Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Філософія як історія філософії: Підручник 📚 - Українською

Читати книгу - "Філософія як історія філософії: Підручник"

256
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Філософія як історія філософії: Підручник" автора Колектив авторів. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Філософія як історія філософії: Підручник» була написана автором - Колектив авторів, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Наука, Освіта".
Поділитися книгою "Філософія як історія філософії: Підручник" в соціальних мережах: 

У підручнику здійснена перша спроба в Україні створити цілісне, ґрунтовне і доступне розуміння філософії як історії філософії. Розкривається природа філософського знання в різні історичні епохи, застосовується парадигмальний підхід до розуміння філософії та історії філософії, використовується плюралізм філософської методології.
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 228
Перейти на сторінку:
ВСТУП
ФІЛОСОФІЯ ЯК ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Загальновідомою є думка Гегеля, повторена ще кількома мислителями, що філософія є історією філософії. Головний сенс цієї думки полягає у принципово історичному характері філософського знання. Але, що, власне означає саме слово «історія», «історичність» і т. п.? Здавалося б, що коли ми говоримо про історію, то йдеться про час, як «тривалість» взагалі. Проте, це лише здається. Адже, коли ми говоримо про часові характеристики реальності, як про «тривалість», як таку, що «триває» завжди (вічно), то їй немає меж (ані початку, ані кінця). Навіть, коли йдеться про час існування часово конечних реалій, скажімо час існування Сонячної системи, чи якоїсь її конкретної планети (скажімо — Землі), не кажучи вже про час існування земного рослинного чи тваринного світу, то тут, мабуть, більш коректно, було б вживати термін еволюція, а не історія, хоча у нестрогому слововживанні (т.зв. «просторіччі») можна часом почути розмови про «історію Землі», «історію природи» і т. ін. Але ж «просторіччя», як відомо, не є мовою науки, культури взагалі.

Термін «історія» вживається для фіксації часових характеристик людського суспільного життя («несуспільного людського життя просто не буває»). Отже, термін «історія» означає не усякий плин часу від минулого до теперішнього, але плин людського життя — людства взагалі — впродовж якого реалізується програма діяльності активності людства, у ході якої здійснюється практичне перетворення природної і соціальної реальності людини — олюднення (гуманізація) наявного стану речей (життєвої ситуації людини).

Якщо з такої позиції поглянути на хід філософського процесу на Будь-якому етапі його часового плину (античність, середньовіччя, новий час. сучасність) можна легко помітити зростання людського чинника у філософському знанні.

Так, за античної доби у поглядах ранніх її представників (Анаксимандра, Фалеса, Анаксимена та ін. — аж до Геракліта) чітко простежується процес мінімізації «хаотичного чинника» — від невизначеності характеру світового процесу у концепті т. зв. «апейрону» Анаксимандра і до сучасних, часом аж занадто формалізованих і раціоналізованих філософських схем позитивізму й пост позитивізму.

За останні сто — двісті років творчих пошуків представників світової філософської думки невпинно народжується гуманістично-екзистенційний потенціал людської думки. Вже стосовно І. Канта історики філософії іменують зрілий період його творчості як «антропологічний поворот» класичної філософії. Відповідним чином і рішучий розрив Л. Фейєрбаха з класичним «новочасним» матеріалізмом (насамперед, з огляду на претензії останнього виставляти природну реальність неодмінно первинною до духовної (ідеальної) і при тому вважати так витлумачений матеріалізм єдино істинним філософським вченням) вважали «матеріалізмом антропологічним».

Саме вказаний момент послужив К.Марксу принциповим поштовхом до наміру написати книгу спеціально присвячену критичному аналізові філософії Л. Фейєрбаха. Нажаль, Марксові не вдалося реалізувати цей намір, але він встиг «накидати» 11 тез про своє бачення Фейєрбахового матеріалізму, висловивши у них по суті один з провідних філософських принципів, став провідним для головних напрямів сучасної світової філософії.

