Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дякую, — промовила я, виходячи з авта.
— М-м-м-м-м, — промимрив він.
Мій пістолет, що ледь не вбив. Водій, що ледь не помер від інсульту. Купити цигарок і, спустившись у метро, розповісти про себе все. Хочете? Тоді я розпочну. І першими, про кого ви почуєте, будуть мої батьки: вітчим та названа мати.
Вітчим і мати — вони купили мене. Тато і мама — цих уже купила я, коли пішла від названих батьків.
Уперше я втекла у три з половиною роки.
Це було нескладно. Але й недалеко.
Я вийшла та й пішла собі. Світ виявляється неоглядний. Він не кінчається за спорудами навколо нашого дитячого будинку. У ньому живе стільки людей! Там є навіть великий пес, який обнюхав мене та почалапав слідом.
Якщо йдеш поряд із собакою, ніхто не подумає, що ти сама по собі, навіть коли вдягнена по-сирітському.
Пес був чималий і, коли я стомлювалася, він лягав біля моїх ніг, чекаючи, доки я підведуся з бордюру та ми рушимо далі.
П’ять днів прямувала до краю землі, але так і не встигла дійти.
Вдруге я втекла років у п'ять.
Звила кубельце на даху, і птахи годували мене.
Коли виповнилося шість, один добрий стариган узяв мене до свого дому, наповненого книжками та духмяною хвоєю. Сотні новорічних ялинок обсипалися там і встеляли підлогу, килими та сходи. Тисячі книжок уздовж стін, у коридорах, камінній залі, золото й оксамит шпалер.
Він читав уголос. Я слухала, намагаючись зрозуміти.
У сім років мене викрали.
Шість місяців у смердючому льоху на іржавому ланцюзі. Шість місяців їсти з підлоги й чути, як сопе блідий товстун, коли затягує трупи на стіл, а тоді довго їх розтинає.
Турботливі міліціонери.
Тепло ковдри із шафи в кабінеті на п’ятьох. Тієї ж ночі назад до дитбудинку:
— Тобі буде добре там.
Можливо, мені там і справді було б добре, якби не зматеріалізувалися батьки, які взяли мене за доньку. Батько й мати:
— Янгол.
— Навіть схожа на тебе.
— Що?
— Мабуть, стане такою ж вродливою.
У величезній квартирі, серед неймовірно багатих друзів.
Сто репетиторів, шість мов, десяток комп’ютерів, черговий Кінець Світу, після якого я залишила їх.
У дванадцять я купила собі батька й матір, щоб було кому відвідувати батьківські збори. Сама намалювала табель, характеристику та довідку про те, що мешкаю у тій квартирі, яку я, власне, собі й придбала.
Мені потрібен був хтось, щоб на його ім’я купити житло, щоб заходив у мої двері; щоб заспокоїв сусідів, яким було несила винести мою самотність. П’яненький тато, мати з лантухом дрантя.
У п’ятнадцять зрозуміла: годі, мені вже ніхто не потрібен, і я не потрібна нікому.
Тільки бідному вітчиму — він досі не вбив мене лише тому, що інакше не довідався б, де гроші, які я поцупила в нього. Не багато — саме стільки, аби дозволити собі все.
А так я — маленька, симпатична та сексуальна. Дівчинка-поні у дзвінких черевиках.
Дим солодкий, а кава гірка.
Як чудово знову повернутися додому.
Розділ 2— Як звати того ведмедика?
— У?
— З яким ти спиш?
— А, — посміхнулась я. — Іди ти.
— Чим хочеш займатися?
— Що?
— Я міг би погойдати тебе.
— А, — всміхнулася. — Не боляче?
— Ні-і-і, — застогнав він, тицьнувшись у сходи.
— Спокійно, — піднісши руки догори та відійшовши до стіни. — Я нічого не хочу.
— Дякую, — сказала я.
— Сто двадцять.
Пристойна ціна за такий.
— Можна помацати?
— Авжеж. — сказав він, скидаючи светра.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.