Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А скільки коштує ніч?
— Триста.
— Поїхали, — сказала я, — вези.
У його квартиру з дурненькими дзеркалами на стелі. Аби потім підрахувати, що він оцінює кожен свій поцілунок рівно у дванадцять копійок.
Файно знову повернутися.
Файно вим’яти себе.
— То як кличуть того ведмедика?
— Не знаю, але коштує він суто умовні гроші.
Розділ ЗТут я живу. Ось моя ванна. Ось туалет. Тут я сплю, цим я їм. А це покриваю лаком.
Файно це — розчепірити пальці та фарбувати нігті. Файно нюхати туш і робити очі ще більшими. Файно робити так, щоб губи блищали…
Це моє дзеркало, а у шафі можна зачинити десять борців сумо, якщо спочатку витягти з неї усі мої сукні.
Цю шубку підстригла я. Каблучку мені виплавили з кулі. Ось відбиток моїх губ. Лише схопив за волосся, лише вдарив обличчям об стіну. Ці плями довкола — його розбризканий мозок. Тільки б вивернутися, тільки б вихопити з його кобури пістолет, тільки б приставити йому до підборіддя.
Колись я зроблю тут ремонт і, наклеївши веселкові шпалери, зроблю з цієї кімнати дитячу.
Колись мене поховають, і юрба вдів та сиріт стануть у чергу, щоб потанцювати на могильній плиті: «Тут спочиває Крихітка. Нам її не шкода».
А це — книжки. Я їх читаю. Це — вже прочитані.
Усе. Таємниці закінчились. Я розповіла все. Окрім того, як, прокинувшись того ранку, закурила і радісно засміялася:
«Риби — я ловила їх у блакитній воді — до несприятливих змін».
«Весілля — моя сукня була з мережива — побачити навіч похорон і мерця».
«Дерево — гілки дряпали об вікно — несприятливий знак щодо будь-яких справ».
Я відкинула сонник:
Файно… Навіть не подивилася, що означають «ніч», «пісок» і «безлюдні будинки».
— Мені є біля чого заходитися!
Татусю, невже вам не сподобався мій бульдозер?
Мамуню, вам більш не треба плескати мене по щоці та примовляти:
— Дитинко, ти сама все зрозумієш.
Де ж ви? Якби знали, що чекає на вашу названу дочку, донечку, ластівочку.
І, вчепившись у зубну щітку, я кажу:
— Файно!
Мені подобаються ледь помітні збрижки, коли я зморщую свого малюсінького носика. Файно буде побачити похорон. Файно побачити мерця.
Моя мачуха ходить вночі на цвинтар. Біля старих хрестів, на розбитому надгробку, прекрасна у своїй наготі, вона викликає різну нечисть. Вона стогне, обхопивши її ногами. Вчепившись руками в хреста, увіп'явшись нігтями в різьблений камінь. Вигинається з криком:
— Так!!!
Мій вітчим виголює скроні.
Його книги стікають кров'ю, хоч там самі лише цифри — за ними гроші, що тепер належать йому.
Я стояла у кривавій баюрі. Мені довелося розтягати купу закляклих тіл, щоб дістатися комп’ютера, — там був його рахунок.
Пароль — ім’я першого з убитих ним. П’ять літер, двоє найманих убивць, чотири кулі. Тричі натиснути «Enter», а потім розкидати супутників, котрі зберегли для мене все, що можу донести.
А ще я купила нові набої. Вони лишають у тілі тридцятисантиметрові отвори.
— Дитинко, — сказав вітчим, — міняймося.
— Ні.
— Навіщо тобі гроші?
— Так, — сказала я.
— Ти хочеш, аби я…
— Хочу.
— Мені доведеться…
— Файно.
У неї — біле волосся смерті. У нього — пусті очі.
Тепер я ніколи не скажу «файно», бо тільки добрі дівчатка потрапляють до раю.
Розділ 4Я хочу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.