Книги Українською Мовою » 💛 Езотерика » Це знає тільки вітер 📚 - Українською

Читати книгу - "Це знає тільки вітер"

501
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Це знає тільки вітер" автора Бруно Ферреро. Жанр книги: 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Це знає тільки вітер» була написана автором - Бруно Ферреро, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Езотерика".
Поділитися книгою "Це знає тільки вітер" в соціальних мережах: 

Годі знайти людину без претензій та жалів, висловлених публічно чи загнаних у найглибші закутки єства. Люди вважають себе недоціненими, не задосить поважно потрактиваними, дискримінованими... Як наслідок часто опускаються руки, виявляється нехіть до життя, тихо накопичується агресія й чекає першої-ліпшої нагоди, аби вибухнути... Як упоратися з цим? Як завжди, вихід є: записатися на прийом до психотерапевта, традиційний спосіб – поговорити зі своїм духівником. Однак за того чи того розв"язку, людина мусит постаратися змінити свою настанову до життя. Життя – це завжди дар, дар Божий нам, людям. Водночас ми отримуємо ще один дар, без жодних умов та обмежень, - любов Бога. Ми просто приречені бути любленими Богом. Єдине, що залишається нам робити, - прийняти ці дари, і тоді все буде гаразд, життя налагодиться. Складно відповісти на запитання, чи про це щось знає вітер, бо істина в тому, що достеменно це знає Господь.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 15
Перейти на сторінку:
ЦЕ ЗНАЄ ТІЛЬКИ ВІТЕР


Проминуло з вітром

 Пригріло весняне сонце, і на газоні міського парку серед зелені трави з’явилися м’ясисті зубчасті листочки кульбаби. Одна рослинка вже навіть вигнала стебло, на якому зацвіла чудова жовта квітка, невинна і погідна, як захід сонця у травні. Згодом у її лоні дозріли сотні насінинок, а сама вона перетворилася в ніжну кульку з мережним візерунком на поверхні.


У кожній насінинці жило якесь бажання. Коли цвіркуни заводили свої серенади, в леготі вечірнього вітру колихалися тисячі мрій.


«Де їх розсіватимемо?»


«Хто знає?»


«Це знає тільки вітер».


Одного ранку від сильних рвучких поривів вітру насінинки зірвало в повітря і вони на своїх парашутиках полетіли в далечінь.


«До побачення … До побачення », - прощалися маленькі насінинки.


Осідали вони переважно на родючій землі садів і луків, а найменша з них спромоглася на коротку мандрівку, що закінчилася в щілині між плитами хідника. Вона впала, змішавшись із курявою, яку підняв вітер. Порівняно з доброю врожайною землею луків це був дуже бідний ґрунт.


«Отут мені жити», - сказала про себе насінинка і без зайвих роздумів, зібравши всі свої сили почала запускати коріння.


Обабіч хідника стояла крива розхитана лавка. Час від часу на ній любив посидіти юнак, начитаний і вразливий. Його серце гнітила якась журба, а руки завжди були затиснені в кулаки. Одного разу хлопець помітив, що поміж плитами проросли два ніжні листочки. Він злісно посміхнувся: «Нічого не вийде! Ви ж такі ж слабкі, як і я!» - і затоптав їх.


Однак наступного дня він побачив, що листочки знову піднялись, цього разу вже чотири.


Він цього моменту він почав пильно спостерігати за маленькою, але незламною та мужньою рослинкою. Через кілька днів вона вже цвіла веселим жовтим квітом, що нагадував вигук радости.


Уперше впродовж тривалого часу пригнічений юнак відчув, що його смуток і нехіть до життя починає розвіюватися. Він підняв голову і вдихнув повітря на повні груди. Стукнув по лавці кулаком і вигукнув: «Звісно! І в мене мусить вийти! »


Радість аж розпирала його, водночас йому хотілося сміятися і плакати … Він ніжно торкнувся пальцями жовтої голівки квітки.


Квіти відчувають делікатність і доброту людей. А для маленької відважної кульбаби ніжність юнака була особливим дивом.


Не випитуй у Вітру, чому ти опинився тут, а не деінде. Навіть потрапивши у вузьку щілину поміж камінням, роби все, щоб запустити коріння і жити … Бо в тебе є призначення.



Наші короткі оповідання – розсіяне Вітром насіння. Куди воно долетить і що з нього виросте – це знає тільки Вітер.



Світло

 - Чи ви бачили у церкві якась світло? Запитала у дітей катехитка.


- Люстри.


- Свічки.


- Лампадки.


- Сонце у вікні.


Діти затихли, задумалися.


- Може, ще щось? – перепитала кате хитка.


Одна дитина підняла руку і відповіла:


- Очі.


Чому ми так часто забуваємо про світло всередині нас? Чому дозволяємо йому згаснути? «Коли я був маленький, тато зажди залишав у моїй спальні увімкнений нічник». «Мій тато був світлом».



Осел і сопілка

У травні на луці лежала загублена кимось Сопілка. Вже давно ніхто на ній не грав. Аж одного дня поблизу проходив Осел, він узяв та й подув у Сопілка щосили. Ніколи у своєму житті Осел не чув такого чарівного звуку. І не лише він, у своєму ослячому житті, але й Сопілка – у своєму.


Ні Осел, ні Сопілка не могли зрозуміти, що сталося (обоє не були розумними, але вірили в розумність), вони відсахнулися одне від одного , засоромившись найпрекраснішої події в їхньому житті.


Скільки – то в нашому житі покинутих сопілок, покинутих ослів? Багато з нас ще не пізнали себе, багато приховують, ким є, очікуючи милости від інших, незнайомих нам людей, які так само ховаються від себе. Але іноді якесь відкриття, якась несподіванка, якась іскорка можуть … І знову все обривається. Тому що нам бракує відваги полюбити.


Її треба мати стільки, щоб прийняти любов інших.



Чудо

- Ти віриш у чудо?


- Вірю.


- Справді? Ти бачив яке-небудь чудо?


- Звичайно.


- Яке?


- Тебе.


- Мене?


- Хіба я чудо?


- Так.

1 2 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це знає тільки вітер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Це знає тільки вітер"