Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ойойкове гніздо 📚 - Українською

Читати книгу - "Ойойкове гніздо"

216
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ойойкове гніздо" автора Віктор Семенович Близнюк. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ойойкове гніздо» була написана автором - Віктор Семенович Близнюк, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Ойойкове гніздо" в соціальних мережах: 

Веселий, лукавий витівник Федько, герой оповідання «Ойойкове гніздо», підмовив свого довірливого друга Мишка закопати на городі батькову люльку: виросте, мовляв, величезна люлька, а на ній — дрібні люльченята. Обдурив він і другого приятеля, Льоню: пообіцяв показати гніздо жар-птиці, а завів хлопця у колючу дерезу. Всі ці Федькові витівки йдуть не від поганої вдачі, а від невичерпного запасу природного гумору — цієї характерної риси нашого народу.
Таким же гумором позначені всі оповідання В. Близнеця, в яких він дотепно, з усмішкою, з великою любов’ю до своїх героїв розповідає про сільських хлопчаків.
«Ойойкове гніздо» — перша книжка молодого автора.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 14
Перейти на сторінку:
Віктор Близнець
Ойойкове гніздо
Жива «пошта»

— Мамо, — тихенько пискнуло шпаченя. — Що там надворі? Чуєш?.. Хтось грюкає…

— А ти вже й злякалось? — спитала шпачиха. — То буря, синку. Вітер гілля старе ламає…

* * *

Юрко причинив за собою хвіртку, привалив її камінцем. І раптом завмер на місці: щось пискнуло тоненьким голоском. Мабуть, миша. І як проникла вона, шилохвоста, у володіння кота Пірата!

Не знайшовши нічого, Юрко подався у двір, де стояла пуста недобудована хата — майбутня майстерня художника. Круг неї — свіжі ями, кучі глини й піску. Без господаря, дяді Максима, все це здається покинутим, принишклим.

Кілька днів тому дядя Максим покликав Юрка і сказав:

— Я їду в місто, Юрасю. Тижнів, мабуть, на два. Призначаю тебе комендантом козинського хмарочосу.

Хмарочосом художник називає свою майстерню. Можливо тому, що над голими стінами її стирчать високі дерев’яні палі. І хмари, виповзаючи на берег Дніпра, розчісують об них сиві розкуйовджені бороди.

Ходить Юрко по подвір’ю, нудьгує. Ех, коли б швидше повертався дядя Максим! З ним завжди весело. Взагалі — дивний він чоловік. Навіть вигляд у нього кумедний. Велика лиса голова, руда борідка і окуляри на самому носі. І хода якась незвичайна. Зігнувшись, біжить кудись підтюпцем, пильно приглядається до всього, що зустріне на шляху.

Юрко з Іллюшкою пізнають його ще здалеку. Тільки з’явиться він у Козині, з галасом летять назустріч. І відразу ж чіпляються за пузатий портфель.

— Ану, покажіть, покажіть!..

Дядя Максим, низенький, кремезний, згребе хлоп’ят в оберемок і несе у своє подвір’я. Тут же, прямо на піску, всі троє сідають і схиляються над портфелем. Бородатий художник, як казковий чародій, починає примовляти:

— Відкрийся, скринько, відкрийся, коштовна…

Клацає застібка — і перед хлоп’ятами виростає ціла купа малюнків. Яких тільки звіряток тут немає! І пухнаті зайчата, і злющий вовк, і полохливі синички, і винахідливий їжачок.

І це не просто малюнки. З пташками і звірами дяді Максима завжди трапляються веселі пригоди. Ну, ось хоча б на стадіоні. Болільник козел спіймав м’яча і давай його гризти. Думає, дивак, що то капуста! Лінько бегемот задрімав біля воріт, і йому вже десятий гол забили. Санітарка мавпа, розгубившись, перев’язала не руку потерпілого, а телеграфний стовп… Отаку чудасію показував художник!

