Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Страшні історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Страшні історії"

261
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Страшні історії" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Страшні історії» була написана автором - Андрій Анатолійович Кокотюха, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Страшні історії" в соціальних мережах: 

Ледве встигли наші герої-детективи відновити справедливість у світі, допомагаючи відшукати вкраденого собаку, як тут же, немов за законами казково-детективного жанру, опинилися в Карпатах, де на них уже чекали куди цікавіші пригоди. Адже легенди Карпатських гір — це вам не американський хорор…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 31
Перейти на сторінку:
Андрій Кокотюха
СТРАШНІ ІСТОРІЇ

СОБАЧІ КЛОПОТИ
Глава 1
Тато читає газети

Родина Біланів нечасто вечеряла разом.

Сам голова сімейства, Білан-старший, часто повторював: рідні люди повинні триматися купи. А нічого, мовляв, так не гуртує, як спільна сімейна вечеря. Мама не заперечувала. Ось лише тато перший порушував традиції, варто було лише їх започаткувати. То він десь затримується і приходить пізно, то з головою в роботу поринув у кабінеті і його не докличешся, а то взагалі спить без задніх ніг — закінчив чергову справу і відпочиває.

У Максимової мами — інші погляди. Якщо в родині хлопчик, то він мусить вчитися бути самостійним. Уяви собі, — казала вона Максимовому татові, — як буде, коли син виросте. Одружиться, і вже наступного дня почне капризувати: давай, мовляв, жінко, їсти. Збирай на стіл. Хіба сучасні чоловіки повинні так себе поводити? Ні, хай ліпше ніхто в родині ні від кого не залежить. Є можливість потрапезувати усім разом — добре, збираємося за столом. Немає такої змоги — хай кожен сам себе обслуговує. Адже холодильник повний. Хто коли хоче, той тоді і їсть.

Сам же Максим не знав, що йому більше подобається: коли всі троє Біланів чинно вечеряють за кухонним столом, чи коли кожен накладає собі на тарілку всього, чого бажає, та споживає, де і як бажає. І перший, і другий варіант мав свої плюси і мінуси. А головне — робив їжу чимось буденним, необов’язковим. Хочеш їсти — їж. Не хочеш — ходи голодний. Є насправді більш цікаві справи. Тут Максим усе ж таки був на маминому боці і не робив з їжі культу. Цього травневого вечора склалося так, що Білани сіли вечеряти гуртом. Був вихідний день. Причому не просто неділя, а день завершення дещо втомливої вервечки неодмінних травневих свят. Усі, хто хотів, відсвяткували все, що хотіли. Багато хто з татових ділових партнерів мотнув на ці дні за кордон відпочивати — все одно до пуття не працюватимуть. Через те Білан-старший нарешті виспався, нікуди не поспішав. Тож нічого не завадило татові, мамі й синові попити на кухні чаю зі спеченим вільною від поточних справ господинею пирогом із смородиновим варенням.

Зробивши добрячий ковток зеленого чаю з жасмином, тато взяв із купи газет, складених на підвіконні, верхню, недбало перегорнув її.

— Скільки разів просив, — промовив він незадоволено. — Не витягуйте з поштової скриньки цього безкоштовного мотлоху! Тут же нема чого читати, зате повна хата сміття.

— Макулатури, — поправила мама.

— Ну, макулатури, — погодився тато. — Раніше її хоч приймали на вагу і книжку хорошу давали. Тепер тільки скриньки засмічують… Сміттєпровід для чого придумали? Туди цей мотлох!

— Чому — мотлох? — Максим не міг пояснити раптової образи, але все одно таке зауваження його зачепило. — Люди стараються, друкують. Інші теж стараються — розносять. Невже там нічого справді корисного не можна знайти?

Тато глянув на сина поверх окулярів у тонкій елегантній оправі.

— Приємно, синку, що ти так поважаєш працю інших. Це значить, що люди з часом поважатимуть і твою. Але ось послухай, — тато пробіг очима по сторінці. — Продам папугу. Дуже здібний. Розмовляє. Ціна договірна. Номер телефону… Нам потрібен папуга?

— Може, комусь треба, — знизав плечима Максим.

— А ти, синку, глибше копай, — тато навіть склав газету. — В Україні папуги не водяться. Значить, їх треба везти сюди з-за кордону. Той, хто привіз його до Києва, без сумніву зробив це для власної втіхи. Навіть навчив його говорити…

— Напевне, слово «дурень», — уставила мама.

— Ага, — погодився тато. — Люди з малесеньким розумом учать папуг говорити саме це слово. Ну, ось, тепер жива іграшка хазяїнові набридла. Він продає її і, зауважте, не до зоопарку. І вже точно — не віддає до клубу любителів папуг, якщо такий у нас є. Знаєте, з таких оголошень можна скласти уявлення про тих, хто дихає з тобою одним повітрям. Причому, синку, дуже розчаруватися.

Максим ніколи б не подумав, що такі серйозні висновки його батько здатен зробити, прочитавши кілька звичайних оголошень у безбарвній дармовій газеті. Аж сам зацікавився, потягнув газетний листок до себе, розгорнув.

— Що ти про це скажеш, тату? Знайду собаку… І номер телефону, куди звертатися…

— І? — байдуже запитав Білан-старший.

— Нічого. Хтось пропонує свої послуги. Знайду, значить, вашу собаку. Я бачив на стіні сусіднього будинку оголошення: «Зник собака. Тому, хто знайде — винагорода».

— Правильно, — кивнув тато. — Хтось втрачає, хтось знаходить. А ще більше людей викидають такі газетки. Значить, марно всі працюють. Ефекту нема. Дякую!

Останнє він сказав мамі. Тоді підвівся і діловито запитав:

— А чому б, синку, нам не прогулятися? Погода — наче на замовлення, — і навіть промугикав: — Травень, травень, лагідний травень…

Прогулятися з татом? Чому б і ні!

Глава 2
Чемпіон і дівчачі сльози

Солоний піт заливав Денисові Черненку очі. Тут, на невеличкому стадіоні, неподалік від затишного о цій вечірній травневій порі скверу, він уже другий тиждень щовечора бігав. Незабаром, під кінець навчального року, буде традиційний забіг на сто метрів. І це, знав напевно Денис, співпаде з фінальними змаганнями на здобуття Золотого кубка.

Поки що вирватися у беззаперечні лідери Черненкові не вдавалося — усіх претендентів випереджав Толик Тумановський з паралельного класу. Нічого дивного. Він вирвався вперед, коли всі плавали наввипередки і стрибали з вишки. Толя єдиний, хто мав змогу регулярно ходити в

1 2 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страшні історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страшні історії"