Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Українські традиції 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські традиції"

701
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українські традиції" автора Автор невідомий. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Українські традиції» була написана автором - Автор невідомий, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Наука, Освіта / 💛 Інше".
Поділитися книгою "Українські традиції" в соціальних мережах: 

Це видання – унікальна антологія, чудове джерело для всіх, хто хоче відчути, чим жив український народ від давніх-давен до нашого часу. «Влес-книга», Геродотова «Скіфія», Апокрифи та Житія перших руських святих, українські легенди, народні пісні й думи, а також інші цінні пам’ятки, – усі разом, зібрані тут матеріали формують цілісну картину духовної й культурної діяльності українців у різні часи та епохи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 290
Перейти на сторінку:
Українські традиції
Рідні, цілющі джерела

Існують численні наукові розвідки, у яких автори глибоко і проникливо досліджують духовну та культурну структуру того типу людини, який уособлює собою українець, ширше – українська нація, котра сягає корінням сивої давнини, часів протослов'янства.

Не в останню чергу цікавими з цього погляду є спостереження іноземних дослідників, які через призматику власного світовідчування показують те найпосутніше, найхарактерніше, що вони бачать в нашій культурі. Ці спостереження мають велику цінність, адже допомагають скласти нам повніше уявлення про нас самих. А якщо читач ще й правдиво запалюється власним бажанням дошукатися істини, якщо прагне злитися з тими духовно-психологічними і культурними енергіями, що творять його національну історію, самосвідомість, суспільні й особистісні ідеали, то він, ясна річ, зможе ґрунтовніше, життє-перспективніше засвоювати історію свого народу, відчувати неспростовну сув'язь з його духовним космосом.

«Скіфія» Геродота із Галікарнасу, «батька історії», як його вже усталено називають, – це погляд на наших предків очима іншої культури, слід визнати – викінченішої й довершенішої, ніж культура скіфів, що в основному жили іще мисливством і рибальством, але поступово опановували й землеробство. І все ж інтонація оповіді Геродота сповнена поваги до Скіфії. Читач побачить у тексті, який відкриває цю книгу, крім тенденції утвердити на скіфських теренах грецьку асимілюючу історичну потугу, ще й неабиякий спротив, що його виявляють скіфи, показуючи себе непримиренними захисниками як «тіла» своєї вітчизни, так і її душі, духу. Скіфи до затятості обстоюють свої духовні і культурні надбання, свої звичаї, які не підводили їх у протистоянні зазіханням із зовнішнього світу, вчили перемагати і бути вільними. Єдино, можливо, брак наполегливості в поширенні на зовнішній світ саме своїх цінностей, відсутність волі до закріплення в писемних пам'ятках, а відтак, і відсутність історично тяглого потужного розвитку й гуманізації власних традицій та ідеалів – з обов'язковістю спричинилося до другорядності культури скіфів на мапі духовно-культурних завоювань на зорі цивілізації, яких сягнула античність, зокрема давньогрецький її ареал, репрезентований у тому числі й історичними вислідами Геродота.

Аналізуючи етнографічний стан докиївського формування українства, чимало хто схиляється до того, що скіфи, а потім і сармати, хоч якими непокірливими вони були, здебільшого розчинилися в зовні мирному, історично малозаявленому на той період слов'янстві. А ті рештки скіфів і сарматів, що не були асимільовані слов'янством, відкочували на Північний Кавказ і далі на південь, аж чи не по сьогодні цементуючи етноси, які не збираються розчинятися в слов'янстві і взагалі ні в кому…

З інших матеріалів, що наводяться в нашому збірнику, особливо із розлогого «Викладу давньослов'янських легенд, або Міфології, укладеної Я. Ф. Головацьким», стає зрозуміло, що прото-українці мали грандіозний всесвіт власної міфології, свою космогонію, величну ієрархію богів, що вивищувалась до єдиного Бога, Бога богів, Уседержителя.

Як і в античних віруваннях, в давньоукраїнській міфології світ не вельми чітко поділяється на позаприродний і природний, видимий. Людина існує в обох цих світах, спілкується з істотами нижчого порядку, ніж вона сама, і водночас із богами, намагаючись здобути їхню прихильність. «Розчиненість» давнього українця в природі є більшою, ніж ми це бачимо у вербальних пам'ятках античності, стосунки з найрізноманітнішими її духами в українця довірливі, теплі. Тобто те, що говорить відомий український вчений-філософ, історик, філолог, славіст Дмитро Чижевський про «типового українця», яким цей останній сформувався на новітні вже часи, а саме такі риси українця, як «емоціалізм і сентиментальність, чутливість і ліризм», – це все глибоко корениться в прадавній злуці самосвідомості українця із стихіями рідної природи. Вона навіть своїм видимим образом, не кажучи вже про образ незримий, що складається з безлічі різноманітних духів і сили-силенної міфологічних уявлень населяючої її людності, підносила характер українця до високо-поетичної споглядальності, та водночас виробляла в ньому й індивідуалізм, непереборне прагнення свободи, але – не за чужий кошт, бо українець ніколи не зазіхав на інші землі, а лише боронив свою, сердечно близьку йому в найдрібніших природних її проявах, цінував її над власне життя…

«Влес-книга», уривки з якої теж подаються в цій книзі, є гранично промовистим і переконливим з цього погляду твором. Та маємо тут, очевидно, сказати й інше: «Велесова книга», а це ж один такий розлогий історичний, духовно-культурний документ з дуже малого їх числа, що дійшли до нас із глибу віків, засвідчує і незламний ратний дух праукраїнства, його органічну відразу до уярмленого життя, націленість на найголовніше – відсіч завойовникам і поневолювачам, готовність до подвигу в бойовищах, подвигу, що благословляється всім сонмом богів, хоробрих воїтелів під ясними корогвами Ясуні, богів, котрі припроваджують душі загиблих за рідну землю у найсвітліші царства потойбіччя, де поряд з лункими гімнами слави бринить стільки нот найпроникливішого ліризму, котрим насотував свою душу українець ще тут, у земних виднокругах, в безмежно прекрасному і вже тим одним безсмертному для нього предківському краї… Мотив оборони цього краю, збереження його для нащадків, натхненна віра в його невичерпну історично-духовну місію є головним для «Велесової книги» – величної симфонії глибоко самодостатньому українському характерові. Рідко ще які книги в часи подальші, часи поступового розмивання цього характеру, співатимуть йому таку сонцепромінну славу і заздравицю.

Недаремно так багато поглядів звертається нині до «Велесової книги», є навіть чимало гарячих голів, що ладні визначити подальший після неї шлях українства в історії, передовсім шлях християнізований, хибним, але то скорше емоційна реактивність свідомості, відчаєної тим, що стільки віків перебувала Україна в рабстві, а от якби, мовляв, трималася заповітів своїх духовних настановителів-пращурів, то все могло б бути інак. Одначе історія не визнає умовного способу, «якби» для неї не існує, це по-перше, а по-друге – релігія, що не виокремилася ще власне із природи, не може заступити релігії людини вже цивілізованої, що обрала за ідеал гуманістичні цінності, спрямувала духовну боротьбу передовсім у саму себе, у своє єство, аби виплекати його на засадах добра, братолюбності, правдивого духовного спасіння.

Меч, яким осяює себе вищий бог праукраїнців, – річ велична і справляє враження, та чи не більше враження справляє Христос,

1 2 ... 290
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські традиції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські традиції"