Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тут баба ворожила (2006) 📚 - Українською

Читати книгу - "Тут баба ворожила (2006)"

289
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тут баба ворожила (2006)" автора Наталія Паняєва. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Тут баба ворожила (2006)» була написана автором - Наталія Паняєва, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Тут баба ворожила (2006)" в соціальних мережах: 

Пам’ятаєте дитячу лічилку: «Тут баба ворожила, кусень сала положила, тут воно є»? Гадаєте, що ворожба — дитяча забавка чи то захоплення стареньких бабусь?
А що скажете, якщо вам запропонують поворожити на смерть із гарантією? Тобто фірма гарантує, що той, на кого ви ворожите, обов’язково захворіє й помре впродовж кількох місяців. І все законно — контракт, штрафні санкції, оплата.
Герої нового роману Наталі Паняєвої «Тут баба ворожила» потрапили саме в таку ситуацію. І їм залишається вибір — або кликати на захист іншу ворожку, або…
Містика в нашому житті межує з реальністю. І кожен сам собі вибирає місце відносно цієї межі. Головне — щоб усе закінчилося щасливо.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 52
Перейти на сторінку:
Наталя Паняєва
Тут баба ворожила

Сутичка в кав’ярні

Авенір Дейкало, репортер однієї з провідних київських газет, сидів у кав’ярні на Пушкінській, куди після закриття «Кулінарки» на Хрещатику перебралася вся київська богема. Він пив каву, мріючи про доповнення до неї — сто грамів коньяку, але не наважувався: на тротуарі перед кав’ярнею стояв його вірний «кінь» — скутер «Веспа» сріблястого кольору. Дейкало не хотів ризикувати з алкоголем та наражатися на інспектора ДАІ.

Стояла пізня київська осінь. Було сухо й тепло, але зранку і ввечері все частіше місто огортав туман. Авенір, користуючись сприятливою погодою, волів їздити на скутері, а не в метро. Він тяжко зітхав, думаючи про зиму, коли доведеться поставити «Веспу» до гаража. Хоча Авенірові було дещо за тридцять, він надавав перевагу молодіжному стилю життя й ревно стежив за всіма новинками техніки й моди.

Тепер він був одягнений у шкіряну куртку болотяного кольору, чорні вельветові джинси і грубезні черевики зі шнурівками. Шолом репортер сховав у шухлядку під сидінням. Довге темне волосся Авеніра було зібране у хвостик на потилиці, на щоках — триденна борідка, верхню губу прикривали темні вуса, а шия була обмотана шаликом.

У кав’ярні стояв напівморок, роздивитися щось було складно. Проте Авенір зауважив, що контингент відвідувачів становила здебільшого молодь, одягнута по-сучасному, але, як на його погляд, дещо неохайно. Деяким дівчатам не завадила б ванна. Що добре в таких місцях, то це те, що можна, не підводячись зі стільця, довідатися про останні новини у всіх сферах особистого життя представників цього класу. Встигай лише вуха нашорошуватити. Ось і зараз у кутку сиділи Ігор Римарук із Віктором Морозовим. Судячи з усього, вони мали якусь серйозну розмову й не збиралися найближчим часом залишати нагріте місце. До Авеніра долетів уривок вірша:

Цей банальний блукалець — клієнт для Цирцей І невдячний глушмак для сиріток-сирен…[1]

Дейкало здаля спостерігав за поетами, дослуховуючись до рядків, коли раптом за столик, який стояв між репортером та об’єктами його споглядання, всілася весела компанія — хлопець і дві дівчини.

Молодь була напідпитку, всі троє голосно балакали і сміялися. Вони закрили кругозір, і знічев’я Авенір переключився на них. Одна з дівчат мала довге біляве волосся, була вдягнута в розхристану норкову шубку, яка ледь сягала її стегон, і спідничку, не значно довшу від шубки. А друга, чорнява, з різкими рисами обличчя, куталася в пухнастий чорний шарф, пов’язаний поверх яскраво-червоної шкіряної куртки. Кавалера Дейкало не роздивився, бо чоловіки не входили до кола його зацікавлень. Спостерігати за підпилою компанією було не надто цікаво, але каву Авенір ще не допив, поспішати йому не було куди, тож він залишився за своїм столиком.

Дейкало не зауважив, коли дівоче хихотіння перетворилося на сварку. Розважливий кавалер намагався їх стримати, та дарма. Дівчата почали верещати, одна дала іншій ляпаса, а та стягла її зі стільця. Вони заходилися битися, як дві базарні торговки, вигукуючи непристойності та брудно лаючись. Відвідувачі, хто схвально, хто — ні, спостерігали за бійкою. Чулися вигуки:

— Так її! Наддай ще!

— Припиніть негайно!

Літня буфетниця з високою «халою» із знебарвленого волосся вибігла з-за шинквасу, щоб розборонити дівчат, які розійшлися не на жарт.

— Ану-но припиніть! Міліції мені тільки не вистачало!

Почувши це, Дейкало посміхнувся у вуса: міліція в нашому місті не поспішає навіть на виклики, не те що на галас у кав’ярні. Вочевидь, публіка у залі сприйняла ці слова так само іронічно, бо звідусіль почулися смішки.

Дівчат, зрештою, розняли. У чорнявки з кулака звисали косми білявого волосся. Вона переможно потрясла ними у повітрі та жбурнула їх на підлогу.

А відвідувачі, мабуть, зрозумівши занепокоєння буфетниці, почали виправдовувати бешкетниць:

— Та не зважайте!

— Дівчата просто розважаються!

— Це ж дружні стусани!

Кавалер ногою відкинув видерте волосся під столик і потяг дівчат до виходу. Коли вони проходили повз шинквас, буфетниця спитала в білявки:

— Як ви? Нічого? Вона вас добряче дістала, он скільки волосся видерла.

— А мені зовсім не боляче! — не зреагувала та на співчуття. І посміхнулася: — Даруйте за цей безлад.

Махнувши рукою, вона слідом за своїми супутниками вийшла з кав’ярні. За ними вийшло ще кілька людей. Непомітно зала спорожніла. А над столиками все ще линув голос Римарука:

Виходиш неначе вдосвіта, Хоч маєш підозру: вода якраз поночіє…[2]

— Ти ба, яка молодець — тримається, — схвально покивала головою буфетниця.

1 2 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тут баба ворожила (2006)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тут баба ворожила (2006)"