Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
- Жанр: 💛 Фентезі
- Автор: Генечка Ворзельська
- 420
- 0
- 28.04.22
Тримайтеся! У ваших руках справжня бомба. Твір на межі фолу. На межі жанрів. На межі етики. І за межами фантастики.
Здавалося, неможливо вигадати щось нове. Все вже вигадано, всі жанри випробувані, й письменники переписують одне одного. Проте авторка сміливо кидає виклик усім канонам, усім грандам, а заразом і читачам. Бо тільки такі твори можна оцінювати за великим рахунком. Бо тільки такі книжки мають шанс стати культовими.
Про що ця книжка? Про війну, про смерть, про кохання. Про нас із вами.
Можливо, це літературний комікс, а може — новий світ.
Але у будь-якому разі гарантуємо вам силу-силенну вражень. А чого іще вимагати від гарної книги?
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Янголятко в кутих черевиках
Книга перша
Частина перша
Крихітка в кутих черевиках
Я маленька, симпатична і сексуальна. Таке собі шлюбне оголошення на першій шпальті — «без комплексів і проблем із житлом».
Я сиджу в своїй власній кухні та чищу свій власний пістолет. Дівчинка-крихітка з цигарочкою, кавою у потертих джинсиках. Бракує лише фенічок на зап’ястки, дурнуватого песика та етюдничка в кутку з чимось не менш зворушливим. На кшталт — «мертвих сніговиків».
Сором’язливе янголятко з великим пістолетом, і зовсім не через чоловічі комплекси — «моєму пістолетові годиться бути більшим», а тому, що він-таки має бути великим.
Ось мене викинули з авта, оце я заганяю кулю в живіт, а оце — б’ю. Дуже боляче, щоб він зігнувся, і я могла поцілити ногою в обличчя.
Маленьке янголятко у кутих черевиках.
Розділ 1А він, дурненький, знаючи мене вісім років, призначив зустріч за кільцевою дорогою, уночі, — на щось сподівався.
Я приїхала до нього бульдозером. Великим оранжевим із двома червоними лампами на даху.
А він з одним зі своїх кам’яних воїнів стояв на узбіччі біля машини і вдивлявся туди, у темну далечінь, у сліпучі вогні поодиноких фар.
Із термосом перченої кави на задньому сидінні, з дощем, який так недоречно для них розпочався.
Відчинити дверцята, сховатися від дощу, підкріпитися кавою, зателефонувати дружині й сказати:
— Її ще немає.
— Як то немає?! — здивувалася я. — Невже я спізнилася?!
Він смиконув рукою й упустив каву. Я зрушила ебонітову ручку, нахиляючи ковша та розрубуючи навпіл дах машини, і змусила його ховатися під сидіння з надривним: «А-а-а!!!», що перекривало скреготіння та брязкіт.
З неголосним: «Грр-рра-ахх!» — кам’яного воїна, затиснутого кермом, — воно вмить стало схоже на молодий місяць.
Тепер трішки назад, підняти машину на задні колеса, а тоді вперед, капотом просто в дорожню пилюку. Потім вирвати подряпаний дахом ківш зі шматками салонної шкіри на зубцях і зістрибнути на землю та підійти до них.
Я присіла біля вікна, схожого тепер на вузьку амбразуру, і запитала:
— У вас усе гаразд?
— Ха-х-ху-х-хи-и…
— Ви там ще живі?
Він припав до щілини з іншого боку, наші очі зустрілися.
— Курва!
— Перепрошую? — я не розчула і тому взялася за пістолет.
— Ні-ні, — сказав він. — Це я не тобі.
— То у вас усе гаразд?
— Так.
— Ви не можете уявити, яка я втішена.
Я завжди тішуся, коли татусеві добре. Моєму вітчиму, що взяв мене з дитячого будинку.
Шкода лишень, що не можу зараз його поцілувати.
Та головне — у нього все гаразд.
Усе ще граючись пістолетом, я повернула до міста, але заховала зброю, щойно перша машина зупинилася поруч.
— Куди?
— До міста.
— Сідай, — голосом доброго опиря мовив водій. — Я не скривджу тебе.
— Авжеж. Не скривдите.
Мені завжди щастило на доброзичливих людей. Люди взагалі були добрими до мене. Надто, коли наставити на них пістолета й сказати: «Раз», — і попередити, що лічити далі не вмієш.
Славна крихітка в кутих черевиках. Маленький янгол смерті, що цілує холодну кулю.
Я, певно, соромилася б стриптизу, якби не Кінець Світу. Я могла б бути комусь вірною дружиною, якби у чотирнадцять років не отримала вже десяту медаль за війну, за Армагеддон. Я облишила б куріння, якби не Апокаліпсис. Я була б зовсім іншою, якби не Іоанн Богослов: «І побачив я, що вона упилася кров’ю, і ніс її на своїй спині звір». Це про мене.
І, повіривши, вони мали мене за нечемну та ставилися зовсім не так, як я на те заслуговувала. Навіть цей водій, що спробував-таки мене задушити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.