— Тепер гляньте на цих рибалок, — каже дядя Максим і задоволено посміхається крізь окуляри.

Вп’ялися хлопці оченятами в малюнок. Бач, як вмостились на березі річки заєць з котом! В руках — справжні вудки, поряд — баночки з черв’яками.

— Юрко! — регоче Іллюшка. — Глянь на зайця! Їй-богу, на тебе схожий. Дивись, такі ж вуха довгі, і шия тонка, і губи, як ти, копилить…

— А кіт?! Це ж ти, Іллюшко! Біленький, товстенький і навіть ластовиння на щоках…

— А цей товариш на кого схожий? — виймає дядя Максим ще один аркуш паперу.

Під деревом сидить огрядний ведмідь. Руда борідка, окуляри на носі. Щось зосереджено малює…

Глянули хлопці на Мишку-художника, на дядю Максима — і аж зайшлися від сміху.

— От здорово! Як викапаний!

Художник ховає картинки в портфель, і хлопці разом зітхають: жаль розлучатися з веселими звірятами!

— Ви давно малюнки робите? — питає Юрко.

— О, давненько вже…

І дядя Максим, примруживши очі, розказує… Жив отут під Києвом, у Козині, сільський хлопчина. Цілими днями блукав у лісі, ночував на березі Дніпра. Прислухався до шуму сосен, до співу пташок, придивлявся до звіриних слідів. І знав, де гніздяться синички, де зимують кажани, де влаштовують ігри лисенята. А потім, куди не кидала його доля — по фронтових окопах, по дорогах Сибіру, по великих містах, — ніде і ніколи не розлучався з олівцем і блокнотом. Все, що оточувало його в дитинстві, спливало у пам’яті і просилося на папір…

Іллюшка дивився на сусіда закоханими очима.

— То ви теж, виходить, козинський…

— Жив недалечко звідси. І на старості вирішив тут поселитись. Кращого місця ніде немає!

Хлопці задирають голови. Десь за Дніпром народжуються легенькі хмарини; вони ростуть, темнішають і, немов казкові човни під вітрилами, гордо пливуть над лугами, а потім ховаються в широкій гавані, за гострими зубцями соснового бору. Дійсно, кращого місця ніде не знайти!

* * *

По піску Юрко з’їхав у глибоку яму. Дядя Максим казав, що тут буде у нього басейн. Справжній басейн з живою рибою. І ще говорив художник:

— Ось побачите, хлопці: тільки побудуюсь, злітатиметься до мене в гості все птаство, всі мешканці лісу ходитимуть. Вони давно дружать зі мною.

Змірявши яму (води буде з головою йому), Юрко виліз нагору. І тут він побачив на огорожі шпака. О, уже перший гість прилетів до художника!

Шпак підозріло глянув на хлопця, стріпнув крильцями і зник за тином. Цікаво, що він там знайшов? Юрко тихенько прокрався на вулицю. А де крилатий гість? Пропав, ніби корова язиком злизала!

Хлопець заліг у рівчаку, причаївся. І раптом помітив: шпак висунувся з отвору поштової скриньки, прибитої до хвіртки. Оце дивина! Жива «пошта» прийшла дядькові Максиму! Мабуть, велика фанерна скринька здалася птахові шпаківнею.

— Іллюшко! А йди-но сюди! — гукнув Юрко.

Розсунулись дошки паркану, і в щілині показалася білява хлопчача голова.

— Що таке?

— Дивись…

Шпак випурхнув зі скриньки і примостився на хвіртці. Побачивши близько двох малюків, крикнув пронизливо, ніби пригрозив: «Геть, шибеники! Чого тут лазите?» У ту ж мить дві голівки пірнули в зелені зарості, і птах, заспокоївшись, полетів за здобиччю.

З кущів знов блиснули цікаві до всього оченята.

— Юрко! Давай глянемо, що він робить у скриньці…

— Не треба. Узнає — не

1 2 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ойойкове гніздо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ойойкове гніздо"