Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Привид Чорного острова 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид Чорного острова"

267
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Привид Чорного острова" автора Віктор Григорович Безорудько. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Привид Чорного острова» була написана автором - Віктор Григорович Безорудько, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Привид Чорного острова" в соціальних мережах: 

Олеся Сивоконя під час шторму хвилею з танкера «Полтавець» знесло в океан. Юнакові загрожує акула. Та хижака проганяють дельфіни й допроваджують потерпілого до Чорного острова, на якому «господарює» запеклий пройдисвіт Джон Сміт. Олесь потрапляє у незвичні, складні, сповнені небезпечних пригод, ситуації. Про це і дізнається читач з книги В. Безорудька.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 55
Перейти на сторінку:
Віктор Безорудько
ПРИВИД ЧОРНОГО ОСТРОВА
Пригодницький роман

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література




РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Він кричав, але сам не чув голосу свого, намагався підвести голову, а велетенські хвилі накочувалися на нього, не даючи можливості навіть роздивитися довкола себе. Помітив лише вогник на фок-мачті. Маленький вогник, ніби зірка в небі, блимнув і зник.

Океан лютував. Здається, вітер і вода об'єдналися в одну дику, страхітливу силу, яку ніхто ніколи не здолає.


То лише на мить Олесь утратив свідомість, а зараз йому здається, що та мить приховала від нього якусь таємницю.

Запам'яталось — старпом глянув на годинник і сказав:

— Піди, Олесю, розбуркай їх. Дрихнуть там, а на вахту ж час. — Завжди стриманий і по-військовому стрункий, старший помічник капітана того разу був дуже роздратований і сердитий — коли такий ураган, в океані спокійних немає.

Олесь передав кермо підвахтенному, підняв башлик зюйдвестки і ступив до дверей.

Озирнувся.

Старпом махнув рукою — мовляв, чого зупинився, йди вже!

Пам'ятає, як вітер обпік обличчя і солоні бризки засліпили очі. Він швидко збіг по крутому трапу і став на місток, який з'єднував центральну надбудову танкера з кормою. Тут було затишно. Олесь постояв якусь хвилинку.

Страшної сили вітер ревів, ніби гнівався, що йому не вдається здолати океан.

Хвилі перекочувалися через палубу танкера, який низько сидів у воді. Олесь прислухався. Від надмірної напруги рипів, стугонів корабель.

Притиснувшись усім тілом до стінки, намагався вловити ритм урагану — треба було вловити мить, коли одна хвиля ще повністю не зійшла з палуби, а до другої лишалося кілька секунд. За оті секунди й треба було перебігти місток.

Нарешті вловив той ритм і щодуху кинувся бігти. Чи встигне? Встиг. Вже й узявся рукою за двері. Та побачив, що вітер зірвав чохол зі шлюпки. А той коли вже розпочне свою роботу — обов'язково закінчить її: скине і шлюпку в океан.

Знову Олесь причаївся, щоб уловити слушну секунду. Хвилі, здається, лютували ще дужче, безладно навалювалися на танкер. Поклавшись на спритність і силу своїх рук, стрибнув на шлюпку, вхопив кінці вірьовки і почав натягувати обважнілий брезентовий чохол. Та вітер нап'яв брезент, ніби парус, і Олесь, посковзнувшись, упав на борт. Розімкнулися руки, і юнак полетів у безодню. Рятівний пояс виніс його на поверхню води.

Скільки минуло часу, як він в океані? Адже вогник фок-мачти блимнув далеко-далеко. Може, й час поглинув оскаженілий океан? Раптом здалося: підносить його на піняві гребні хвиль, а потім жбурляє вниз якась таємнича сила, що сховалася десь у глибині величезної прірви.

Олесь ліг на спину і повністю віддався волі океану. Хай чинить, як йому прибайдужиться. Треба витрачати якомога менше сил на боротьбу з водяною стихією.

На танкері вже, напевне, знають, що він за бортом. Над головою в нього летять радіохвилі, в яких повідомляється, що людина потрапила в біду.

Найбільші надії покладає Олесь на свій танкер «Полтавець», на свого капітана, старпома і всю команду. Не буде спокою на танкері, доки він ось тут, в океані, ковтає солону воду. Тільки б швидше вщух ураган, швидше б заспокоївся океан.

«Не здамся!» — подумав Олесь. Хвиля піднесла його високо вгору. Забило дух. Олесь труснув головою, щоб переконатися, чи дійсно він при своїй пам'яті. Потім напружив м'язи рук, ніг і відчув у них силу.

Ніби у відповідь, ще дужче почав шаленіти океан. Здалося Олесеві, що хвилі тепер сягають неба. А воно таке низьке, що лягло грудьми на розгнівану воду.

Зюйдвестка кудись зникла. На ньому залишилась тільки легенька нейлонова куртка з жовтим комірцем. Куртка хоч не гріла, зате зовсім невагома у воді.


День чи ніч? Напевно, ще ніч. Олесь ніби й не спав, але якийсь проміжок часу лишався поза свідомістю. Головне, не думати, що ти один на один з лютим океаном, який напружує всі сили, щоб поглинути тебе і поховати — в цій найбільшій у світі могилі. Не думати!

Скільки таких, як він, знайшли вічний спокій на дні цієї могили? Слід поставити пам'ятник невідомому матросові, який безслідно зник у голубих хвилях. На дні лежить моряк, а над ним нависла хвиля голубого мармуру. Усмішки не треба на вустах у моряка. Нехай дивиться невидющими очима кудись удалину.

Той пам'ятник тепер і йому!

А все б могло бути інакше.

Три місяці тому Олесь закінчив дійсну військову службу на мінному тральщику і повернувся в рідну Миронівку.

Перейшов міст через Сулу і подався полем навпростець. Можна було йти прямо, та Олесь звернув ліворуч, видряпався на Козачу могилу і з неї поглянув на село.

Ось воно яке тепер стало — на кожній хаті телевізійна антена, асфальтова стрічка побігла прямісінько до села від шосе, що на Полтаву. А то що? Клуб чи школа?

Доки дійсну службу відбував — чималі зміни сталися в Миронівці. Без нього набудували скільки. Тепер і йому тут знайдеться діло.

Гордо підняв голову, коли проминув першу хату. Бушлат обважнів од значків про доблесну службу, черевики блищать, стрічки на безкозирці полоще вітер. От би зараз зустріти Галинку! Якою вона стала?

Тільки переступив поріг — мати пригорнулася до сина і чомусь заплакала, а тато став поряд і обійняв за плечі:

— Та не рюмсай, стара. Дай і мені розгледіти моряка.

Як сіли до столу, Олесь запитав про Галинку.

1 2 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид Чорного острова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид Чорного острова"