Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Летючий корабель 📚 - Українською

Читати книгу - "Летючий корабель"

415
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Летючий корабель" автора . Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Шкільні підручники. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Летючий корабель» була написана автором - , яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги / 💛 Шкільні підручники".
Поділитися книгою "Летючий корабель" в соціальних мережах: 

Українська народна казка “Летючий корабель”.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
Летючий корабель Був собі дід та баба, а в них було три сина: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він знай на печі у просі, в чорній сорочці, без штанців. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він голодує. Аж ось прийшла чутка, що так і так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя на обід, і хто змайструє такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає: Розумні брати й радяться: — Піти б то, може, там, де наше щастя закотилося! Порадились, просяться в батька та в матері: — Підемо ми,— кажуть,— до царя на обід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося! Батько їх умовляє, мати їх умовляє... Ні! — Підемо, та й годі! Благословіть нас на дорогу. Старі, нічого робити, взяли, поблагословили їх на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала — пішли вони. А дурень сидить на печі та й собі проситься: — Піду і я туди, куди брати пішли! — Куди ти, дурню, підеш? — каже мати.— Там тебе й вовки з'їдять! — Ні,— каже,— не з'їдять, піду! Старі з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так ні! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть: — Ну, йди, та щоб ти вже й не вертався й щоб не признавався, що ти наш син. Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він і пішов. Іде та йде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий дідуган, борода зовсім біла аж до пояса. — Здорові, діду! — Здоров, сину! — Куди йдете, діду? А той каже: — Ходжу по світу, з біди людей виручаю. А ти куди? — До царя на обід. — Хіба ти,— питає дід,— умієш зробити такий корабель, щоб сам літав? — Ні,— каже,— не вмію! — То й чого ж ти йдеш? — А бог його знає,— каже,— чого! Загубити не загублю, а може, там моє щастя закотилося. — Сідай же,— каже,— та спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі. — Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите. — Нічого, виймай! От дурень виймає, аж з того чорного хліба такі стали паляниці білі, що він ізроду й не їв таких; сказано, «як у панів». — Ну що ж,— каже дід,— як його, не пивши, полуднувати? Чи немає там у тебе в торбі горілки? — Де б вона в мене взялась? Тільки води пляшка! — Виймай! — каже. Він вийняв, покуштував — аж там така гарна горілка стала! — От бач,— каже дід,— як бог дурнів жалує! От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже: — Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс, та підійди до дерева, та перехрестися тричі, й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить; тоді — каже,— тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети куди тобі треба, по дорозі бери кого б там не стрів. Дурень подякував дідові і розпрощався; дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс. От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав-спав... Коли це за який там час чує — хтось його будить: — Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай! Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів... Як полетів та й полетів — нижче неба, вище землі — й оком не зглянеш! Летів-летів, коли дивиться: припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув: — Здорові, дядьку! — Здоров, небоже! — Що ви робите? — Слухаю,— каже,— чи вже позбирались до царя на обід люди. — А хіба ви туди йдете? — Туди. — Сідайте зі мною, я вас підвезу. Той сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік шляхом — одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче. — Здорові, дядьку! — Здоров, небоже! — Чого ви на одній нозі скачете? — Того,— каже,— коли б я відв'язав другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив. А я,— каже,— не хочу... — Куди ж ви йдете? — До царя на обід. — Сідайте з нами. — Добре. Той сів, знов полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: стоїть на дорозі стрілець і приціляється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого. Він крикнув: — Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого? — То що, що не видно? То вам не видно, а мені видно! — Де ви її бачите! — Ет! — каже.— Там, за сто миль, сидить на сухій грушці! — Сідайте з нами! Він і сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік і несе за спиною повен мішок хліба. — Здорові, дядьку! — Здоров! — Куди ви йдете? — Іду,— каже,— добувати на обід хліба. — Та в вас і так повен мішок! — Що тут цього хліба? Мені й на один раз поснідати не стане. — Сідайте з нами! — Добре! Сів і той. Полетіли. Летіли-летіли, коли дивляться, ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає. — Здорові, дядьку! — Здоров! — Чого ж ви тут ходите? — Пити,— каже,— хочеться, та ніяк води не знайду. — Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому ви не п'єте? — Ет, що тут цієї води! Мені й на один ковток не стане. — Так сідайте з нами! — Добре! Він сів, полетіли. Летіли-летіли, коли глянуть, аж іде чоловік у село й несе куль соломи. — Здорові, дядьку! Куди це несете солому? — У село,— каже. — Ото! Хіба в селі нема соломи? — Е,— говорить,— та не така! — А хіба це яка? — А така,— каже,— що яке б душне літо не було, а тільки розкидай цю солому, то зараз де не візьметься мороз і сніг. — Сідай з нами! Той сів, і полетіли далі. Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима. — Здоров, дядьку! — Здоров! — Куди ви дрова несете? — У ліс. — Ото! Хіба в лісі нема дров? — Чому нема? Є,— говорить,— та не такі. — А які ж? — Там,— каже,— прості, а це такі, що як тільки розкидати їх, так зараз же де не візьметься військо перед тобою! — Сідайте з нами! І той згодився, сів, та й полетіли. Чи довго вони летіли,
1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Летючий корабель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Летючий корабель"