Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Овернський клірик 📚 - Українською

Читати книгу - "Овернський клірик"

392
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Овернський клірик" автора Андрій Валентинов. Жанр книги: 💙 Детективи / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Овернський клірик» була написана автором - Андрій Валентинов, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи / 💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Овернський клірик" в соціальних мережах: 

Нелегка ж бо ноша випала на долю отця Гільйома та двох молодих ченців з абатства Сен-Дені — сам легат Його Святості в Королівстві Французькому доручає їм вельми ризиковану місію — розслідування низки дивних подій в окрузі Пам’є неподалік від Тулузи. А завдання у них і справді небезпечне, бо справі їхній протидіє сила-силенна факторів од загадкових демонів та благородних розбійників до катарів та самої Римської Курії.
Розв'язка роману «Овернський клірик» здатна здивувати навіть завзятих любителів фантастики, бо віртуозно виписаний містично-детективний сюжет історик за фахом Андрій Валентинов майстерно доповнив історичним тлом. Тож можемо вас запевнити — ця безпрограшна комбінація безсумнівно припаде до смаку кожному, хто тримає в руках цю книгу!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 106
Перейти на сторінку:
Андрій Валентинов
ОВЕРНСЬКИЙ КЛІРИК
Роман

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Серію «Main stream» засновано у 2007 році


АВЕНТЮРА ПЕРША
ПРО ТЕ, ЧИМ СКІНЧИЛАСЯ РИБОЛОВЛЯ В НОТР-ДАМ-ДЕ-ШАН
I

…Гачок не витримав. Короп — здоровезний, щонайменше два фунти вагою — зірвався й, переможно блиснувши сріблястою лускою, шубовснув у воду. П’єр зойкнув і закляк, стискаючи в кулаці вудку, з якої тепер не було жодної користі. До всього риба, перш ніж безвісти згинути в темній воді, на мить визирнула й, як мені привиділося, кинула на невдачливого рибалку глузливий погляд.

Цього П’єр, і без того вбитий тим, що сталося, вже не витримав:

— От диявол! А хай йому! Кров Христова, повернуся до Сен-Дені, я цьому отцю Єгудиїлу ноги повисмикую! Казав я йому — залізо паскудне, а він…

Отець Єгудиїл — наш монастирський коваль — справді останнім часом став партачити, проте ця обставина аж ніяк не виправдовувала ані змісту, ані форми сказаного.

— Брате Петре, — неголосно погукав я, відчуваючи, що П’єр готовий відмочити наступний пасаж із приводу коропа, вудки, гачка й отця Єгудиїла. — Брате Петре…

П’єр спересердя пожбурив вудку об землю, ввібрав якнайбільше повітря, роззявив рота, й отут до нього, нарешті, почало доходити. Я мигцем озирнувся — брат Ансельм стояв із незворушним виглядом, але в очах його виразно стрибали бісенята. Втім, з першого погляду й не помітиш — тримати себе цей хлопчина вміє.

— От-тче Гільйоме… — затинаючись почав П’єр. — Я… ну…

— Латиною, прошу, — так само спокійно попросив я, чим змусив П’єра остаточно зніяковіти. Тому що, крім суворо забороненого божіння й згадки нечистого, він примудрився проказати все це на «ланг д’уї»[1] з дикою нормандською вимовою.

— Я… ну… Риба…

— Далі, — підбадьорив я, спостерігаючи, як П’єр, миттю зашарівшись і сполотнівши, з надзвичайним зусиллям добирає неслухняних слів латиною.

— Я ловити, я ловив… — П’єр зітхнув і потер величезною п’ятірнею свою фізіономію в ластовинні.

— Ми ловили, — погодився я.

Я знов озирнувся — брат Ансельм сміявся, але непомітно — самими лише кутиками губів. Уже не вперше подумалося про те, де хлопчина так навчився себе тримати? Усе ж таки йому заледве вісімнадцять, та й то за документами, які не лише в мене викликали сумніви.

— Ми ловили, — приречено повторив П’єр. — Отець Єгудиїл — в абатстві святого Діонісія коваль є. Він поганий коваль є. Він зробити… зробив поганий…

Схоже, слово «гачок» забулося, й П’єр болісно добирав підходящий еквівалент.

— Він зробив погане знаряддя… Знаряддя вудити… Отче Гільйоме!

— Так…

Я відклав убік вудку й зміряв П’єра промовистим поглядом. Здоровань зіщулився й закліпав.

— Брат Петро погана пам’ять мати, — зітхнув я. — Брат Петро забути, як ми домовлятися…

— Отче Гільйоме! — знову заблагав нещасний, змахнувши ручиськами, від чого в нерухомому вечірньому повітрі знявся свіжий вітер.

— Ви — майбутній священик, Брате Петре. У вашій практиці буде чимало епізодів, порівняно з якими цей нещасний короп — справжня дрібничка. Ви повинні зберігати спокій і не збиватися на простонародну тарабарщину, з якої, на ваше щастя, я не зрозумів жодного слова… Дюжину «Отче наш» і дюжину «Вірую» перед сном. Ви здається посміхаєтеся, Брате Ансельме?

Усе ж таки я заскочив хлопця зненацька.

Та лише на мить. Дев’яносто дев’ять із сотні сказали б у такому випадку «Ні!», але Ансельм зухвало блиснув очима й покірно відповів: «Так, отче Гільйоме».

Я хотів поцікавитися, що саме брат Ансельм почув смішного, та вирішив, що це буде зайвим занудством.

— Дві в’язки хмизу, Брате Ансельме. І миття посуду після вечері.

— Так, отче Гільйоме.

Хлопець знову посміхнувся, і я раптом збагнув, що сьогодні й без того його черга мити посуд.

— Гаразд, — резюмував я, — як там у нас із уловом?

Незважаючи на епізод із гачком, улов був непоганий. Утім, ставки в Нотр-Дам-де-Шан завжди славилися чудовою рибою.

Вечерю варили на тому ж місці — йти до старої занедбаної кухні, де не готували вже два десятки років, відтоді, як старий граф де Корбей розорив тутешній монастир, не хотілося. Хлопці розклали вогнище, й П’єр уже звично дістав ножа, щоб узятися за рибу, але я зупинив його:

— Юшку сьогодні приготує брат Ансельм. А ви, Брате Петре, сподіваюся, не забули, що заборгували мені байку?

— Яку байку? — кліпнув П’єр, котрий встиг уже заспокоїтися, очікуючи вечері.

— Байку «Лисиця й відображення місяця» зі збірки «Робертів Ромул». Ви мали вивчити її ще вчора, але вчора у вас, здається, був нежить…

— Не нежить… — зітхнув бідолаха. — Мені… цеє… голова боліла.

— Співчуваю, Брате Петре. Сподіваюся, зараз усі неприємності позаду й ми маємо змогу послухати, нарешті, байку.

— Зараз… Я… ну… повторю.

Я не сперечався й став спостерігати за Ансельмом. Вечірня юшка — маленький реванш за помилку з посудом. До того ж мені було дуже цікаво, як хлопець поведеться.

Досі я жодного разу не бачив Ансельма на кухні. У Сен-Дені його туди й близько

1 2 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Овернський клірик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Овернський клірик"