Читати книгу - "Соловей"

270
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Соловей" автора Ганс Христіан Андерсен. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Соловей» була написана автором - Ганс Христіан Андерсен, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Шкільні підручники / 💙 Класика / 💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Соловей" в соціальних мережах: 

«Соловей» — твір одного з найкращих казкарів усіх часів та народів Ганса Христіана Андерсена, який є актуальним сьогодні, як ніколи.

Незвичайний сюжет про маленьку непоказну пташку, яку імператор замінив на гарну, але неживу, відкриває перед юними читачами справжні людські цінності. Адже не все те золото, що блищить…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
Соловей
Ганс Крістіан Андерсен
У Китаї,— ти, звичайно, це знаєш,— імператор — китаєць, і всі навколо нього також китайці.
Це було вже багато років тому, але саме через те і варто прослухати цю історію, поки її не забули зовсім.
Палац імператора був найрозкішнішим у світі, весь зроблений з найтоншого фарфору, дуже коштовного, але такого ламкого, що до нього страшно було доторкнутися.
В саду росли найчудовіші квіти, і на найкращих з них були прив'язані срібні дзвіночки: вони дзвеніли, щоб не можна було пройти мимо, не помітивши квітів. От як все було тонко вигадано в саду імператора. Він тягся ген-ген так далеко, що сам садівник не знав, де йому край, а із саду потрапляли в чудовий ліс з високими деревами і глибокими озерами. Ліс спускався аж до самого моря, синього і глибокого; великі кораблі пропливали під вітами лісу, і там жив соловей. Він так солодко співав, що навіть бідний, обтяжений турботами рибалка, коли виходив уночі рибалити, зупинявся і слухав, забувши про свій невід.
— О! Як це добре! — казав він, але мусив робити своє діло і забував про пташку. Проте, коли наступної ночі соловей знову починав співати, а рибалка знову припли вав туди, він казав те саме: "О! Як це добре!"
З усіх країн світу приїздили мандрівники в столицю імператора і дивувалися з міста, палацу й саду. Та, почувши чарівний спів солов'я, всі казали: "Все ж таки це — найкраще!"
Мандрівники, повернувшись додому, розповідали про все, що бачили. Вчені писали багато книжок про місто, палац і сад. І про солов'я вони теж не забували: його вони навіть ставили найвище за все, а ті, які вміли писати вірші, складали найчудовіші вірші про солов'я в лісі над глибоким морем.
Книжки розходились по всьому світу, і деякі з них потрапили якось і до імператора. Він сидів на своєму золотому троні, читав і читав, щомиті покивуючи головою, бо йому приємно було читати прекрасний опис його міста, палацу й саду. "Та соловей — все ж таки найкраще",— писалось у книжці.
— Що таке? — сказав імператор.— Соловей!.. Я зовсім не знаю. У моїй державі і навіть у моєму саду живе така пташка, а я ніколи не чув про це. Довелось уперше дізнатися про неї з книги!
І він покликав свого камергера. Камергер був такий поважний, що коли хтось нижчий чином розмовляв з ним або наважувався спитати що-небудь, він нічого не відповідав, крім "п", хоча це зовсім нічого не означає.
— Виявляється, у нас тут живе надзвичайна пташка, яка зветься "соловей",— сказав імператор.— Кажуть, що вона — над усе варта уваги у моїй великій державі. Чому мені про неї ніколи не доповідали?
— Я досі не чув її імені,— промовив камергер,— її ніколи не представляли при дворі.
— Я хочу, щоб вона сьогодні ж увечері була в палаці і співала мені,— сказав імператор.— Весь світ знає про те, що є в мене, тільки я один не знаю.
— Я не чув раніш її імені,— повторив камергер,— але я її шукатиму, я її знайду!
— Та де ж її шукати? Камергер бігав по всіх сходах згори та вниз, по всіх залах та коридорах, але ніхто, кого він стрічав, не чув ані слова про солов'я. Камергер прибіг назад до імператора і сказав, що це, напевне, вигадки тих, що пишуть книги.
— Ваша імператорська величність не повинна вірити, що пишуть у книжках. Це все — звичайнісінькі вигадки, чорна магія.
— Але ж книгу, в якій я прочитав про це,— заперечив імператор,— прислав мені всевладніший імператор Японії, і в ній не може бути неправди! Я хочу почути солов'я. Він мусить бути сьогодні тут. Він матиме мою найбільшу милість. Якщо його не буде, після вечері я накажу побити палицями всіх придворних!
— Тзінг-пе! — сказав камергер і знову оббігав сходи згори та вниз через усі зали та коридори; трохи не половина придворних бігали за ним, бо вони зовсім не хотіли, щоб їх били палицями. У всіх було одне питання — про дивного солов'я, про якого знав цілий світ, але ніхто не знав при дворі.
Нарешті зустріли вони на кухні бідну маленьку дівчинку. Вона мовила:
— О боже!.. Соловей! Я його добре знаю! О! Як він уміє співати! Щовечора мені дозволено відносити моїй бідній хворій мамі недоїдки від обіду. Вона живе внизу, на березі моря, і, коли я повертаюсь назад і спочиваю в лісі, я там слухаю співи солов'я. У мене виступають сльози на очах, і стає так хороше, немов мене цілує мама.
— Маленька куховарочко! — сказав камергер. — Я дам тобі постійне місце на кухні і поклопочусь про дозвіл дивитися, як імператор обідає, якщо ти проведеш нас до солов'я... Він одержить запрошення сьогодні ввечері бути у палаці.
І ось вони попрямували до лісу, де завжди співав соловей, і півдвору йшло за ними.
Вже пройшли чимало, і саме десь замукала корова.
— О! — сказали молоді придворні.— Ось він! Яка дивовижна сила в такій маленькій тварині! Але, звичайно, ми чули його раніше!
— Ні, це корови мукають,— пояснила дівчинка,— ми ще далеко від того місця.
Трохи згодом заквакали жаби в болоті.
— Чудово! — зауважив придворний бонза.— Я вже чую його, він дзвенить, як маленькі церковні дзвоники.
— Ні, то жаби! — заперечила дівчина.— Але тепер, напевне, ми скоро його почуємо.
Та ось заспівав соловей.
— Ось він! — скрикнула дівчинка.— Слухайте! Слухайте! Ось він сидить.— І вона показала на маленьку сіреньку пташку вгорі на гілці.— Слухайте соловейка!
— Чи це можливо? — промовив камергер.— Я ніколи не уявляв його собі таким! Який у нього простий вигляд! Може, він позбувся своїх барв, тільки-но побачив перед собою стільки знатних людей?
— Соловейку! — гукнула голосно куховарка. — Наш милостивий імператор бажає, щоб ти йому проспівав,
— З великою приємністю! — відповів соловей і заспівав так, що це була просто насолода.
— Немов скляні дзвіночки дзвенять,— сказав камергер.— Подивіться на це маленьке горлечко, як воно працює. Дивно, що ми раніше його не чули. Він матиме великий успіх при дворі.
— Може, ще поспівати імператорові? — спитав соловей. Він думав, що імператор теж тут з усіма.
— Мій прегарний маленький соловей,— сказав камергер.— Я маю щастя закликати вас сьогодні ввечері на двірцеве свято, де ви зачаруєте його імператорську милість своїм дивним співом.
— Найкраще мене слухати в зеленому лісі,— промовив соловей, але полетів з ними, коли почув, що цього бажає імператор.
В палаці все було розкішно прибрано. Фарфорові стіни й підлога сяяли, відбиваючи світло багатьох
1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соловей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Соловей"