Існує хибна думка, яка, нажаль, дожила до наших днів, яка вважає головним внеском К.Маркса у світову філософію (і, навіть у духовну культуру людства вцілому) — запропоновану ним (К.Марксом) у І томі «Капіталу», ідею побудови всесвітнього комуністичного суспільства. Але при цьому чомусь «не помічають», що на сторінках вже 3 тому «Капіталу» К.Маркс заявив про утопічність — тобто практичну нездійсненність свого, може й «красивого», але нездійсненного задуму. 3-й т. «Капіталу», правда, був виданий у 1894 р., вже після смерті К.Маркса, що сталася у 1883 р. На сторінках же посмертного видання 3-го т. «Капіталу» ми читаємо: «Навіть у суспільстві «асоційованих робітників» (тобто вже за умов соціалізму — прим. Авт.), які вже «раціонально регулюють свій обмін речовин з природою», ставлячи його під «свій спільний контроль і здійснюючи його» з найменшою тратою сил, і за умов, гідних їх людської природи», сфера суспільного життя «все ж залишається царством необхідності» (тобто — непідконтрольною практичним зусиллям людини — прим. авт.). Царство свободи, — продовжує Маркс, — починається в дійсності лише там, де припиняється робота, диктована нуждою і зовнішньою доцільністю, отже по природі речей воно лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва» (підкр. нами авт.).» Нагадаємо, що «Царство свободи» К.Маркс і Ф.Енгельс називали комуністичне суспільство — згадаймо хоча б знаменитий вислів Енгельса з «Анти-Дюрінга» про перехід від капіталізму до комунізму як про «стрибок з царства необхідності до царства свободи». А тепер знов повторимо Марксові слова з 3-го тому «Капіталу» про те, що «царство свободи» «лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва», тобто — комунізм («царство свободи») виявляється «потойбічним» стосовно «посейбічного» (реального) світу економічних, політичних та ін. соціальних відносин, інакше кажучи, його існування виявляється принципово неможливим у реальній дійсності як такій: нездійсненним у суспільному житті людей.

Не був Маркс і «матеріалістом» у вульгарно-енгелівському розумінні цього терміну, тобто у контексті вигаданого Ф.Енгельсом «основного питання філософії» (відповідно до якого всі філософи від ранньої античності і до наших днів поділяються на т. зв. «матеріалістів» та «ідеалістів». Перші нібито вважають первинною матерію, а свідомість (духовні явища взагалі) — вторинними щодо матерії.) Насправді такий поділ філософів був характерним для філософії нового часу, та й то не у такій безпосередній формі. Що ж до справжнього ставлення Маркса до т. зв. «матеріального чинника», то Маркс говорив лише про своє «матеріалістичне розуміння історії» у тому плані, що надавав вирішального значення у суспільних стосунках чинникам виробничо-економічного характеру. Але, якщо прийняти до уваги Марксову заяву про те, що комуністичне «царство свободи» не спирається на сферу матеріального виробництва це свідчить про, принаймні, розчарування Маркса у вірі в дієвості цих чинників і спробах знайти чинники іншого характеру для розуміння історичних процесів (адже відмовившись від розуміння матеріального виробництва, як вирішальної умови спричинення суспільних процесів, Маркс не відмовився від пошуків інших причин суспільних процесів, які мали лежати де-інде в інших, вже не матеріальних сферах суспільного життя). Принаймні, не «матеріалісти» — (Енгельс, Ленін, Сталін та інші т. зв. «марксисти-ленінці»), але інші учні Маркса (принаймні неокантіанського штибу, скажімо Е.Бернштейн, К.Каутський та ін. західноєвропейські соціалісти досягли у політичній практиці покращення матеріального (і політичного) становища робітничого класу Західної Європи куди значніших успіхів ніж «марксисти-ленінці».

Не був К.Маркс і т. зв. «діалектичним матеріалістом» (знову таки Енгельсового штибу) який підняли «на щит » Ленін і, особливо, Сталін (див. сталінську працю «Про діалектичний і історичний матеріалізм»). Адже Маркс добре знав «ази»

1 2 ... 228
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Філософія як історія філософії: Підручник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Філософія як історія філософії: Підручник"