Читати книгу - "Женька Жменька-Едісон"

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Малюнки В. Гливенка

Було темно, бо була ніч. Власне, було не так уже й темно: з неба світив місяць, а на пляжі, на стовпі, гойдався ліхтар. Фотоплівку в такій темряві не взявся б проявляти навіть початкуючий фотоаматор, але домовимось одразу: було досить-таки темно, бо жодна таємна подія не станеться опівдні чи після сніданку.

Все таємне навмисне відкладається до ночі і вночі здійснюється незалежно від того, темна ніч чи ні.

Але цього разу справді була ніч, і всі спали, а де ще не. спали, то збиралися спати. Заснуло й Чорне мере, бо місто стояло на Чорному морі.

Не спали в місті лише лікарі швидкої допомоги, черговий міліції, один сторож, який з дитинства страждав од ревматизму, Женька Жменька і Котя Оберемок. Як виявилося згодом, тієї ночі не спав ще один громадянин, але про нього потім.

Женька Жменька і Котя Оберемок мусили б спати. То не біда, що коли б вони спали, мені б не було що про них розповісти..

Якби вони спали, як усі діти, я міг би почати свою розповідь просто з другого розділу. Вони б від цього тільки виграли..

Ви, звичайно, знаєте, що всі, хто діє в літературному творі, називаються героями, незалежно від того, здійснюють вони щось героїчне чи зовсім навпаки. Так от. З літературного боку Женька і Котя безперечно — герої, але в житті їх героями ніхто б не назвав. І не тому, що вигляд у них був не дуже геройський: Женька — худий, високий, з довгими руками, з довгими ногами, з довгим носом, із замріяними очима, які він подовгу затримував на чому-небудь, коли замислювався; Котя, навпаки, круглий, наче яблуко, любив попоїсти, він і зараз, глупої ночі, щось зосереджено жував.

Атому, що ці такі звичайні і навіть симпатичні хлопці йшли робити злочин.: Автором злочину був Женька, Котя — співавтором.

Котя плентався позаду Женьки вельми неохоче. Котя охоче тільки жував. Але Женька не звертав анінайменшої уваги на душевний стан свого товариша. Вони йшли, тулячись до стін, і, коли світло ліхтаря падало на Женьку, його тінь була схожа на Буратіно. Котина тінь нагадувала млинець.

— Як же ж ми її різатимемо? — хрипким од хвилювання голосом запитав Котя.

— Як, як… Кусачками, звичайно. Навіщо я брав кусачки, по-твоєму?

Пройшли кілька кроків мовчки, і Котя знову не витримав:

— Ту, що біля кінотеатру, чи ту, що коло аптеки?

Женька трохи подумав. Він і сам добре не знав яку. А подумавши, відповів. Відповів статечно, як годиться керівникові експедиції:

— Йди мовчки, там видно буде.

Але Котя не вмів іти мовчки. Взагалі йому вже давно перехотілося йти, і він ішов просто по інерції, не приховуючи цього від Женьки. Котя почав ремствувати вголос:

— Ходимо, ходимо, а я фізику не вивчив. Двійка знову буде…

Женька зупинився так раптово, що Котя дзьобнув його носом між лопаток. Женька обернувся і склав руки на грудях.

— Як ти думаєш, Котько, Едісон був великий фізик?

— Ну, він був, той… ну, винахідник.

— Ага. Однак бути великим винахідником — це ще не значить достеменно все знати і мати з усіх предметів п'ятірки.

— Ну-у-у… — спробував був щось заперечити Котя, але де вже йому було сперечатися з Женькою, коли Женька завівся?

А Женька тим часом розвивав свої міркування з історії винаходів.

— Людина тільки тоді щось може винайти, коли вона не все знає і робить все на перший погляд наче й неправильно. От хоча б той Едісон. У школі він вчився лише на двійки.

— Ну-у? — недовірливо протяг Котя.

— Щоб я пропав! В одній книжці я бачив навіть фотографію із шкільного щоденника Едісона, то там не було навіть жодної трійки, одні лишень двійки.

— І з фізики?

— А що? І з фізики. Щоб я пропав.

Женька, м'яко кажучи, прибріхував, ніякого Едісонового щоденника він не бачив, але Котя на деякий час заспокоївся, і вони далі пішли мовчки.

Проте недовго. Якась тривога ятрила Коті серце.

— Слухай, Женю, а як впіймають? А як міліція?

Женька, не обертаючись, знизав гострими плечима:

— Не знав я, що ти такий боягуз. Все може бути, але для того ж ми вночі йдемо, щоб не впійматися.

Проте Котю вже не можна було заспокоїти остаточно.

— А вона тобі так необхідна? Може, обійдемось?

Женька навіть не відповів.

… Вони звернули за ріг. Тут, можна сказати, вже починався плацдарм майбутньої операції.

Женька визнав за потрібне підбадьорити Котю.

— Я знаю, що коли нас впіймають, то по голівці не?погладять. Навіть можуть судити. І тато по голівці не?погладить, коли дізнається. Але іншого виходу немає.?Ми, Котько, зараз знаєш на кого схожі з тобою?

— На кого? — без особливого інтересу перепитав Котя.

Йому хотілося, щоб все те швидше скінчилося, повернутися додому і лягти спати.

— Ми з тобою, Котько, зараз схожі на середньовічних вчених…

— На алхіміків?

— До чого тут алхіміки? Ми з тобою зараз схожі на тих вчених, які вивчали будову людського тіла і крадькома на кладовищах викопували людські трупи. Це треба було для науки…