Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Маленький Бізон 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленький Бізон"

457
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маленький Бізон" автора Аркадій Фідлер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Маленький Бізон» була написана автором - Аркадій Фідлер, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Маленький Бізон" в соціальних мережах: 

Польський письменник Аркадій Фідлер об'їздив півсвіту, про це вже свідчать назви його книг: «Долаємо Амазонку», «Через вири і пороги Дністра», «Завтра на Мадагаскарі», «Оріноко», «Риби співають в Укаялі», «Канада, що пахне живицею», «Ріо-де-Оро» тощо.
Матеріалом до цієї книги послужила розповідь індійців з племені чорноногих, родичів Маленького Бізона, що їх мандрівник якось зустрів у книгарні Вінніпега. До цього Фідлер довгий час жив серед канадських індійців і вивчив їхній побут та звичаї.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 93
Перейти на сторінку:
Аркадій Фідлер
МАЛЕНЬКИЙ БІЗОН

Малюнки художника В. САВАДОВА

Перекладено з видання: Arkady Fiedler. Маlу Bizon. Panstwowe Wydawnictwo «Iskry». Warszawa. 1958 r.




СУТИЧКА З PAKCTOHOM

Я індієць з хороброго племені чорноногих. Моя батьківщина — одна з найпрекрасніших країн у світі. Це прерії біля підніжжя Скелястих гір — там, де їх перетинає кордон між Канадою та Сполученими Штатами. Прерії ті незвичайно хвилясті, наче вихор творіння спінив навколо море буйних трав. Численні ріки, спливаючи із снігових гірських схилів, повимивали глибокі долини, а в тих долинах у лісових хащах аж кишіло всякої звірини.

Хутрових звірів, особливо бобрів, було у нас раніше так багато, що сусідні племена — а саме крі, асінібойни, сіукси й ворони крадькома полювали у нас, і частенько доводилося з ними битися. Ще гірше було з білими мисливцями, які раз у раз вдиралися до нас — вже протягом століття — і мали чудові рушниці. Наше плем'я досі давало їм відсіч, але було безсиле проти іншої вбивчої зброї, яку принесли з собою білі люди: чорної віспи, що лютувала в преріях 1838 року і винищила три чверті нашого племені.

Ми вийшли з цієї поразки ослаблі, хоч і не втратили мужності й, може, стали навіть хоробріші та непоступливіші, ніж досі. Весь час завзято воюючи з сусідніми племенами, ми тримали в руках наші багаті мисливські угіддя; жадібність білих людей тепер менше давалася нам взнаки. Просто ми жили відлюдно, далеко від їхніх стежок. Зловісні шляхи білої людини ішли іншими просторами. Вони вели в краї, де в землі знаходили золото, а саме: до Каліфорнії, Колорадо, Вайомінгу, до Чорних гір. У нас золота не було.

Отож нам не доводилося так відчайдушно боротися з білими, як сіуксам і шаєнам, нашим південним сусідам. Це, звичайно, не вберегло нас від долі, яка спіткала всіх індійців: американці, а трохи згодом і канадці захопили прерії і Скелясті гори, бо їх було в сто разів більше, ніж нас. Через те ми змушені були піти на відведені нам землі, в так звані резервації. Приблизно з 1870 року в преріях наступила похмура ера панування білої людини, коли незліченні стада бізонів — наших годувальників — стали танути із страхітливою швидкістю під пострілами американських мисливців.

Я народився саме на межі цих двох великих періодів у преріях: періоду індійського й періоду білої людини. Дитинство моє було дуже щасливе. Ми ще вільно мандрували в преріях, бурхливі сутички з іншими племенами почали вщухати, а біла рука ще не була така тверда і не душила нашої волі. В індійських таборах лунали веселі співи, воїни танцювали навколо вогнищ, хоч ми й почували, що нас наздоганяє невблаганна доля.

Одне з перших дитячих переживань, яке залишилося в мене в пам'яті з тих років, було зв'язане якраз з білою людиною. Між моїм батьком і дядьком Гучним Громом вибухла голосна суперечка. Гострі слова наче пробудили мене до свідомого життя. Ми сиділи біля вогнища у великому наметі. Надворі завивала буря, вітер залітав у намет і дмухав на вогнище, аж дим ятрив мені очі. Я сидів, притулившись до батька, який щось голосно говорив над моєю головою. Навпроти нас сидів дядько Гучний Грім, розгніваний так само, як батько. Я ще і сьогодні пам'ятаю його виблискуючі очі. В наметі було багато людей.

Тоді я ще не розумів добре, чому люди сперечаються, і лише згодом збагнув причину. Дядько намагався прислужитися американцям і хотів віддати свою доньку за дружину одному з них, гендляреві Діку Ракстону. Цей Дік жив у нашому таборі й мав лиху славу. Він пиячив з молодими воїнами і видурював у них шкури за безцінь. Батько мій був проти цього шлюбу, але дядько вперто правив своє. За доньку він мав одержати від Ракстона багато краму. Дядько вірив у могутність американських грошей.

— Не вір їм, брате, — гукав батько, — не вір їм! Все зло, яке отруює сьогодні наші серця, походить від них! Пам'ятай про страхітну хворобу в давні роки. Вона вбила силу нашого племені…

— Од віспи гинули також ва-ші-чу, білі люди! — з викликом гукнув дядько.

— Білі гендлярі силоміць пхають нам горілку і наказують пити до безтями, а потім нахабно обдурюють нас. Твій Дік…

— Більш винні ті, що п'ють горілку, аніж ті, що продають її, — гримнув дядько. — Не пийте, вам і не продаватимуть. А Дік хоче заплатити добру ціну за мою Немісу.

— Жадність притупила твої гострі очі, брат мій! Ти вже забув велике нещастя нашого становища? Згадай! Ти і я лише досягали до тих років, коли стають воїнами. Невже тобі треба нагадувати про зрадницький напад білих людей? Ми, чорноногі, жили з ними в згоді, не було війни, не було розбрату. Солдати приїхали до нашого табору. Без причини, зненацька, вони почали вбивати наших беззбройних воїнів, старих людей, жінок. Загинув наш наймолодший брат, а йому ж було лише шість років. Загинув наш двоюрідний брат Самотній Вовк.

1 2 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький Бізон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленький Бізон"