Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Там, де поховано Адель... 📚 - Українською

Читати книгу - "Там, де поховано Адель..."

533
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Там, де поховано Адель..." автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Там, де поховано Адель...» була написана автором - Андрій Анатолійович Кокотюха, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Бойовики".
Поділитися книгою "Там, де поховано Адель..." в соціальних мережах: 

«...автор уміє будувати цікаві сюжети, захоплювати читача своєю інтригою. А для читача це дуже важливо, адже він любить і заплутане плетиво кримінального сюжету, і впізнавати знайомі ситуації, і радіти, розгадавши розвиток колізії».
Соломія Павличко

Надруковано у журналі «Березіль», 2000р., № 5-6

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 14
Перейти на сторінку:
Андрій Кокотюха
ТАМ, ДЕ ПОХОВАНО АДЕЛЬ…
Детективна повість

Господи, благослови всіх пройдисвітів, шахраїв та гендлярів, що торгують на вулиці своїми душами; всіх, хто неодноразово програвся, бо програватимуть надалі; куртизанок, що помиляються, закохуючись; затятих коханців, увінчаних довжелезними рогами…, і хай десь колись знову зазвучить чарівне слово — честь!

Тенессі Вільямс. «Каміно Реаль» 1

— Ти можеш помилятися. Врешті-решт…

— Навряд. З мого боку кілька перевірок. Скоро вони спробують.

— Чому «вони»? Це точно в тебе манєчка. Прямо так уже всі проти тебе. Змова століття…

— Не кривляйся, справа дійсно серйозна… Провернути її можна мінімум удвох. Хоча б через те, що одна людина мій труп не підніме.

— Знову ти про свій труп! Ну чому, чому ти так боїшся?

— Я не боюся, заспокойся. Якщо знаєш про небезпеку, нема чого боятися. Я чую, нюхом відчуваю, коли вже так хочеш, мов тварина. Скоро мене вб’ють. От ще не знаю тільки, як…


Сахно чув дзвінок, та навіть не поворухнувся на канапі, байдуже спостерігав за пригодами Чака Норріса, не стільки бородатого, скільки неголеного.

— Дзвонять!

— Відчиняй сама, я зайнятий!

Кроки з боку кухні. Сахно знав, що зараз дружина стоїть у дверях вітальні, і з очей її летять у його бік блискавки. Цікаво побачити вираз її обличчя. Дзвінок повторився, цього разу — наполегливіше.

— Ти справді серйозно зайнятий!

— Все одно це до тебе.

Почувши, що дружина зітхнула і пішла відчиняти, Сахно взяв дистанційку й стишив звук, дослухаючись.

— Вечір добрий. Я запізно сьогодні…

— Нічого страшного, Марино, я ж чекаю. Дощ?

— Мжичка. Незатишно. І з транспортом у неділю щось коїться.

— А, з ним постійно щось трапляється, неділя тут ні до чого. Роздягайтеся, проходьте. Ні, чоботи можете не знімати, завтра все одно почищу килими.

Жінки пройшли до спальні, двері причинилися. Сахно знав, що зараз буде. Його дружина ляже на живіт і заголить сідниці. Якось Сахно спостерігав за цим жестом. Жодного збудження, більше того — якась незрозуміла відраза була в цьому, щось від борделю. Попри все, Сахно змушував себе ще кілька разів дивитися на це, щоб огида зміцніла до певного стабільного почуття. Медсестра Марина спритно приготує одноразовий шприц, звичним жестом відламає верхівку ампули, і за кілька секунд черговий укол буде зроблено. Процедура тривала щовечора вже впродовж двадцяти днів.

Жінки вийшли, ввічливо перемовляючись ні про що, як це роблять малознайомі люди. Тепер — ще один ритуал, теж обов’язковий для обидвох.

— Як з приводу кавусі, Марино?

Іноді вона відмовлялася, іноді — лишалася ще на двадцять хвилин.

— Запізно трохи. Але можна, сьогодні на мене ніхто не чекає.

Сахно нашорошив вуха — тепер вони на кухні, говорять не дуже голосно, не все можна розібрати.

— А чоловік ваш не приєднається?

Час від часу Сахно кавував з ними, сьогодні не хотілося.

— Він не в гуморі. Не думаю, що йому зараз буде з нами цікаво.

Могла б запитати з чемності, сучко!

— Вам скільки… Ой, вибачте, забула — ви ж без цукру. Тоді пробуйте коржики, сьогодні під настрій напекла.

— О, нічого собі у вас настрій був! Рецепта дасте?

— Не перебільшуйте, звичайні коржики. Я дам вам із собою, мій чоловік не любить такого.

Годує всякою гидотою, корова!

— Як ваші проблеми? Він не озивався?

— Мабуть, не озветься. Може, воно й на краще. Від мужиків теж треба відпочити.

— Та й то так…

— До того ж мені не до різних там кавалерів. Знову скорочують. Половині персоналу на пенсію пора, але тримаються за роботу, як ото дитинка за мамину цицьку. Молодих уже переводять мало не на чверть ставки, виживають, розумієте? Дехто йде, а одна демонстративно підклалася в ліжко до головного, думала, він щось та вирішить…

— Сьогодні я вже нічому не дивуюся.

— Та я не здивувати вас хочу. Це так, епізоди. Люди потроху перестають хворіти. Або живуть, або відразу помирають. Хворіти дорого.

— Без роботи не лишитеся.

— Вчора хлопці з моргу золоті коронки в небіжчиці видерли. Жінка років п’ятдесяти, померла просто на вулиці, серце. Аж тут у неї родичі на ранок знайшлися, вони її всю ніч шукали, при ній же жодних документів. Привезли чистий одяг. Ну і син коронок не виявив, а вони новенькі, спеціально гроші збирав для матері, зуби зовсім ні к чорту. У морзі сказали, що так і було, але хто ж повірить! Поки мужиків розборонили, нашого санітара довелося в травматологію везти, а сина померлої міліція забрала. Так що правда, без роботи не будемо. Все, дякую за каву. Коржики дуже смачні.

Вдягалася Марина мовчки. Мовчала і дружина Сахна.

— Ну, пішла. Потерпіть, ще десять уколів. До речі, хоч допомагає?

— Дивно, чомусь ви жодного разу про це ще не питали. Мабуть, допомагає, раз призначили. Для чого лікарям брехати? Добре, щасливо, Марино, дякую.

Сахно почув, як клацнув замок.

— Міг би привітатися з людиною.

— Навіщо?

— І то так…

За весь час він навіть не поворухнувся на канапі, хоча лежати вже було незручно, і Чак Норріс його не цікавив абсолютно. Та Сахно сумлінно долежав до кінця серії, вимкнув телевізор і пішов до спальні. Дружина вже вкладалася, ліжко розібране, вона саме вбиралася в нічну сорочку. Схрестивши руки на грудях, Сахно розглядав її, для чогось примруживши очі. Десять років тому він щось у ній знайшов, навіть п'ять років тому вона була ще нічого… Якщо придивитися, може, й зараз… Та для

1 2 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, де поховано Адель...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Там, де поховано Адель..."