Читати книгу - "Коза-дереза"

Коза-дереза Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано, на другий день, посилає старшого сина ту козу пасти. Коза-дереза Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт почав догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: – Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? – Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, – тільки пила, тільки й їла! От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його. На другий день посилає другого сина – меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гнати додому. Тільки почав до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: – Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? – Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, – тільки пила, тільки й їла! От дід і того сина прогнав. Коза-дереза На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день: увечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається: – Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? – Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, – тільки пила, тільки й їла! От той дід прогнав і бабу. Коза-дереза На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки вигнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається: – Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? – Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, – тільки пила, тільки й їла! Коза-дереза От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. Коза-дереза У лісі бачить коза зайчикову хатку, – вона туди вбігла та й заховалася на печі. От прибігає зайчик, коли чує – хтось є в хатці. Зайчик і питається: – А хто, хто в моїй хатці? А коза сидить на печі та й каже: – Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, – Тут тобі й смерть! От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коза-дереза Коли йде ведмідь та й питається: – Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? – Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить? А ведмідь: – От я його вижену! Коза-дереза Побіг до хатки: – А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: – Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, – Тут тобі й смерть! Ведмідь злякався. – Ні, – каже, – зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь. От знов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається: – А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш? – Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить? А вовк: – От я його вижену! – Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав. – Отже вижену! Коза-дереза Побіг вовк до хатки та й питається: – А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: – Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, – Тут тобі й смерть! Вовк злякався: – Ні, – каже, – зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь. Зайчик знов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається: – А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? – Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить? А лисичка: – От я його вижену! – Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав – не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти! – Отже вижену! Коза-дереза Побігла лисичка до хатки та: – А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: – Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, – Тут тобі й смерть! От лисичка теж злякалась. – Ні, – каже, – зайчику-побігайчику, не вижену – боюсь. Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається: – Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? – Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить? А рак: – От я його вижену! – Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти! – Отже вижену! Коза-дереза От поліз рак у хатку та й питається: А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: – Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, – Тут тобі й смерть! Коза-дереза А рак усе лізе та й лізе, виліз на піч та: – А я рак-неборак, Як ущипну – буде знак! Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати – побігла, тільки видно! А зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує! Та й став жити у своїй хатці.