман. Пішли до попа...
Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.
Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас і Копач. (Вийшов.)
Герасим (один). Жид — то діло, а Копач — морока. Ху! Слава Богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито — і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин — шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок — так-так! — однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумію... Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер — багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив — видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато не мало — п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись... Обіщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.
Ява VII
Савка і Герасим.
Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
Герасим. А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?
Савка. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте... Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.
Герасим. Я ж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши — давай! Хіба у мене банк, чи що?
Савка. Та до кого ж ти і вдаришся? Жид злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.
Герасим. Хто ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий», після закриття браузера.
